Іван Варченко: Три мільярди гривень

Ми, українці, у своїй більшості не полюбляємо великих цифр. Мільйон і мільярд стають сумами одного порядку, особливо на тлі щоденних побутових проблем, життя «від зарплати до зарплати». Це одна з ознак суспільства з глибокою соціальною нерівністю. Що не дивно в країні, де понад 90% вважають себе бідними і лише близько 1% – багатими.  Крім того, нас практично одразу перестають цікавити гроші, сплачені до бюджету. Гуртове – чортове – говорить народна приказка. А це вже друга ознака. Ознака суспільства, в якому панує корупція.

Три мільярди гривень (або 375 мільйонів доларів) – це багато, чи мало? З одного боку – дрібниця: близько 0,75% державного бюджету, менше ніж 0,2% від ВВП України, і лише 0,000625% світового ВВП. З іншого – не так і мало: це більше, ніж річний бюджет Дніпропетровська або Львова, майже півтора річних бюджети Одеси, понад 60% річного бюджету міста Харків, понад 80% бюджету Донецька на 2013 рік. Зрештою, це майже 4 тонни грошей у стодоларових купюрах чи понад 6 тон – у купюрах по 500 гривень.

Щодня по телевізору, радіо, в газетах, у транспорті, в аптеках, скрізь, де завгодно, бачимо оголошення з криком про допомогу. Маленькі і старші діти, їх батьки та матері просять дати можливість дожити до наступного дня народження, дати шанс на життя. Хтось пересилає або вкидає кілька гривень у скриньку, хтось просто співчуває. В Україні близько 5,5 тисяч зареєстрованих онкохворих дітей. Щороку реєструється ще 300-360. Щомісяця помирає 20-25 дітей. Батьки та рідні продають квартири та будинки, власні органи для того, щоб зберегти життя дитині. Середня ціна самого життя (лікування) – від 250 до 400 тисяч гривень. Буває дорожче, буває значно дешевше.

Для усіх 5,5 тисяч онкохворих дітей потрібно один раз знайти 2,2 мільярди гривень (5500х400000). Після цього – достатньо виділяти кожного року лише по 280 мільйонів. Одужують до 90% і більше з тих, хто лікується, тобто 9 з 10, або майже 5 тисяч з 5,5 тисяч хворих. Не лікувати – не житимуть.

Є важливіші речі? Чи купить батько хворої дитини страусові туфлі замість ліків, чи влаштує він гучну гулянку замість необхідної хірургічної операції? Якщо він моральний виродок і дитина йому чужа – так!

Нинішня влада має чіткі пріоритети: спочатку великі і малі Межигір’я, капітальні та поточні ремонти… А життя чужих дітей? Грошей немає, криза!

Чому три мільярди? Саме 3 мільярди гривень витратили на проведення ЄВРО 2012 у Харківській області за 8 місяців після закінчення чемпіонату (від липня 2012 до березня 2013 кошторис збільшився з 13,5 до понад 16,5 млрд. гривень)! Про це я писав раніше, тоді ж спрямував листи до прокуратури та дерфінінспекції з вимогою перевірити законність та обґрунтованість цих витрат, а до Харківської облдержадміністрації – надати інформацію куди і скільки витрачено грошей.  Відповіді лише посилили сумніви. Без жодних цифр ХОДА інформує, що у другій половині 2012 року було профінансовано проект та будівництво аеродромно-диспетчерської вежі, закупівлю пасажирського рухомого складу (Хюндаїв?), будівництво та ремонт автодоріг, будівництво та реконструкцію готелів та гуртожитків, здійснення контролю за безпекою на дорогах… Звісно, без тендерів, заднім числом, з одноголосним схваленням депутатської більшості. На все про все – 3 мільярди, як три копійки.

А тим часом у Харкові бігборди: «Меня зовут Алена. Мне 14 лет. Моя жизнь стоит …$. Нужно срочно оплатить лечение. Иначе я не увижу весны.»

Держфінінспекція «порушень не виявила», прокуратура «підстав не вбачає»…

… Українець добре вигострює сокиру.

 

Іван ВАРЧЕНКО

Über Nataliya Zubar 2360 Artikel
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair

1 Kommentar

  1. А українці вже навіть не реагують на подібну інформацію. .. Що ж ми за люде такі?

Kommentare sind deaktiviert.