«… й поставив на грані двох світів творити нове життя.»
Степан Ленкавський. Декалог українського націоналіста, 1929
Китайське прокляття каже «Щоб ти жив в епоху змін!». В китайській культурі стабільність і передбачуваність завжди були цінностями, що трохи пояснює нахил цього народу до авторитаризму, що часами переходить в тоталітаризм. Гаслами про стабільність політики промивали мізки громадянам України з 1994 року і досягли того, що майже по всій Україні дуже різні люди називають стабільність і передбачуваність майбутнього головним прагненням після безпеки.
Але стабільності Україні не бачити ще багато десятків років. Щоби жити і отримувати з життя задоволення нашим людям доведеться повністю переглянути ставлення до змін та бачення власного та спільного майбутнього. Альтернатив цьому аж дві – смерть або традиційне «караюсь, мучуся… але не каюсь», що в перекладі на сучасну мову означає «низька якість життя».
В процитованому класичному вірші Тараса Шевченка є ще й інші слова «Мов пси, гризуться Брати з братами, й не схаменуться.» Що в перекладі на сучасне означає «високий рівень недовіри в суспільстві». Цю недовіру доведеться долати швидко, бо вона є найбільшим фактором суспільної небезпеки.
Чи можна підвищити довіру і якість життя українського суспільства в той час, коли купа народу заціпеніло чекає на початок третьої світової війни? Можна, треба і варто це зробити, але для того доведеться перестати вважати епоху змін прокляттям і дивитися на ці часи як благодать.
15 років з початку «касетного скандалу», 11 років з початку Помаранчевої Революції, 2 роки з початку ЄвроМайдану
Я завершую писати цей текст 20 листопада 2015 року. Згадайте, що змінилося за ці 15, 11, 2 роки. Якщо ви скажете, що змін не було, то не читайте далі цю статтю.
Ми живемо в епоху тектонічних соціальних та геополітичних змін. Це стосується і України, і всієї Європи, всього нашого континенту без виключень.
Зараз одночасно відбуваються революції геополітична, інформаційна та технологічна, які супроводжуються величезними людськими міграціями з Сходу на Захід, Півдня на Північ, і потоки міграцій будуть далі тільки зростати. Україна радить собі з внутрішньо переміщеними особами набагато краще, ніж всі інші держави і суспільства, як сучасності, так і в минулому. Просто подивіться для порівняння новини про стан біженців з Азії та Африки. Українські волонтери в найближчому майбутньому передаватимуть досвід адаптації переселенців країнам Європи.
Конфлікт «двох світів» – західного і східного – про який вже 86 років писали українські націоналісти, яких при тому більшість мешканців України донедавна вважала за навіжених параноїків – став гарячим, військовим, і його вже не можна ігнорувати нікому. Після кривавих терактів в Парижі в листопаді 2015 про війну двох світів не пише тільки хіба російська преса, тобто сторона конфлікту. Російська Федерація попри всі спроби стати союзником Заходу в війні проти ісламського тероризму, вимушена буде зайняти заслужене місце ворога людяності поруч з ісламською державою, як велика державна формація, яка не цінує людське життя.
Війна світів зводиться до дуже простого протистояння – світ гуманізму, де людське життя є цінністю, і потойбічний світ, де людей можна вбивати тисячами і десятками тисяч заради якоїсь вищої мети, бо «баби ще нарожають».
Залізна завіса, яка розділяла такі світи по вулицях Берліну до 1989 року, за ці 26 років просунулася на схід і величезною кривавою ціною для України зараз закріпилася в акваторії Сіверського Дінця та Перекопу. На захід вона вже не посунеться ніколи.
Дуже багато людей в Україні хочуть побудувати матеріальний об’єкт «залізна завіса» у вигляді стіни з озброєними охоронцями. Всередині Європи зараз повстають такі стіни від мігрантів. Наплив емігрантів з Сирії не мав стати несподіванкою для Європи, війна триває там не перший рік і більшість тих емігрантів прибули на європейську землю не вчора і навіть не півроку тому. Але об’єднана Європа виявилася не готовою до цього виклику, на відміну від українського суспільства, яке прийняло величезний людський потік переселенців з Донбасу і Криму. Україна ще не повністю усвідомила цей непорівняний ні з чим гуманістичний чин і його велич.
Але в якийсь момент в майбутньому на нас повалить хвиля емігрантів з Російської Федерації. Це не має стати несподіванкою для нас, ми маємо вже до того готуватися. І суспільство має вже думати про те, що має відбуватися навколо наших кордонів.
Чи можна побудувати стіну навколо нашого хутора?
«Панове, — закінчив Наполеон, — я хочу піднести цю саму здравицю, що її піднесено раніше, але у зміненій формі. Наповніть чарки по вінця. Панове, ось моя здравиця: За процвітання Хутора Дідівщина!»
Джордж Оруел. Колгосп тварин. 1944
Більшість мешканців України мріють про мир, спокій і процвітання власного хутора. Для різних людей хутір має різні розміри – від власної садиби або квартири, вишневого садочку чи огорода, до міста чи села, аж всієї України. Український спосіб мислення, описаний класиком «від’єбіться від нас», і втілений в державному гімні «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», робить нас слабкими і ставить в позицію жертви. Безпека нашого чи будь якого хутора залежить від безпеки сусідніх хуторів, і поки це не зрозуміють хоча б активні 10% українців включно з владою всіх рівнів, ми будемо страшно загрожені і приречені на смерть.
Більшість опитаних нами під час 4ї Школи лідерів змін в листопаді вважають безпекою «відсутність загроз». Це величезна, поширена і небезпечна помилка, бо стан відсутності загроз в реальності не може бути досягнутий ніколи.
По-перше, наші сусіди з Російської Федерації не згинуть і всі в космос не полетять. І нам доведеться будувати якусь стратегію життя поруч з ними. Московське царство, російська імперія і всі подальші державні утворення з правителями в Кремлі, мали і мають довготривалу стратегію розвитку, яка включає розширення державних кордонів, утвердження величі держави і царя, і панування над тими сусідами, які це їм дозволять, в ідеалі – над всіма. Україна не може ефективно охороняти свій кордон від такого сусіда без довготривалої стратегії. Нам треба будувати стратегію створення і розширення зони лояльності навколо нашого кордону. Це – історична Слобожанщина (Белгородщина, Вороніжчина), Кубань, Ставропілля. Нам треба працювати з людьми там через інформаційні канали і людські зв’язки.
По-друге, наші сусіди з Білорусі мають величезну проблему, яку без нас (а також Польщі і Литви) вони не вирішать. Речники Російської Федерації вже заявили, що планують будувати в Білорусі військову базу. І побудують, якщо сусіди не зможуть переконати Лукашенка в тому, що з нами його майбутнє і майбутнє його родини і його хутора буде безпечнішим, і що йому треба зробити однозначний вибір на користь заходу раніше, ніж його змусить це зробити кривава війна, як це трапилося в Україні. Нам також треба допомагати повстати сильному громадянському суспільству в Білорусі, бо тільки воно зможе зупинити Лукашенка, якщо той таки вирішить остаточно пов’язати своє майбутнє з Російською Федерацією.
По-третє, разом з Молдовою і Румунією ми маємо роззброїти Придністров’я. Інакше ця порохова бочка вибухне нам всім на голову.
По-четверте, ми маємо підтримати ініціативу кримських татар і повністю припинити комунікації з Кримом. Це єдиний спосіб зупинити Російську Федерацію від подальшої розбудови величезної військової бази з Криму.
Ну і головне, нам треба відкрито говорити про майбутнє окупованого Донбасу. Рішення про це має ухвалюватися не в Мінську, Берліні чи Вашингтоні. Це має бути результатом широкої суспільної дискусії з залученням зацікавлених мешканців всіх регіонів України і особливо переселенців з Донбасу.
Українському суспільству треба вийти зі стану заціпенілого очікування чуда і почати дискутувати про те, що буде з нашими кордонами надалі. Два роки тому в найстрашніші ночі ЄвроМайдану художник і філософ Іван Семесюк написав, що Україна не може більше існувати в старих кордонах, доведеться або погодитися на зменшення території, або думати про її розширення.
Якщо ми погодимося на зменшення території і зафіксуємо навічно нинішні кордони без Криму і Донбасу, то Російська Федерація сприйме це як слабкість і буде намагатися захопити додаткові території України, передовсім Приазов’я, Херсонської та Запорізької області. Російська Федерація не розуміє інших аргументів, крім сили. Московські царі ніколи не розуміли інших аргументів.
Нажаль чи на щастя, це значить, що нам треба швидко позбутися хутірського менталітету і думати про розширення кордонів. Українські націоналісти традиційно обороняли історичні кордони, хоча «Соборна Українська Держава Вільна, міцна, від Тиси по Кавказ!» як ідея була присутня в гімні ОУН. Але зараз український націоналізм еволюціонує в український патріотизм, будується нова українська держава, і нам час змінювати стратегічні плани.
В ХХІ сторіччі розширення кордонів – це передовсім інформаційна і технологічна операція, а не фізичне захоплення землі та введення військових патрулів на захоплених територіях. Це все, що я хочу зараз написати на цю тему. Якщо для вас ця теза зрозуміла і ви хочете про це поговорити – пишіть мені на pani@maidan.org.ua (ця адреса незабаром відмітить своє 15 річчя, як і сайт https://maidan.org.ua ).
Нова технологічна революція
“Any sufficiently advanced technology is indistinguishable from magic.”
Arthur C. Clarke, 1973
Зараз відбувається дуже швидка революція в галузі штучного інтелекту. Вже доступні програми і пристрої, які заміняють собою перекладачів, вчителів, бухгалтерів, водіїв автобусів і авто. Першими жертвами цієї революції стануть найрозвинутіші країни Європи, величезна кількість людей втратять роботу. «Зелена енергія» викине з Європейського ринку цілі галузі промисловості, пов’язані з нафтою і газом. Це призведе до збільшення кількості людей, які працюють руками, і виробляють не масові ексклюзивні продукти. Підвищиться доля споживання екологічних продуктів.
При тому постійна загроза великої війни змусить Захід розвивати оборонну промисловість і війська. Ніщо не сприяє технологічному прогресу так, як розвиток військової промисловості.
Україна може дуже вдало скористатися з такої революції. Зелена енергія, індустрія охорони здоров’я, екологічно чисті продукти, оборонна промисловість, розбудова війська і інформаційні технології мають стати для нас абсолютним пріоритетом. Я не можу уявити більшого стратегічного ідіотизму, ніж переслідування українських айтішників податківцями, яке відбувається зараз. Уряд має залишити їх в спокої і припинити намагатися заткнути дірявий бюджет за рахунок стратегічних галузей.
Абсолютна більшість підприємців, з якими ми розмовляли за останні два роки, хочуть від держави тільки одного – залишити їх в спокої. Причому платити податки в простий і прозорий спосіб вони готові і хочуть. До цього, нажаль, абсолютно не готовий уряд України, який веде безумні ігри навколо податкової реформи, трохи описані нашими аналітиками на прохання польських колег.
В інших пріоритетних галузях також є проблеми з реформами. Проблеми триватимуть і надалі, бо реформи відбуваються згори, хаотично, після точкових скандальних інтервенцій від кредиторів, без реальної глибокої комунікації з громадянами України.
Одна з статутних цілей нашої організації «Майдан Моніторинг» звучить так: «сприяння налагодженню та розширенню суспільного діалогу та співробітництва у сфері реалізації та захисту конституційних прав і свобод між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, підприємствами, установами, організаціями та їхніми об’єднаннями». Для нас вже майже 15 років завжди було головним змістом нашої діяльності реалізація та захист статті 5 Конституції України: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.»
Український народ вже здійснив безпосередньо владу захистивши країну від спроби встановлення авторитаризму та агресії Російської Федерації. Тепер прийшов час українському народу здійснювати владу через формулювання стратегії розвитку України.
Що відбуватиметься на сусідніх західних хуторах?
UE jest coraz bardziej niewydolna i spychana na margines. Jej faktycznej śmierci nikt publicznie nie ogłosi; politycy będą udawać wspólne działania i utrzymywać instytucjonalne fasady. W konsekwencji Europa będzie coraz bardziej przypominać labirynt, w którym aktorzy poruszają się w przeciwnych kierunkach, utrzymując pozory dialogu i współpracy.
Jan Zielonka. Scenariusze rozpadu Unii Europejskiej. 28.09.2015
Європейський Союз в найближчі роки або розвалиться, або дуже суттєво зміниться, як і передбачав Ян Зельонка в книзі «Кінець Європейського Союзу». В 2017 році Великобританія з дуже великою ймовірністю проголосує за вихід з Європейського Союзу. Сенс існування Шенгенської зони дуже швидко зміниться в зв’язку з будуванням фізичних кордонів всередині Європи. В зону євро за наступні два роки навряд чи увійде хоч один новий член. Теракти в Парижі в листопаді 2015 року остаточно вбили старий європейський порядок.
Україна не має просто спостерігати за цими змінами. Нам треба творити безпековий, політичний і економічний союз з нашими найближчими ментально, історично і територіально сусідами. Товариш спитав мене «Наталю, хто і що має сказати президенту Порошенку, що Польща для нас, для України, важливіша за Німеччину?». Моя відповідь проста – тільки ми, громадяни України. Більше реально нікому. Чому? Бо нікому, крім нас, це не вигідно, насправді. В Польщі дуже добре розуміють, що їх безпека залежить від безпеки України. Це розуміють і інші наші сусіди.
Новий союз в складі України, Польщі, Румунії, Литви, Латвії і Естонії, а в перспективі і Білорусі, може статі серйозною противагою Російській Федерації як чисельно (кількість населення буде порівняною), так і самостійною великою економічною потугою.
Декоративна україно-польсько-литовська військова бригада має перетворитися на реальну модерну військову організацію і розширитися якнайменше на всі перелічені вище країни.
Для вас це звучить фантастикою? Запишіть цю статтю собі в календар на 21 листопада 2017 року і поверніться до неї тоді.
Теорія суспільних змін
“Everybody faces changes
No one knows what is going on”
Hugh Laurie (aka Dr. House), 2013
Зміни соціальної і політичної системи в Україні триватимуть років 25 якнайменше. Я оптиміст стосовно результатів наших трансформацій, але для більшості людей цей процес буде болісним, в кращому випадку тільки психологічно.
Я визначила для себе головним завданням – змінити ставлення принаймні активної частини суспільства до змін. Велика кількість членів нашої організації мене в цьому підтримують, і я сподіваюся, ми проголосуємо за це, як пріоритетне завдання на Загальних зборах, присвячених 15 річчю сайту Майдан.
Люди в Україні мають прийняти для себе думку, що епоха змін – це надовго, що спокій на їх хуторі може настати тільки на вихідні дні, а не на роки.
Це дуже важка справа саме з точки зору людської психології, бо більшість людей 1. хочуть визначеності, 2. стабільності, 3. гарантій чогось, 4. жити без конфліктів. А епоха змін – то суцільний конфлікт.
Я знаю, наскільки складне це завдання, я працюю наживо вже з тисячами людей, добре, якщо на тиждень в мене нових всього двадцять контактів. Через різні наші школи за минулі півтори роки пройшло біля 500 людей. В мене вже професійна деформація і я не можу з першого разу запам’ятати ні імена, ні обличчя, за що я дуже вибачаюся перед всіма. Але я добре запам’ятовую цю шалену психологічну ломку людей, які не хочуть вірити в власні психологічні вади. (Тут можна прочитати про ці психологічні вади популярно, їх перелічено 58.) Колись, дуже давно, я сама пройшла ту ломку і пам’ятаю цей стан. І бачу таку психологічну ломку мало не щодня.
І при тому я знаю з досвіду нашої роботи, що це не безнадійно.
Якщо таких людей в Україні, що готові психологічно жити в умовах невизначеності, буде хоча б 5% – ми створимо абсолютно нове, модерне і дуже конкурентоздатне суспільство, і державу нового типу, ту саму моніторингову демократію, про яку писав Ян Зельонка.
Мій товариш американець рветься в Україну і дуже любить жити тут зараз. Він каже – це як жити в Америці через два роки після Американської революції! Це час, коли твориться історія, ти можеш бути частиною змін і залишити свій слід, зробити свій внесок в майбутнє, який можна буде потім побачити в музеї і твої діти зможуть торкатися його руками. Я добре розумію ці відчуття, коли разом з польськими колегами відвідую музеї, де їм присвячені зали.
Сьогодні – зоряний час для авантюристів, винахідників, новаторів. Унікальний шанс замінити старе, набридле коло оточення на середовище однодумців. Він може стати зоряним часом для кожного з читачів цієї статті. Для цього просто треба змінити своє ставлення до змін.
В будь який час війська РФ можуть вторгнутися в Україну. – Так. І що? Хочеш мира – готуйся до війни.
В будь який момент може розпочатися третя світова війна. – Так. І що? Хочеш мира – готуйся до війни. Вчить історію тих, хто вижив в перших двох війнах і плануйте життя після її закінчення.
В будь який момент терористи звідки завгодно можуть влаштувати теракт де завгодно. – Так. І що? Ізраїль живе так майже 60 років і туди постійно їдуть нові люди. І гарно там живуть. Треба вчитися в громадян Ізраїлю, як жити в епоху змін. Євреї по всьому світі за багато віків і через величезні людські втрати тому навчилися і стали об’єктом заздрості купи інших людей, які заперечують реальність.
Люди, які бояться суспільних змін і прагнуть стабільності, при тому намагаються міняти смартфон раз на рік і авто раз на три роки. Фірма Apple випускає нову модель раз на рік і оновлює прошивку раз на півроку, і її клієнти цього не бояться. Сполучені Штати і Ізраїль – це приклади країн, де дітей вчать жити в умовах змін з перших днів. І це країни, куди їдуть за кращою долею мігранти. Їдуть не за стабільністю, а за можливостями, які для них відкриває свобода змінювати власне життя та світ навколо.
Зараз саме той час, коли нам пора почати планувати своє завтра, для себе особисто, свого хутора, для сусідніх хуторів. І говорити про це відкрито і щиро. Так і почне формуватися довіра, як в українському суспільстві, так і між нами і нашими сусідами.
Так і переможемо!
Наталія Зубар, написано в Варшаві
PS. Дякую численниим колегам, в розмовах з якими народжувалася ця стаття!
PS2. Революція? Все тільки починається… Це мій старий програмний текст, рецепти “як?” з тих пір не змінилися.
Далі читайте коментарі моїх колег, учасників “Майдан Моніторингу”.
Ольга Малишева, Київ: “додала б важливий момент до “індустрія охорони здоров’я” – щось типу “поки що не обтяжена надлишковими обмеженнями та зарегульованістю”. Взагалі, на це треба було б робити ставку”. А про Ізраїль гляньте цей ролік:
Алла Соколовська, Бережани: “Я навіть зізнаюсь так – мені треба було 5 раз слухати лекцію Зінченка, а також переосмислювати все про свободу і волю, аби скласти всі пазли в голові. Відповіді на багато питань прийшли до мене, коли вчора розповідалашколярам про наслідки Другої Світової на Бережанщині – і тут з мене “полились” цікаві історичні аспекти зі Школи. Друзі, всі, хто запитували мене – чому так багато вкладено на розуміння Заходу – Сходу, дослідження конфліктології, визначення понять “Волі” і всіх інших, а не на інвестиції зокрема – відповідаю так, як зрозуміла сама! Ми ніколи не залучимо інвестицію в країну, доки не знатимемо ХТО ця країна?, ЯКА ця країна? ЧИЯ ця країна? ЧИ Я – ця країна?
А ще – попри все – Ми всі – Українська МИРОТВОРЧА Школа, тому спершу створюємо МИР, а за ним – інвестиції, зміни, лідерство!”
Ганна Чуркіна, Харків: “досвід подолання гуманітарної кризи в нас виник на основі досвіду інших країн. Інше діло, що ми змогли на цьому побудувати свою, унікальну систему… Людські ресурси у нас унікальні, а ось фінансові були обмежені.”
——–
Статті в полеміку
Slavix. Дай нам Боже, подолати перемогу
