В рамках нашого проекту Українська Миротворча школа ми з колегами відвідали зимову школу конфліктології у Белфасті (Північна Ірландія). Сімнадцять років минуло, як там офіційно закінчилася війна. Те, що ми побачили, дуже схоже на те, що відбуваєтся зараз у нас на Донбасі.
Конфлікт, який мав глибокі історичні корені, в кінці 60-х років перейшов в криваве збройне протистояння, терористичну війну між Ірландською республіканською армією, яка виступала за незалежність цього краю (Північна Ірландія входила і досі входить до складу Великобританії), англійським військом та місцевою поліцією, а також, так званими, лоялістами або юніоністами (це добровольчі мілітарні групи, теж терористичні по суті), які виступали за те, щоб Північна Ірландія залишалася у складі Великобританії. Протягом 20 років було вбито тільки під час прямих зіткнень 3400 осіб, при тому, що населення Північної Ірландії складає 1,5 млн. Для них це дуже багато. Це була кривава війна. При чому в цю війну був певним чином втягнутий світ, тому що обидві сторони інтернаціоналізували конфлікт. Одні провели паралелі з Ізраілем, інші з Палестиною.
Шляхом довгих і дуже складних переговорів, які ми теж вивчали, було все-таки досягнуто перемір’я в 1998 р. і воно більш-менш зберігається: сторони хоча б перестали один в одного стріляти на вулицях.
Белфаст досі розділений на квартали. Помаранчевим на мапі позначені квартали лоялістів, або про-британські, зелені – це квартали республіканців, які за Ірландію, білим позначені нейтральні території, типу сіті, райони заводів, супермаркетів, там війни не було і терактів не проводили. Супротивники нападали на територію один одного. Помарачеві проникали у квартали зелених і навпаки, кидали там фарбу, пляшки з сміттям. Також вони дуже любили ходити по вулицях через інший квартал великими маршами.
Школа, яку ми відвідали, називалася «Миротворчість після кривавого конфлікту». Керівником нашої школи був вчений Ніл Джарман, людина, яка дуже глибоко розібралася в конфліктах. Таку школу він провів вперше.
Один з результатів мирних зусиль – всі квартали Белфасту розділені стінами.
Це стіна та вхід в поліцейський відділок. Крім того, що дві сторони вбивали одна одну, вони також вбивали поліцію, яка на той час була озброєна.
Це одна зі стін, на якій знаходяться їхні герої. Так обидві сторони глорифікують своїх героїв. Це терористи, які або перебували у в’язниці, або перебувають зараз, або загинули.
Це типовий квартал. Спочатку побудували цегляний мур. Поки він був низький, на інший бік кидали пляшки, сміття і попадали ними в перший ряд будинків. Коли мур побудували вище, сміття потрапляло в другий ряд будинків. Зараз другий ряд просить зробити мур ще вищим…
Це два квартали, розділені величезною стіною, фактично, укріплення. Їх називають «стіни миру». Вони були побудовані під час конфлікту і досі зберігаються.
Двері в кварталі дистанційно з пульта зачиняються поліцією, він може бути повністю заблокований. У кварталі живуть люди, так є вся інфраструктура. Хіба що вони можуть не вийти на роботу, якщо починаються заворушення. Тоді квартали блокуються.
Це центральне перехрестя, місце, де проходили основні масові заворушення. Постійно через це місце ходили маршами. Тут збігаються різні квартали. Марш – це символічне насильство один перед одним, кричалки, прапори, кидання фарбою у чужий квартал, інколи фізичні зіткнення. У 2013 ці марші буди заборонені у Белфасті. Тепер обидві сторони протестують по черзі на цьому самому місці. Це щось, що їх почало об’єднувати.
Вони вже не стріляють один в одного, але ворожість перейшла з кривавої форми у сховану. Вони почали, замість один одного, бити своїх дружин, вживати алкоголь, наркотики. Поки йшов збройний конфлікт, ватажки терористичних угрупувань слідкували на тим, щоб вони були в нормальному стані: не пили і не вживали наркотиків.
Це стіна республіканського кварталу, тут є багато графіті, багато алюзій на міжнародні події. Мандела, Палестіна.
По всьому місту дуже багато графіті зі зброєю і кров’ю. В них є щось, що вони вже звуть «культура насильства».
Стіна лоялістського кварталу, величезний, художній монумент.
Це оздоблення будинків – типові графіті.
Це присвята загиблиму герою-торористу. Хлопець у бейсболці з ланцюгом на шиї. Малюють ці графіті часто без узгодження з власниками цих будинків.
Це юніонистський квартал і їх герої.
Це улюблений символ лоялістів. Червона рука Ольстера. Він є скрізь. Щоб ви собі уявляли той рівень агресії, який уже закладений в історії. Це легенда. Коли вікінгі приїхали на цю землю, два конкуруючих угрупування домовилися, що земля дістанеться тому, хто перший покладе руку на цей острів. Тому обидва ватажка вікінгів відрізали собі праву руку і кинули на землю. Люди живуть з такими графіті поруч.
Це міністерство юстиції, круглий стіл, за яким була підписана та сама угода, і довгий час, років десять, вони йшли до того, щоб ця угода імплементувалася. Перемовин між сторонами було дуже багато. Це довгий, тривалий процес. Повне припинення вогню відбулося, по суті, років через п’ять після підписання цієї угоди.
Після того багато людей посадили, амністії не було, зброю не здали. Тепер знімаються фільми про ті події, про досвід тих людей, про їх перебування у в’язниці, і це вважають терапією, як і для самих комбатантів, так і для глядачів. Але що цікаво, приймаються нові закони і заднім числом сажають за злочини 1975 року.
Тут зібрали комбатантів з обох сторін. Чоловік в окулярах в сірому піджаку – терорист, який сидів за криваві вбивства від ІРА, поруч з ним лояліст, який довго боровся за мир, але не сидів, можливо, тому що його не спіймали. Чоловік у помаранчевому светрі, якого посадили у 16 років за терористичне вбивство – теж відсидів. Всі троє або пишуть, або захистили дисертації та тему «Миротворчість». Це те, яким чином працюють з цими людьми.
Так виглядає поліцейська машина. Вона повністю броньована: поліція досі захищається від терористів.
Це одна з реклам, за яку платить суспільство. Мілітарність, зброя у них на кожному кроці.
Це Найджел Грімшоу, головний начальник поліції Белфаста. Він розповідав нам про досвід реформи поліції. У них була абсолютно мілітарна поліція. Вона була озброєна і її всі ненавиділи.
На плакаті за його спиною написано, скільки в них було перемирій до укладання базової угоди про мир. Чотири різні. Два роки зайняв процес узгодження перемирій.
В результаті всіх тих угод були розроблені рекомендації комісії Петена щодо реформування поліції.
Що було зроблено. Поліція була демілітаризована, поліцейські ходять без вогнепальної зброї, тільки з електрошокерами, але вміють їх дуже вправно застосовувати. Ми бачили відео, як вони рознімають масові сутички на демонстраціях. Поліцейські без зброї примудряються в’язати людей у великій кількості. Там є цікаві технології.
Зробили нові емблеми, зробили нові правила. Змінили правила праці з населенням, тобто вони залучили населення до policing (здійснення охорони правопорядку). Але не в порядку народних дружин, а скоріше в інформаційному руслі. Для того, щоб люди розповідали, що відбувається, запрошували поліцейських, як медіаторів для вирішення проблем, які потенційно можуть стати небезпечними.
Людина на фото – начальник кримінальної юстиції.
Були створені наглядові органи, офіс поліцейського омбудсмена. Було обрано голову ради нагляду за поліцією.
Поліцейському омбудсмену надходять скарги, пов’язані не тільки з поліцією. Він є незалежним органом, який знаходиться в структурі Міністерства юстиції. Кримінальна юстиція розслідує і перевіряє відповідність закону дій поліції. А от наглядова рада займається внутрішньою безпекою.
Це абсолютно різні структури, які ніяк не пов’язані з поліцією ні фінансами, ні зв’язками і вони є абсолютно незалежними. При чому, раніше цей поліцейський омбудсмен був бізнесменом. Коли він побачив, що йде реформа, він зрозумів, що треба щось змінювати, і коли дізнався про конкурс на омбудсмена – пішов, кинувши свою роботу і дуже задоволений.
Ці люди є абсолютно незалежними і один від одного і від поліції. І абсолютно підзвітні громадськості, тобто, їх діяльність повністю прозора і контрольована.
Ми вважаємо модель Північної Ірландії дуже корисною для України, і ми будемо рекомендувати в рамках нашої Української миротворчої школи, разом з нашою новою міліцією і експертами з Північної Ірландії розробимо цілий комплекс рекомендацій по провадженню подібної ситуації, тобто по наближенню поліції до громадян, але не таким популістським чином, наче «йдіть з нами у наряд», а інформаційно і медіаційно.
Це графіті зроблено владою. «Те, що стосується нас не має робитися без нашої участі». Це є лозунгом їхньої нової правоохоронної системи.
Ми домовилися з Найджелом, поліцейським омбудсменом та головою кримінальної юстиції про те, що вони готові передавати свій досвід. Вони приїдуть сюди, в Україну, а наші хлопці поїдуть в Північну Ірландію. Вони зможуть взяти участь у роботі, в патрулюванні та дізнатися історію реформування. Реформа поліції Північної Ірландії визнана найкращою у світі.
Також у них є закон про мирні зібрання, який теж визнали найкращим у світі. У нас його досі немає і це велика проблема. Перевага їхного закону в тому, що він побудований знизу, із проблем, які вони спостерігали на кривавих контрманіфестаціях.
Ми вважаємо, що цей досвід особливо важливий в районах, які прилеглі до АТО. Як Донецької, Луганської області, так і Харківської, яка фактично є першою лінією тила. Те, що вони впровадили, забезпечує інклюзивність обох сторін конфлікту, тобто, включення людей різних точок зору до зміцнення громадського порядку.
Це єдиний європейський досвід, який найближчий до нас і який трапився на території країни Європейського Союзу. Це була миротворчість британців на власній території, а не десь за межами. І це вдалий досвід, на відміну від Ізраїлю, де конфлікт триває. Тому ми всім радимо переймати досвід Північної Ірландії.
Наталія Зубар, голова правління ІЦ «Майдан Моніторинг»
Розшифрувала з пресконференції Наталя Ляшенко
Фото і відео Наталії Зубар та Збіґнєва Буяка
Bonus tracks. In English
——————————
Проект проводиться коаліцією громадських і урядових організацій України та Польщі за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.
