Так трапилось, що на 7-му річницю “Помаранчевої революції”
Я у Москві. А у Києві Майдан закрили залізним парканом.
Я проти такого, я – за повагу й свободу,
за що боровся тоді й вийшов зараз.
Черга до українського консульства посміялася з мене,
а один дядько спитав: “а чего в Москву то приехал?”
Міліція заборонила перебувати біля входу в посольство,
Тож я роздавав помаранчі навпроти.
Менти записали мій паспорт й лозунги
“ми – не бидло, схід і захід разом, міліція з народом”.
Кричав їм через дорогу переклад, а вони посміхалися.
Співробітник посольства зробив фотографії на айфон.
Перехожі звертали увагу, деякі вітали у відповідь
Частина була байдужа, а один прошипів “набить бы тебе хайло”
Охоронець офісів поцікавився долею Тимошенко,
але від помаранчів відмовився – “я на работе”.
Коли вже не допомогали танці від холоду
підійшов П. – московський активіст лівих поглядів
Почав розпитувати, але менти вже з агресією повідомили,
що стояти вдвох – це вже несанкціонована акція,
Й вони викликатимуть бобік.
