Я – Ганна Чуркіна, і я перейшла на українську 9 років тому.

Я – Ганна Чуркіна, і я перейшла на українську 9 років тому. Мені – 45 років. Я координатор проєктів ГО Інформаційний Центр “Майдан Моніторинг”, член ГО “Автомайдан Харків” та організаторка Україномовного родинного клубу “Мовограй”.

Народилася в російськомовній родині в Харкові, хоча мій батько в дитинстві розмовляв українською. У батька була україномовна родина, проте він змушений був йти до російськомовної школи, бо українських не було. Так згодом він став повністю російськомовним. Все своє життя він мріяв, щоб хоча б онуки розмовляли українською.

Коли я замислююсь, що саме стало тим поштовхом, який змінив моє ставлення до мови, то важко однозначно сказати. Були деякі маленькі події, які впливали на мене поступово. Наприклад, я познайомилась в 1996 році з вчителькою англійської з Канади, яка народилась в родині діаспорян. Пані Олександра Штихно в 1997 приїжджала до Харкова і все питала нас, чому ми не розмовляємо українською. Тоді я вперше почала замислюватись над цим. Пані Олександра в перерві між курсами англійської розповідала нам про Пласт (українську скаутську організацію) та давала майстер-класи з різних українських традиційних активностей.

Після Помаранчевої революції я збагнула, що одним з компонентів безпеки моєї родини та країни є мовне питання, тож я почала поступово переходити на українську в соціальних мережах та на форумах. Не всі, навіть серед однодумців, це сприймали позитивно. Деякі атакували мене зауваженнями щодо помилок, які я допускала. Не здатися мені допомогло моє рішення не зважати на хейтерів й не перейматись через помилки. Я і зараз намагаюсь захищати тих, кому в грубій формі вказують на недосконалість мови. Вважаю, що це відвертає багатьох від рішення про перехід з російської. І хоча я все ще вдосконалюю свою мову, бо багато втрачено, але гадаю, що я не проти суржику, який попри закиди деяких прихильників літературної української мови, вважаю частиною нашої культури, а не російської. Найкумедніші метаморфози відбуваються досі з моїм ім’ям. Тато назвав мене Ганною. Тобто в паспорті я завжди була так записана. Волію й зараз називатися цим ім’ям, бо мені воно подобається. Часто воно виступає, як лакмус сприйняття української. Людина, яка росла на російських традиціях, частіше мене буде називати, попри прочитане реальне ім’я, Галиною. Я вже навіть і не дивуюсь.

У 2011 році мій син вперше відвідав патріотичний дитячий табір. Йому тоді було 10 років. Повернувся він до дому з рішенням розмовляти тільки українською. Це змусило всю родину швидше перейти до спілкування українською вдома насамперед.

Були складнощі із розумінням сина в школі, проте він й досі вперто розмовляє українською.

Моя мама, яка є етнічною росіянкою, теж перейшла на українську. Для неї це не було великою проблемою, бо переїхавши в дитинстві до Харкова з Уралу, вона вивчала в школі мову.

На початках, найважче для мене було спілкуватись з тими, з ким ти завжди розмовляв до того російською.

У 2012 році, коли приймали мовний закон Ківалова-Колісниченка, моя родина також виходила на захист на акції протесту в Харкові, бо розуміли важливість мови, як один із інструментів протидії в інформаційній війні.

Легше стало спілкуватись тоді, коли при знайомстві з новими людьми говорила нашою мовою. Так у мене сформувалось досить велике коло, яке мене знає тільки, як україномовну пані.

Зараз я намагаюсь передати свій досвід харківським родинам, що які розмвовляють українською.

У побуті відчувається подекуди брак бажання сервісних закладів переходити на українську. Цей процес, попри прийнятий закон, йде не так швидко та якісно, як хотілось би.

Станом на сьогодні, в більшості випадків, на мою українську реагують позитивно.

Я пройшла всі стадії переходу — від жорстких вимог отримати від співрозмовника відповідь саме українською до так званої “Лагідної українізації”, коли йдеш в російськомовне середовище з посмішкою і просто розмовляєш українською й через свої дії та переконання впливаєш позитивно на інших.

Після карантину, планую мотивувати харків’ян, які переходять зі мною на українську, маленькими сувенірними подаруночками.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

1 Comment on "Я – Ганна Чуркіна, і я перейшла на українську 9 років тому."

  1. Помітив, що в Києві останнім часом з*явився суржик. Можливо, яерез велику кількість заробітчвн з інших міст України.

Comments are closed.