Нерідко в якості аргументів проти використання різноманітних національно-патріотичних банерів на трибунах під час футбольних матчів, в тому числі із портретами Бандери, Шухевича, а також червоно-чорних прапорів тощо, можна почути, що вони недоречні, оскільки політиці – не місце на стадіонах. Так от ніяка це не політика. Навпаки, політизацією футболу займаються якраз ті, хто класифікує подібні банери політикою.
Насправді ж така атрибутика – це історія, символи краю і України, зв’язок між минулим і сучасним та одночасно – місточок у майбутнє. Це пропаганда вічних цінностей: вшанування героїв, пам’ять про їхні звитяги, воля до перемоги. Це заклик до футболістів проявляти характер і сумління в змаганні на полі. Отже національно-патріотична символіка ніяк не протирічить спортивному духу змагань. Навпаки, створює відповідний настрій серед глядачів і надає підтримки гравцям, націлюючи на боротьбу.
Це такі самі символи, як національний прапор, герби міста й емблеми клубів. Тому і присутність їх на трибунах настільки ж доречна. Така атрибутика має і виховну функцію. Адже разом із футбольними шаликами та стягами команд прищеплює патріотизм до рідної землі, формуює громадянські почуття і сприяє їхньому прояву, що є безперечним позитивом. А цим лише підсилюється значущість місії футбола.
Хто проти Бандери і Шухевича на трибунах – той проти української ідентичності, національної пам’яті, а зрештою і самої гри. Бо футбол не може бути сірим і безликим, позбавленним етнічного колориту й самобутності. Патріотична символіка на стадіонах природним чином тільки прикрашає футбол, додає йому яскравості, створює атмосферу на трибунах, заряджає вболівальників, а ті своєю чергою надихають
футболістів. Відтак футбол стає ще цікавішим!
Олексій Мазур, Дніпропетровськ.