Позитивні зобов’язання держави-суверена, тобто України, полягають у тому, щоб не перешкоджати забезпеченню основних потреб населення в мінімальному обсязі в умовах окупації. Саме Росія, як окупаційна держава, відповідно до МГП зобов’язана забезпечувати здійснення відповідних прав, що містяться в Пакті про економічні, соціальні та культурні права. Говорячи людською мовою, зобов’язання України настають, якщо населенню не вистачає питної води для мінімальних потреб настільки, що це викликає лиха: загрози життю і здоров’ю від нестачі води, голод, епідемії тощо.
Наведу цитату, з доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини “Ситуація з правами людини в тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та
місті Севастополі (Україна)”, на яку вже посилався у своєму пості Сергій Мокренюк: “До 2014 р. Крим на 82% залежав від водопостачання Північно-Кримським каналом, що зв’язує річку Дніпро в материковій частині України з півостровом. Східні регіони Криму, що тягнуться від Судака до Керчі, практично не мають поверхневих водних джерел. Державне агентство водних ресурсів України повідомило, що Україна припинила постачання води до Криму Північно-Кримським каналом. Для питного водопостачання ця ситуація не мала жодних несприятливих наслідків”. У доповідях також відсутні відповідні рекомендації Україні від Управління Верховного комісара ООН з прав людини: https://www.ohchr.org/
Це говорить про те, що розмови про порушення прав кримських українців Україною в цьому аспекті є абсолютно маніпулятивними, і їхнє походження очевидне.
Усе навпаки. Відновлення водопостачання – це потурання репресивній політиці держави-агресора в окупованому Криму: убивствам, насильницьким зникненням, катуванням, політичним переслідуванням, арештам, дискримінації кримських татар і українців, експропріації власності, порушенню свободи слова, совісті і релігії, мирних зібрань тощо. Це є згодою з воєнними злочинами РФ на тимчасово окупованій території України, це є згодою з анексією Криму, а отже, з порушенням територіальної цілісності і суверенітету України.
Я хочу подивитися на людину, яка наважиться підписати відповідну угоду з невизнаним окупаційним органом. Влада змінюється дуже швидко, а такий підпис цілком можна кваліфікувати, як злочин проти держави. Мова може йти про ст. 110 ККУ “Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України” чи ст. 111 ККУ “Державна зрада”.
І ще, хочу застерегти. Український народ має природне право захищати суверенітет України і свою свободу в будь-який спосіб. І, як показав досвід, він неодмінно скористається цим правом. Тільки цього разу поліція, яка пройшла через АТО/ООС, буде з народом, я упевнений.
