Саме ці слова говорили люди в масовці в совецькому кіно, коли треба було створити враження натовпу. Що би таке сказати, щоб нічого не сказати – саме цим займаються всі органи української влади в справі нардепів-піаністів. Але все-таки щось кажуть…
Коротке викладення попередніх серій. 11 липня ми (числом 6 громадян) послали звернення до президента з приводу ухвалення 248-ма картками (при менше ніж 100 присутніх депутатах) пенсійної реформи. З АП наше звернення переслали до ГПУ, з ГПУ до ВРади.
І тепер ми отримали майже одночасно дві відповіді. Одну від голови регламентного комітету В.Макєенко, який вже нас добре запам’ятав, іншу – від Марини Ставнійчук з АП (при тому, що з АП нам вже відповіли місяць тому).
М.Ставнійчук пише, що пенсійна реформа президенту на підпис не надходила, а наше звернення буде використано для експертизи. І відсилає нас в ГПУ. Знову.
В.Макєенко за підказкою ГПУ все спихує на лічильну комісію, яка і має ніби все контролювати. Цікаво, на кого тепер спихне лічильна комісія?
Таким чином нова версія нашої спихотехнічної схеми виглядає так
По дорозі ми програли суд першої інстанції і вже подали апеляцію. Європейський суд з прав людини на одну інстанцію став ближчим.
