Я – Ганна Чуркіна, і я перейшла на українську 9 років тому.

Я – Ганна Чуркіна, і я перейшла на українську 9 років тому. Мені – 45 років. Я координатор проєктів ГО Інформаційний Центр “Майдан Моніторинг”, член ГО “Автомайдан Харків” та організаторка Україномовного родинного клубу “Мовограй”.

Народилася в російськомовній родині в Харкові, хоча мій батько в дитинстві розмовляв українською. У батька була україномовна родина, проте він змушений був йти до російськомовної школи, бо українських не було. Так згодом він став повністю російськомовним. Все своє життя він мріяв, щоб хоча б онуки розмовляли українською.

Коли я замислююсь, що саме стало тим поштовхом, який змінив моє ставлення до мови, то важко однозначно сказати. Були деякі маленькі події, які впливали на мене поступово. Наприклад, я познайомилась в 1996 році з вчителькою англійської з Канади, яка народилась в родині діаспорян. Пані Олександра Штихно в 1997 приїжджала до Харкова і все питала нас, чому ми не розмовляємо українською. Тоді я вперше почала замислюватись над цим. Пані Олександра в перерві між курсами англійської розповідала нам про Пласт (українську скаутську організацію) та давала майстер-класи з різних українських традиційних активностей.

Після Помаранчевої революції я збагнула, що одним з компонентів безпеки моєї родини та країни є мовне питання, тож я почала поступово переходити на українську в соціальних мережах та на форумах. Не всі, навіть серед однодумців, це сприймали позитивно. Деякі атакували мене зауваженнями щодо помилок, які я допускала. Не здатися мені допомогло моє рішення не зважати на хейтерів й не перейматись через помилки. Я і зараз намагаюсь захищати тих, кому в грубій формі вказують на недосконалість мови. Вважаю, що це відвертає багатьох від рішення про перехід з російської. І хоча я все ще вдосконалюю свою мову, бо багато втрачено, але гадаю, що я не проти суржику, який попри закиди деяких прихильників літературної української мови, вважаю частиною нашої культури, а не російської. Найкумедніші метаморфози відбуваються досі з моїм ім’ям. Тато назвав мене Ганною. Тобто в паспорті я завжди була так записана. Волію й зараз називатися цим ім’ям, бо мені воно подобається. Часто воно виступає, як лакмус сприйняття української. Людина, яка росла на російських традиціях, частіше мене буде називати, попри прочитане реальне ім’я, Галиною. Я вже навіть і не дивуюсь.

У 2011 році мій син вперше відвідав патріотичний дитячий табір. Йому тоді було 10 років. Повернувся він до дому з рішенням розмовляти тільки українською. Це змусило всю родину швидше перейти до спілкування українською вдома насамперед.

Були складнощі із розумінням сина в школі, проте він й досі вперто розмовляє українською.

Моя мама, яка є етнічною росіянкою, теж перейшла на українську. Для неї це не було великою проблемою, бо переїхавши в дитинстві до Харкова з Уралу, вона вивчала в школі мову.

На початках, найважче для мене було спілкуватись з тими, з ким ти завжди розмовляв до того російською.

У 2012 році, коли приймали мовний закон Ківалова-Колісниченка, моя родина також виходила на захист на акції протесту в Харкові, бо розуміли важливість мови, як один із інструментів протидії в інформаційній війні.

Легше стало спілкуватись тоді, коли при знайомстві з новими людьми говорила нашою мовою. Так у мене сформувалось досить велике коло, яке мене знає тільки, як україномовну пані.

Зараз я намагаюсь передати свій досвід харківським родинам, що які розмвовляють українською.

У побуті відчувається подекуди брак бажання сервісних закладів переходити на українську. Цей процес, попри прийнятий закон, йде не так швидко та якісно, як хотілось би.

Станом на сьогодні, в більшості випадків, на мою українську реагують позитивно.

Я пройшла всі стадії переходу — від жорстких вимог отримати від співрозмовника відповідь саме українською до так званої “Лагідної українізації”, коли йдеш в російськомовне середовище з посмішкою і просто розмовляєш українською й через свої дії та переконання впливаєш позитивно на інших.

Після карантину, планую мотивувати харків’ян, які переходять зі мною на українську, маленькими сувенірними подаруночками.

1 Commentaire

  1. Помітив, що в Києві останнім часом з*явився суржик. Можливо, яерез велику кількість заробітчвн з інших міст України.

Les commentaires sont fermés.