У мене за сьогоднішній день виникло питання – це я знову повертаюся думками до наших баранів.
Отже, питання: чому організація FARE, а разом із нею і FIFA, борються лише з проявами праворадикальних ідеологій?
Я розумію, що існує загальносвітовий консенсус навколо неприйнятних дискримінаційних і расистських символів, геральдичних знаків, звуків і жестів, поширених у вболівальницьких субкультурах недорозвинених країн Східної Європи.
Але чому немає такого самого консенсусу навколо лівих символів? Чому не видано буклету про неприйнятність використання п’ятикутних зірок, серпів-молотів і червоних прапорів? Чи, може, такі буклети існують, а я про них не знаю? А може, тому, що ці символи і жести не расистські і не дискримінаційні? Чи їх не використовують на стадіонах? Чи, можливо, ці символи мають бездоганну історичну репутацію? Чи, може, ці символи включені до реєстру загальнолюдської спадщини і більше не вважаються такими ж людожерськими, як нацистські?
Ми не жили ще під владою неонацистських футбольних субкультур, але пережили 74 роки червоного правління. Для Європи та світу загалом і для Східної Європи зокрема зовсім не завадило б видати буклет, у якому всіх охочих людей попередили б і застерегли, що існує червоно-комуністична символіка, що їй також не місце на стадіонах і вулицях, що вона також заслуговує на критичне ставлення, якими б білими і пухнастими на сьогоднішній день не виглядали її молоді адепти, що руками й ногами відбиваються, заперечуючи будь-який зв’язок із червоним тоталітарним минулим. (Андрій Мовчан, щоправда, “оголює прийом”, зраджуючи власну генеалогію: “Роблячи крок ліворуч, ми підписуємось під “зрадою батьківщини” з її хтивими національними інтересами. Більшовики закликали до програшу війни із Японією і проголосили Росію хмизом у світовій пожежі. Патріотичий чорносотенний бюргер ненавидів їх куди більше за нас, нинішня українська істерія – це ще квіточки. Що таке матч при порожніх трибунах у порівнянні із програною війною?”)
Бачите, з ким вони себе порівнюють? Не страшно? А мені, наприклад, трохи моторошно.
“Хтиві національні інтереси”. Це про яку державу? Про Україну?
Існує небезпека – не менша, до речі, за праву. Ці самі люди також у певні моменти схильні до тоталітарних тенденцій, вважаючи, наприклад, свою ідеологію єдино правильною або насміхаючись над релігійними й національними символами та представниками певних релігійних і національних груп.
Зрештою, чому вважається, що за футбольним вболівальником конче стоїть тінь Гітлера, Муссоліні, Йозефа Менґеле та дивизії СС “Галичина”, а за новими лівими теоретиками не стоять Сталін, Троцький, Пол Пот І Мао?
Зрештою, існує щось таке, як перекіс. Банальний перекіс. І ніхто особливо не замислюється над тим, що футбольні субкультури зі своїми вісімками та зіґуванням є каналізацією незадоволення певної частини суспільства. Дитячого, інфантильного незадоволення єдиною системою цінностей, яка, по суті, вже породила свого Брейвіка. Може, не варто аж так захоплюватись перекосами?
Наприклад, досить поширена в певних колах і сферах українофобія також досить суголосна їхнім поглядам? Це тільки тому, що українофобія не кваліфікується як расизм, бо українці також білі? Чому молоді друзі лівих поглядів замовчують факти українофобії і не борються разом із міжнародними наглядовими структурами проти проявів російського шовінізму та імперської ідеології? Чому таке колективне збудження лише з приводу ідеологічно ворожих “коричневих”? Українофобія – вигадка і не входить до сфери їхніх безпосередніх інтересів? Але чому? Можна називати до Другого Пришестя факти дискримінації за національною ознакою тут, в Україні. Немає до цього діла?
А як бути з відвертим знущанням над “так званим” національним інтересом, який висміюється ними як ретроградство і віджилий своє атавізм, що його неодмінно варто позбутися заради поступу і процвітання в сім’ї європейських народів. Тоді як відомо й дітям, що альтернативою своєму національному інтересу є національний інтерес іншої країни або міжнаціонального утворення. Всякі інші романтичні штучки, які підмінюють собою “так званий” національний інтерес, не витримують перевірки практикою. Запитайте, наприклад, ізраїльтян про національний інтерес. А ще зробіть спробу закликати їх до його відмови. Я хотів би почути їхню відповідь.
Нам уже кілька днів поспіль хочуть втовкмачити, що ми, українські люди, ретрогради і мусимо відмовитись від свого національного інтересу. Почніть зі своєї футбольної збірної. Посипте голову попелом і визнайте себе нацистами. Всі гамузом, навіть якщо ви Бога духу винні і дотримуєтесь інших поглядів. Навіть якщо лише торік тут успішно провели Євро-2012 і ніхто й не зойкнув про жоден прояв расизму. Коли ви кажете, що мудаків із зіґами і кельтськими хрестами – дрібка, яка не робить погоди, що вони марґінали і що ти погоджуєшся з тим, що їм не місце на стадіонах, вони крутять біля скроні і називають консерватором, міщанином і захисником расистів. Вони бажають крові, тобто колективної відповідальності. Бажають, щоб усі, хто не поділяє їхнього погляду, визнали себе винними. Мало мені травм і провин особистих? Я мушу зізнаватись у неіснуючих – тільки через те, що вважаю вердикт ФІФА надто жорстким і несправедливим?
Бо що таке національна збірна в порівнянні з високими ідеалами антифашизму? Та в тому то й справа, що такі речі перетворюють людей поміркованих поглядів на націоналістів. Людей, які знають, що жодного національного інтересу досі не було. Його марнували, продавали і розмінювали протягом 22 років незалежності на всіх рівнях. Що не національне українське є головною проблемою цієї країни, а сидіння по горло в культурно-інформаційних відходах “русского мира” і нездатність вилізти у широкий світ зі свого ізольованого загумінку. Чий інтерес панує тут останні десятиліття і століття? Питання риторичне, а sapienti sat. Національний інтерес вам поперек горла став? А давайте не пустимо разом із глядачами на стадіон ще й футболістів збірної України? А давайте здамо газову трубу, відмовимось від армії, приєднаємось до Митного Союзу. Навколо ж нас – самі херувіми з серафімами. Тільки одні ми зі своїм національним інтересом заважаємо людям навколо жити, а на обід смажимо африканських і в’єтнамських дітей. Вже будьте до кінця чесними, якщо вам так заважає національний інтерес. Це ж олдфешн і порожній звук, який заважає проявам нового прекрасного порядку.
Перепрошую за велику кількість букв. Я не збирався писати Жовтневі тези.
Андрій Бондар (фейсбук автора тут https://www.facebook.com/andrij.bondar )