«Всі тварини рівні, але деякі з них рівніші» (с) Джордж Орвелл
Майже кожна фокус група чи розмова про дискримінацію в нас починається словами одного з учасників – в Україні дискримінації НЕМА! І більшість радо погоджуються. Хоча вже через кілька хвилин ті самі люди спростовують власні твердження.
Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» проводить глибинне дослідження фактичної наявності в Україні різних видів дискримінації, і усвідомлення їх в різних соціальних групах з урахуванням регіональних особливостей та різних типів поселення. І ми хочемо розповісти про деякі попередні результати.
Станом на зараз фокус групи були проведені в 13 містах, стурктурні інтерв’ю,- в 15 містах різних регіонів та типів поселення. Всі інтерв’ю проводилися під час інших заходів, які проводила наша організація і мали вигляд «випадкової розмови».
Розуміння поняття соціальної рівності/нерівності
Більшість наших співбесідників передовсім визначають рівність, як нерівність за майновим статусом. Тобто привілейованими є в Україні багаті, а враженими у правах – бідні. Іноді, як джерело нерівності, вказують на високі державні посади.
Більшість респондентів розуміють дискримінацію як неприязне ставлення, і рідше як несправедливе поводження.
Дискримінація за віком – ейджизм
Ейджизм, на думку більшості співбесідників, є поширеним. Особливо в контексті працевлаштування. Щодо виправдання ейджистських практик або ж визнання їх несправедливими думки респондентів поділилися від засудження ейджизму до його схвалення та виправдання легітимним інтересом роботодавця. Схвалення ейджизму зустрічається також серед самих жертв дискримінації за віковою ознакою.
Дискримінація за статевою ознакою
Респонденти вважають цей різновид дискримінації скоріше актуальним, деякі респонденти (переважно чоловіки із Західної та Центральної України) заперечують наявність дискримінації жінок, але при тому допускають досить грубі сексістські висловлювання. Але в цілому учасники наводять факти дискримінації як жінок, так і чоловіків. При тому часто демонструють амбівалентне ставлення до цього.
В розмовах скрізь, крім Західної України, наші респонденти доходили до згадок про «матріархат», як чоловіки, так і жінки згоджувалися з тим, що в Україні панує матріархат і вважали це нормальним явищем. Особливо жваво підхоплювали ці розмови мешканці Лівобережної України.
Аналіз таких розмов показує, що люди вважають, що чоловіків дискримінують в родинному житті, а жінок – на роботі, причому дискримінація в трудових стосунках пов’язана з тим, що роботодавець не хоче платити додаткові кошти вагітним жінкам та молодим матерям.
Дискримінація за сексуальною орієнтацією
Наші співбесідники часто заперечують факти дискримінації ЛГБТ, але при тому дозаволяють собі гомофобні вислови. Дещо нездорове ставлення до ЛГБТ виявлене в усіх регіонах, крім Західного регіону та Одеси, а учасники фокус-групи в Хмільнику після її проведення годину ставили ведучому питання, дотичні до ЛГБТ-тематики та можливих реформ законодавства у зв’язку з євроінтерграцією.
Представниця ЛГБТ в Дніпропетровську боялася навіть на фокус-групі згадувати про свою сексуальну орієнтацію, але зазначила, що її регулярно дискримінують при працевлаштуванні через маскулінну манеру одягатися.
Часто звучали висловлювання типу «хай роблять в ліжку, що хочуть, аби не у нас на очах, і на паради не ходили».
Дискримінація за станом здоров’я
Респонденти досить часто згадують позитивне ставлення до інвалідів з боку звичайних людей, але при тому зазначають, що місцева влада та власники бізнесу недостатньо враховують їхні особливі потреби. Також згадуються приклади реальної допомоги інвалідам з боку влади.
Згадувалися випадки дискримінації за станом здоров’я фактично працездатних осіб. Особливо це стосується діагнозів, пов’язаних із психіатрією.
Ставлення в першому наближенні є рівномірним по країні.
Дискримінація етнічних груп та меншин
Як не бажані серед міської спільноти етнічні групи найчастіше називаються роми («цигани»), і це трапляється практично всюди, де є спільноти ромів, що ведуть кочовий спосіб життя. Зустрічається протиставлення кочових ромів як погано соціалізованих, схильних до криміналу, та осідлих – інтегрованих в міську спільноту.
В негативному контексті також часто називаються азербайджанці (переважно – студенти, а не постійно проживаючі особи).
В контексті расизму та негативного ставлення рівномірно по виборці називаються переважно африканські та азійські студенти без чіткого розрізнення країн походження.
Натомість від постійно проживаючих представників етнічних меншин наразі згадок про випадки дискримінації не було (за одиничним винятком – расова дискримінація спортсмена, що мала місце близько десяти років тому). Представники етнічних спільнот, що прибули в Україну з інших країн, часто згадують про проблеми з реєстрацією та отриманням громадянства (виду на проживання).
Крім великих транзитних міст – Києва, Харкова, Дніпропетровська і Одеси – у всіх інших локаціях в індивідуальних інтерв’ю люди всіх віків висловлювалися в дусі класичної ксенофобії.
Ксенофобія проявляється в ставленні до людей з зовніщністю, яка суттєво відрізняється від місцевих, особливо ромів, азіатів і африканців.
Однак ці прояви носять суто вербальний характер, про явно ксенофобні поширені практики ми інформації не отримали.
Варто взяти до уваги, що побутова ксенофобія має лише опосередкований стосунок до дискримінаційних практик, але призводить до дискримінації у випадках, що стосуються працевлаштування, послуг державних органів або комерційних структур.
Дискримінація за мовною ознакою
Щодо дискримінації за мовною і культурною ознакою, згадується примус до вивчення української мови (виключно в Одесі), але в тій же групі інші респонденти вважають примус держслужбовців до вивчення української нормальною практикою.
В Харківській, Одеській та Донецькій областях люди старшого віку (після 60) скаржилися на нерозуміння юридичних документів українською мовою. Йшлося про угоди на обслуговування в банках, страхові поліси, угоди про купівлю-продаж нерухомості та надання комунальних послуг.
При глибинному опитуванні виявлялося, що ці люди не розуміють юридичної термінології і російською мовою також (а вона більшою частиною однакова), але оскільки їм важко читати українською мовою через те, що вони десятиріччями не бачать україномовних текстів, вони сприймають цю проблему виключно як проблему з українською мовою. І вважають цю практику дискримінаційною. Слово «дискримінація» не вживається, замість нього кажуть «несправедливо», або «безобразие».
При тому жоден з цих людей не виявив проблем розуміння української мови на слух (бо вони дивляться телевізор та слухають радіо українською).
Натомість в Вінницькій та Тернопільській областях люди скаржилися на утиски україномовних людей в інших регіонах України, крім Заходу. «Чому ми маємо говорити чи взагалі слухати російську мову в Україні?» Скаржилися на мову обслуговування в Києві («чому до нас звертаються за вмовчанням російською?»). Ці люди, а також опитана молодь з Західної України називають це дискримінацією україномовних людей.
Стосунки місцевих мешканців з мігрантами, проблеми внутрішньо переміщених осіб.
Реєстрація за місцем проживання або її відсутність досить часто згадується респондентами як проблема, штучно створена державними органами та законодавчими практиками. Процедура реєстрації часто використовується посадовцями з корупційною метою. Як наслідки, вказують ненадання медичної допомоги, ускладнення соціалізації, перешкоди при влаштуванні в школи та дитячі садки.
Щодо мігрантів та мігрантських спільнот респонденти зазначають, що деякі з них недостатньо інтегровані в локальну міську культуру. Найчастіше про це говорять в Центральній Україні, в великих містах – частіше, ніж в малих. Згадують недоліки політики місцевої влади щодо інтеграції мігрантів або ж повну відсутність такої політики. Натомість, нами ніде не виявлено сприйняття мігрантів як конкурентів за робочі місця.
В містах великого скупчення ВПО, особливо в Харкові і Києві, спостерігається наростання ворожості до ВПО з Донбасу. Відомі випадки відмови їм в наймі житла та працевлаштуванні тільки за ознакою міста реєстрації в паспорті.
Популярний наратив – «вони привели до себе в Донбас війну, тепер везуть свої порядки і до нас, щоби і в нас був непорядок».
Дискримінація в зв’язку належності до конфесії та релігійними переконаннями
Найчастіше згадується позитивна дискримінація конфесій, до яких належить більшість місцевих посадовців, відповідно це греко-католицька церква в Західній Україні, УПЦ МП – в інших регіонах. Переважно люди згадують в цьому контексті надання дозволів на будівництво храмів. (Цікаво, що в дослідженні за 2012 рік ми не змогли отримати жодного документального підтвердження такої дискримінації, крім випадку храму УПЦ КП в Сімферополі).
Як негативно дискримінованих по всіх регіонах згадують представників протестантських спільнот (в наративі – штунда, кашкетник), найчастіше – п’ятидесятників та баптистів. Фактів дискримінації нехристиянських релігій не виявлено.
Анкетування для уточнення результатів.
Нами було здійснено пілотне опитування студентської молоді, всього 580 анкет, як уточнювальний контур з метою створення універсального опитувальника для всієї України, яке планується на наступний рік. Виявилося, що студенти вважають найпоширенішою дискримінацію (за ступеню поширеності відповідей):
- Представників сексуальних меншин
- Людей, що мають виражену “расову” або “етнічну” зовнішність
- За віком
- За статевою ознакою
Це підтверджує результати фокус груп і інтерв’ю.
Попередні висновки
Побутові уявлення про дискримінацію значною мірою розходяться з визначенням дискримінації в міжнародному та національному законодавстві. Деякі дискримінаційні практики вважаються респондентами нормальними та раціонально виправданими.
Значна частина виявлених та відрефлексованих дискримінаційних практик зумовлена не стереотипами та сталими суспільними практиками, а недоліками чинного законодавства та правозастосування (яскравий приклад – комплекс проблем, пов’язаний з реєстрацією за місцем проживання).
Очевидно, що проблема з сприйняттям мови, як дискримінаційного фактору, в Україні існує і потребує як глибинного вивчення, так і трансформації цього конфлікту.
Наше дослідження виявило значні розбіжності дискримінаційних практик відповідно до типів поселення. Натомість не виявлено підтвердження поширених стереотипів щодо поділу України на Схід і Захід, принаймні в питаннях поширення різних видів дискримінації та ставлення до неї. В невеликих містах є відчуття спільноти як чогось цілісного та однорідного, і до винятків ставляться різкіше.
Інформаційний центр «Майдан Моніторинг»
Ця публікація була створена за підтримки Європейського Союзу. За зміст цієї публікації повну відповідальність несе Громадська організація «Інформаційний центр «Майдан Моніторинг». Зміст цієї публікації не є відображенням офіційної позиції Європейського Союзу.
Європейський Союз об’єднує 27 країн-членів, які вирішили поступово об’єднати свої знання, ресурси та долі. Протягом 50 років свого розширення вони разом побудували простір стабільності, демократії та сталого розвитку, водночас утверджуючи культурне розмаїття, толерантність та індивідуальні свободи.
Європейський Союз прагне розділити свої досягнення та цінності з країнами та людьми за межами своїх кордонів