Загальні висновки щодо стану реалізації працівниками 13 промислових підприємств Луганщини свого права на свободу об’єднань, на свободу ведення колективних переговорів
Група громадських організацій: Луганська обласна правозахисна жіноча організація «Чайка», Асоціація найманих працівників і власників (Краснодон), Соціально-екологічний центр (Алчевськ), та Конфедерація вільних профспілок Луганської області спільно провели піврічне дослідження стану реалізації права на свободу об’єднань та провели за його результатами інформаційно-просвітницьку кампанію в Луганській області. Дослідження виконано в рамках Проекту «Доступ до правосуддя та правової обізнаності в Україні «Правова країна».
За даними цього дослідження подано на ім’я голови ЛОДА, інших посадових осіб Інформаційну записку «Щодо негативного стану реалізації права трудящих на свободу об’єднання (асоціації) в Луганській області». Проте, негативний стан реалізації стосується всієї України, як свідчать дані ЗМІ, зокрема матеріали дискусії «Що заважає розвиватися профспілкам в Україні?» на веб-сайті «Майдан».
А великим рахунком, проблема фактичної відсутності дієздатних та ефективних профспілок в Україні – надзвичайно актуальна, особливо з огляду на загрозу прийняття Трудового Кодексу України, який містить в собі статті, несумісні з нормами демократичного розвитку країни, який проектом декількох положень фактично робить профспілки ( будь-які, хоч старі, хоч нові) абсолютно нефункціональними.
Наводимо деякі наші підсумки для врахування їх всіма, хто працює на прогресивний розвиток України.
Головні результати моніторингу та характеристика стану реалізації права на свободу об’єднань на роздержавлених промислових підприємствах регіону:
1.Право працівників на свободу об’єднань актуалізувалося внаслідок відсутності захисту трудових прав і захисту законних інтересів працівників підприємств в ході реформуванні соціально-економічних відносин.
Головні зміни стосувалися:
а) питань власності; організації праці, зокрема, масових звільнень та практики запозиченої праці; оплати праці; падіння ролі трудового колективу та «офіційних профспілок»;
б) зниження контрольної та регулюючої функцій держави у сфері праці;
в) погіршення трудового законодавства, практики його застосування на тлі бездіяльності правоохоронних, контрольних та наглядових органів та відсутності державної стратегії у сфері трудових відносин.
2.Працівники реалізують своє право на свободу об’єднань у надзвичайно важких умовах жорсткого протидії з боку виробничої адміністрації (роботодавця, власника). Створені працівниками незалежні профспілки або інші представницькі органи для ведення переговорів з роботодавцем частково зникають від протизаконного переслідування передусім членів виборних органів. З 10 обстежених нами профспілок тільки 2 можуть працювати на підприємствах і впливати на них на стан реалізації трудових прав. Інші 8 знаходяться у стані боротьби за виживання: легалізації, поновлення лідерів профспілок на роботі через суд. Лідери та члени незалежних профспілок вимушені роками боротися за існування створених ними профспілкових організацій. Проте, без підтримки Конфедерації вільних профспілок Луганської області вони не змогли б відстоювати своє права на існування.
3. Органи влади, прокуратура, суди, наглядові та контролюючі державні установи, органи місцевого самоврядування виявляють залежність від власників або роботодавців і не виживають заходів, передбачених законодавством. Часом вони безпосередньо сприяють як ліквідації незалежних профспілок ( тобто порушенню права працівників на свободу об’єднань), так і системі порушень трудових прав працівників.
4, Держава не має власної політики розвитку трудових ресурсів, розвитку трудових відносин, самоусунулася від забезпечення реалізації прав людини у сфері праці. Трудові колективи і самі працівники як творці продуктів виробництва були усунуті від впливу на власні умови роботи, від отримання своєї частки власності, від адекватної та гарантованої законом винагороди за працю та від отримання дивідендів як власники частки спільної власності. Продукти виробництва, доходи, засоби виробництв шляхом використання незаконних та швидко легалізованих схем привласнили представники управлінської еліти, які склали собою вітчизняний бізнес. Члени трудових колективів при повній неготовності наявних профспілок до реального захисту прав та інтересів не змогли захистити своїх прав.
5.Бізнес проводить безперешкодно свою політику використання робочої сили, економічно вигідної для себе, але соціально нищівної для населення і для держави. Балансу між інтересами роботодавців ( власників) та працівників немає, є перевага перших.
6. Між новими (незалежними) профспілками та власниками розгорнулось жорстке протистояння. На тлі фактичного самоусунення органів держаної влади всіх гілок від контролю і забезпечення дотримання законності у сфері трудових відносин, незалежні профспілки позбавлені перспектив розвитку, рівноправного соціального діалогу, позитивного впливу на розбудову держави.
7. Соціально орієнтований бізнес на роздержавлених, приватизованих підприємствах не розвинений. Заходи, які подаються керівництвом роздержавлених підприємств як начебто соціально орієнтовані, на наш погляд, є дріб’язковими, оскільки вони несумірні з тими збитками, від яких потерпають трудові колективи, передусім, від фактичного позбавлення їхнього права на участь в управлінні підприємством.
8. Старі, «офіційні» профспілки своїх функцій не виконують. Ми не побачили ресурсу оновлення «офіційних» профспілок. Тому потреба в нових, незалежних профспілках, є нагальною.
9. Криза у сфері трудових відносин з’явилася у всіх країнах, які пережили загальну кризу останніх 5 років. Проте проблеми у сфері трудових відносин в зазначених країнах вирішуються своєчасно, в удосконаленому правовому полі. Це є стимул для удосконалення питань захисту прав людини у трудовій сфері також в нашій країни. На наш погляд, треба враховувати досвід роботи профспілок успішних країн, домагатися адекватного впливу та контролю з боку держави, сприяти розвитку реальної соціальної орієнтації бізнесу, формувати в державі культу! ру дотримання прав людини в сфері суспільних, соціально-економічних відносин.
Основні напрямки вирішення проблем:
1. Захист права на свободу об’єднань
2. Об’єднання зусиль всіх нових профспілок, які виникли наприкінці 20-го – початку 21-го століть.
2. Розробка об’єднаними зусиллями профспілок власної стратегії щодо реалізації всього комплексу трудових прав
3. Вжиття заходів з реалізації соціально-економічних прав працівників роздержавлених підприємств з врахуванням проведених змін власності на засоби виробництва.
4. Активізація ролі держави у забезпеченні балансу прав роботодавців ( власників) з одного боку і найманих працівників ( їхніх профспілок, об’єднаю) з іншого боку. Сумлінний підхід до змін законодавства.
5. Розвиток реально соціально відповідального бізнесу.
Всі ці напрямки відповідають конституційним нормам, також завданням Програми гідної праці і ратифікованим Україною Конвенціям Міжнародної організації праці.
Провідна роль у цих процесах належить державі, яка має посилити свої контрольні функції, забезпечити невідкладне доопрацювання законодавства, забезпечити правосуддя, паритет у відносинах роботодавців і профспілок найманих працівників.
Не меншу роль мають зіграти самі профспілки, перед якими повстало завдання розробити проект свого розвитку, переорієнтувати діяльність на нові цілі, нові стандарти гідної праці.
Бізнес має відмовитися від шляху повного вичерпання робочої сили, ігнорування соціальної та гуманітарної складової розвитку підприємництва, поставити завдання досягти балансу у взаєминах з працівниками та їх об’єднаннями, налаштуватися на соціально ефективну співпрацю з органами державної влади і місцевого самоврядування.
Громадські організації разом з профспілками мають розгорнути в Україні інформаційну кампанію щодо.
– змін ставлення самих працівників до захисту своїх прав на свободу об’єднань;
– виконання контрольних та регламентуючих функцій держави у сфері трудових відносин;
– удосконалення нормативно-правової бази щодо захисту прав та удосконалення практики реалізації групи трудових, соціально-економічних прав найманих працівників;
– розвитку соціального партнерства в сфері трудових відносин, включаючи розвиток соціальної відповідальності бізнесу;
– виходу трудових відносин на рівень європейських стандартів.
Лариса Заливна
