Станіслав Батрин: Газові контракти: нові можливості України у Cтокгольмі

Увесь минулий рік ми сперечалися з урядом Азарова та міністерством Ставицького в національних судах і наполягали на тому, що контракт про купівлю – продаж природного газу від 19 січня 2009 року № КП слід визнати недійсним через механізм звернення до Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольм, що передбачено п. 8.2. Контракту. Так як дана угода була укладена з застосуванням економічного та політичного шантажу Російської Федерації, Україна претендувала на відстоювання умов попередньої угоди на вигідних умовах та стягнення з ВАТ «Газпром» близько 30 мільярдів доларів, які перераховані на виконання контракту, який був укладений «під дулом пістолету».

Дії РФ відверто суперечили нормам міжнародного права, українському, російському та шведському законодавству. В зв’язку з цим, відповідно до законодавства України (ст. 231, 233 ЦК України), Росії та Швеції (Lag (1915:218) om avtal och andra rättshandlingar på förmögenhetsrättens område, параграф 36) передбачається, що договір може бути визнаний недійсним, якщо він вчинявся під впливом тиску або ж тяжких обставин, на вкрай невигідних умовах. Більше того, відповідно до законодавства Швеції (Lag (1915:218) om avtal och andra rättshandlingar på förmögenhetsrättens område, параграф 36), арбітражна інституція повинна надавати більший ступінь захисту стороні, яка є споживачем чи займає інше підлегле становище у договірних відносинах. Таким чином, Україна мала всі підстави для перемоги у Стокгольмі.

Відмовляючись від звернення до Стокгольму, уряд Азарова сам створював щоденні збитки державі на мільярди доларів, і це при тому, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 20 січня 2012 року газовий контракт від 19 січня 2009 року визнаний таким, що становить реальну загрозу національній безпеці. В зв’язку з цим, бездіяльність керівника уряду та міністра Ставицького може бути трактована як злочинна.

Сьогодні ж представники влади оголосили про намір оскаржити газовий контракт до Стокгольму.

Зі свого боку Російська сторона заявляє про те, що контракт виконувався НАК «Нафтогаз України» починаючи з 2009 року і, цим самим, українською стороною визнавалася дія даного контракту, що, начебто, виключає процес у Стокгольмі.

http://www.pravda.com.ua/news/2014/04/5/7021451/

Дійсно, уряд Азарова, разом з НАК «Нафтогаз України», неодноразово підтверджував чинність угоди, свідченням чому є не тільки Харківські Угоди, але й офіційний доказ у судовій справі № 826/2981/13-а, яка розглядалася Окружним адміністративним судом міста Києва за позовом Станіслава Батрина та Олега Березюка до Кабінету Міністрів України і Міністерства енергетики та вугільної промисловості. Цим офіційним доказом є відповідь М. Азарова на депутатський запит, в якому Прем’єр – міністр повідомив, що до контракту купівлі-продажу природного газу підписано 21 доповнення, а до контракту про обсяги та умови транзиту природного газу територією України підписано 18 доповнень. Тоді ж Азаров повідомив, що питання щодо перегляду умов згаданих контрактів відповідно до регламенту Арбітражного інституту Торгової палати Столькгольма не ініціювалося у зв’язку з тим, що на даний час Компанією вживаються заходи до врегулювання зазначеного питання в позасудовому порядку шляхом проведення переговорів».
Відповідь М. Азарова – у вкладенні.

Цим самим Азаров та Ставицький своїми діями затверджували чинність угоди та створювали перепони для можливого звернення до Стокгольму.

Незважаючи на заяви з боку РФ, наразі є три альтернативні способи вирішення спору у Стокгольмі.

Перший. НАК «Нафтогаз України», все ж таки, може наполягати на тому, щоб визнати угоди недійсними, вимагати стягнення з ВАТ «Газпром» суми коштів, які сплачені за контрактом від 19 січня 2009 р. понад ціну, що була встановлена попередніми угодами. Разом з тим, позитивний результат ускладнюється тим, що за останні 4 роки українська сторона в особі Президента В. Януковича та уряду М. Азарова неодноразово визнавала чинність даних контрактів та підтверджувала їх письмовими доповненнями і, власне, перерахуванням коштів.

Другий. Українська сторона вправі ставити питання про розірвання Газового Контракту № КП як такого. Правова підстава очевидна: одностороння відмова російської сторони від погодженої ціни на газ, яка врахована при підписанні Харківських Угод. При цьому, дії РФ ґрунтувалися на захопленні суверенної території, що, в підсумку, унеможливлює відстоювання росіянами будь – якої правової позиції на свою користь.

Третій. Якщо у нас є погоджена цінова формула у 268 чи 385 доларів, – НАК «Нафтогаз України» вправі ставити питання про примусове виконання обов’язків за контрактами. Цим самим, українська сторона може зобов’язати ВАТ «Газпром» продавати газ саме по узгодженій ціні і до того моменту, поки діє контракт № КП (до 2019 р.). Цей варіант видається найбільш вірогідним.

При цьому, відповідно до п. 8.3 Контракту КП, рішення Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольму є кінцевим, не підлягає оскарженню, та має для сторін обов’язкову силу.

Саме по собі винесення спору між сторонами на міжнародний рівень унеможливлює будь – який подальший тиск Росії на Україну, оскільки невиконання рішення, яке може бути ухвалене у Стокгольмі, протиставляє Росію не Україні, а Європі. В будь – якому разі, передача спору на вирішення до Стокгольму є кроком до утвердження національного суверенітету та економічної безпеки.

Станіслав Батрин, кандидат юридичних наук, співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України,
директор юридичної компанії Lions Litigate,
позивач у судовій справі проти Кабінету Міністрів України та Міністерства енергетики та вугільної промисловості (газові контракти)

Шустер 27

Відповідь АЗАРОВА на деп. запит 1

Відповідь АЗАРОВА на деп. запит 2

Über Nataliya Zubar 2362 Artikel
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair