Радники президента активно фантазують на тему конституційних прав громадян на волевиявлення. Інакше як ілюзорною фантазією, не можна назвати нещодавню заяву радника Президента – керівника головного управління Адміністрації Президента з питань конституційно-правової модернізації Марини Ставнійчук проти надання виборцям права відкликання депутатів Верховної Ради та рад інших рівнів.
Фактично, ми можемо говорити не тільки про обмеження конституційних прав громадян України, а й про абсолютну відірваність радника Президента від реалій української дійсності. Сьогодні ми бачимо як нахабно кандидати від народу обманюють виборців у період передвиборчої агітіції. І після вдалих виборів, виборці залишаються їх заручниками на роки! Безумовно, це – нонсенс. Кожен громадянин України повинен нести відповідальність за свої дії, не виключаючи народних обранців. Так, Кримінальний кодекс України ст. 190 передбачає відповідальність за шахрайство; аналогічно Виборчий Кодекс України повинен в обов’язковому порядку передбачати чітку відповідальність за обман виборців і, безперечно, санкція за даним правопорушення повинна бути: відкликання депутата й інші варіанти закінчення депутатських повноважень чи повноважень міських голів. «Не-обрання» одного кандидата-обманщика на другий термін має виробити правило «обдурив – відставка».
Крім того, не коректно з боку радника Президента вводити в оману українців щодо відсутності світової практики відкликання депутатів, при тому, що та ж Європа має колосальні традиції відставок депутатів з найменших приводів громадянської недовіри. Яскравий приклад – недавня відставка Президента Німеччини. До того ж пані Ставнійчук не враховує, що в багатьох європейських країнах частота виборів депутатів різних рівнів значно вище, ніж в Україні. Відповідно, обдуреним виборцям не потрібно чекати роками, щоб висловити свій протест проти шахраїв і шахрайок. Слід зазначити, що саме інститут поточного контролю виборців за народними обранцями необхідно посилювати.
У чому права Марина Ставнійчук – це в тому, що дійсно, в Україні дуже мало прикладів відкликання народних обранців. Причина в механізмі відкликання, який законом прописаний дуже погано. Наприклад, референдум по відкликанню міського голови передбачає, що сам мер реєструє ініціативну групу по його відкликанню. А це означає, що вже на першому етапі початку процедури відкликання ініціативна група впирається в того самого мера, який всіляко перешкоджає своїй відставці, використовуючи службове становище. І це тільки офіційно. А неофіційно!
Показова ініціатива громадян маленького містечка в центральній Україні – Олександрії, де міський голова, дізнавшись, що люди перед офіційною процедурою збирають підписи про його відставку і вже зібрали більше половини від встановленої законом кількості, почав справжню травлю громадських активістів. Почалося все з банального залякування, яке потім переросло в систематичні напади на активістів. Апогеєм же став силовий розгін законних зборів: з публічним нанесенням тілесних ушкоджень і відкритим грабунком, під час якого мер особисто зі своїми замами керував процесом розкрадання майна громадських працівників.
Чи можемо ми в такій ситуації говорити про скасування механізму відкликання народних обранців? Може, правильніше на законодавчому рівні ввести реальний механізм відкликання обранців, що дискредитували себе, який передбачав би реєстрацію ініціативних груп не як у вищезгаданому прикладі, у мера, а в органах Міністерства юстиції, в якому були б передбачені спрощення й інших бюрократичних процедур на шляху волевиявлення.
Слід зазначити, що навіть сьогоднішня процедура відкликання – ефективний мотиватор для народних обранців до виконання обіцянок. Приклад тієї ж Олександрії, де, через два місяці після початку збору підписів у серпні 2011 року, міський голова влаштував показовий приклад гіперактивності з реалізацією низки соціальних ініціатив. Результат – виборці змогли змусити мера виконати якусь частину передвиборних обіцянок, хоча б під загрозою відставки. Звичайно, ініціативна група не припиняє свої зусилля щодо відставки міського голови, тому що він продовжує паралельно з гіперактивністю – «гіперрозкрадання», і сьогодні активісти «впираються» саме в процедуру реєстрації ініціативної групи через міськраду.
Окреме питання – стосовно профільного комітету Верховної Ради України, очолюваного колишнім мером Києва Олександром Омельченком, який за сьогоднішнім законом також може, за наявності фактів незаконних дій, готувати висновки профільного комітету і вносити їх до парламенту, де депутати так само мають можливість «сказати своє ні» – брехунам і великим «плювателям» на Закони і Конституцію.
Висновок: Президенту явно необхідно міняти профільних радників і шукати нових не у віртуальному світі теорії права та виборчих схем, а брати на роботу практиків – тих, хто працює в умовах реальних бюрократичних процедур, які ініціюють їх подолання і знають «підводні камені».
P.S. А чи потрібні Президенту взагалі радники-практики чи, можливо, підступний задум саме в тому, що некомпетентні люди навмисно озвучують явно протиправні ініціативи, які обмежують конституційні права і обов’язки громадян?
Віктор Медвідь, керівник правозахисного руху «Взаємодопомога»
Заява Марини Ставнійчук, радника Президента – керівника головного управління Адміністрації Президента з питань конституційно-правової модернізації на брифінгу:
«У будь-якому випадку, мені здається, що немає ніяких підстав говорити про інститут відкликання депутатів, бо європейський стандарт демократії не передбачає відкликання депутатів ні на якому рівні».
При цьому Ставнійчук відзначила, що в українському законодавстві були норми, які передбачають можливість відкликання депутатів, однак практика показує, що цей інститут в українських реаліях практично не використовувався.
Разом з тим, на думку радника Президента, необхідно говорити не про можливість відкликання депутатів, а про пошук шляхів активізації співробітництва між виборцями та їх представниками в органах влади.
За її словами, зараз ведеться робота з аналізу форм демократичної участі, які вже існують в Україні і які ще необхідно ввести.
За її словами, навіть ті положення законодавства, які зараз передбачають участь громадськості в прийнятті тих чи інших рішень, працюють слабо.
У зв’язку з цим Ставнійчук підкреслила необхідність комплексного вирішення цього питання, в тому числі необхідно вирішити проблему прийняття статутів місцевих громад.
Як повідомлялося раніше, 17 листопада 2011 року Верховна Рада прийняла в цілому закон «Про вибори народних депутатів».
Законом передбачено, що вибори будуть проводитися за змішаною системою – 225 депутатів обираються в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а 225 – за мажоритарною системою.
Вибори відбудуться 28 жовтня з прохідним бар’єром у 5% (раніше було 3%) і без участі блоків.