Інтернет-паркан навколо країни. Українська моральна цензура в світовому контексті

 Ідея свободи не може знаходитися за ґратами, яким би не був міцним замок. – Вільям Хейг

Для тих, хто не читав наші попередні статті, коротке відео

httpv://www.youtube.com/watch?v=WdCUOGWdP_I

Багато з тих, хто читав наші попередні статті про закон «Про захист суспільної моралі», крили, в тому числі і нецензурними словами, народних депутатів, які таке придумали. Але нам стало відомо ще дещо, що ставить під сумнів чи це винахід хворої уяви саме українських депутатів*, а не когось за не далеким кордоном?

За відомим принципом “бритви Генлона” не рекомендується шукати конспірологічне пояснення тому, що може бути просто пояснено звичайною дурістю (тут – дурістю депутатською), проте є випадки, коли дурість  одних є маніпульованою та/чи стимульованою іншими, а злий намір може мімікрувати під “дерев’яну простоту”.

В вересні (тобто за місяць до першочитального голосування у ВРУ за тоталітарний за духом законопроект “Про захист суспільної моралі”)  4 країни внесли на розгляд Генеральної Асамблеї ООН такий собі «Міжнародний кодекс поведінки в галузі інформаційної безпеки» (оригінал англійською).  Якщо вилити воду, то цей кодекс по суті має дати право державам контролювати Інтернет в своїх кордонах. З метою, наприклад, «поваги до культурної різноманітності історії, культури та соціальних систем всіх країн».  Або  для запобігання «загрозам політичної, економічної та соціальної безпеки». Як широко різні країни можуть трактувати процитовані фрази з пропонованого кодексу уявити собі неважко. Тим більше з огляду на авторів ініціативи. Це такі «взірці» демократії та поваги до прав людини, як Китай, Росія, Узбекистан та Таджикистан.

Ці країни фактично хочуть легітимізувати на міжнародному рівні практику існуючої в них кіберцензури, яку постійно критикують як уряди демократичних країн, так і міжнародні правозахисні організації.

Чи не є спроба українського парламенту (законопроект № 7132) легалізувати державну цензуру Інтернету частиною цього плану? Тим більше, що на зустрічі в Києві з радником з питань інновацій Держсекретаря США Алеком Россом російськомовна гостя ставила питання просто дослівно списане з проекту кодексу, про власні культурні традиції країн. Але чомусь у всіх країнах-ініціаторах кодексу культурна традиція зводиться до банального: «не можна критикувати владу».

На запобігання антивладним висловлюванням в тоталітарних країнах витрачаються дуже великі гроші. Найбільш розвинута система Інтернет-цензури в світі реалізована в Китаї, де не тільки фільтрується трафік (тобто наглухо закривається доступ до неугодних сайтів, як то Фейсбуку чи Твітеру), але й існує ціла армія живих цензорів, яка моніторить китайські соцмережі і просто викидає звідси будь яку критичну до влади інформацію.  Країна обнесена великою китайською Інтернет-стіною (файрволом), яка надійно контролює, що саме бачать китайці з решти світу.

І коли, наприклад, в Казахстані закривають ЖЖ, то це значить, що це стосується ВСІХ користувачів ЖЖ і ВСІХ блогів, навіть таких, де писали тільки  про котів і собачок.  Звісно знаходяться майстри, які обходять це. Але це – сотні на мільйон.

В Росії цензура в Інтернеті реалізована інакше. Роскомнадзор з грудня цього року запускає в експлуатацію апаратно-програмний комплекс, який вестиме цілодобовий моніторинг Інтернет-ЗМІ на предмет відповідності змісту законодавству РФ (в якому є такі перли стосовно прав і свобод, які поки що не снилися Україні). Система має технічну можливість моніторити до 5 мільйонів фраз. Моніторитимуться не тільки тексти, але і аудіо, і відео, і фото, і коментарі читачів (!). Таким чином чиновники заохочуватимуть ЗМІ «краще модерувати їхні сайти».

Така система вже діяла в Росії, але в ручному режимі. Прикладом її діяльності стало блокування на території Росії сайту «Кавказ-Центр» (низка  великих провайдерів додали його до чорного списку, чим позбавили доступу більшість населення). В 2010 році контрольований владою місцевий провайдер заблокував сайт «Тульские пряники» за критичні статті на адресу місцевої влади. Блокували і сайт «Экологическая оборона Московской области» за петицію за відкликання мера міста Хімки (це пов’язано з обороною Хімкінського лісу).

В липні 2010 в Інгушетії суд наказав місцевим провайдерам блокувати весь ЖЖ (за один блог, нібито терористичний). Тоді ж в Комсомольську-на-Амурі суд виніс рішення, яким зобов’язав провайдерів блокувати Youtube. Суд вищої інстанції це відмінив по апеляції одного з провайдерів.

Ну а в Білорусі, де влада вже має досвід  блокувати ВКонтакте по всій країні, нещодавно ухвалений закон, який встановлює кримінальну відповідальність за флешмоби, про які домовляються через Інтернет.

Представники цивілізованих країн виступають проти «кодексу», запропонованого тоталітарними країнами. На конференції кіберпростору в Лондоні віце-президент США Джо Байден сказав: «Вони шукають законний міжнародний інструмент, який дозволить виключний контроль урядів над інтернет ресурсами, організаціями та змістом, та узаконить національні бар’єри на шляху вільного обміну інформацією онлайн… Однак це, на нашу думку, призведе до фрагментації інтернету, до того, що він буде не поєднувати людей, а роз’єднувати їх, стагнації на противагу інновації, і зрештою до меншої безпеки кіберпростору із зменшенням довіри між націями.»

І ніби звертаючись до наших нардепів, Байден сказав: «Що громадяни роблять онлайн не має, як деякі пропонують, визначатися купками урядів, які приймають за них це рішення десь нагорі».

Міністр іноземних справ Великобританії Вільям Хейг додав: «Надто багато держав світу намагаються вийти за рамки законів або не згоджуються з нами про те, що є «законним».  Ідея свободи не може знаходитися за ґратами, яким би не був міцним замок».

Для того, щоб уявити собі потенційну проблему блокування зовнішнього Інтернету з України варто глянути на рейтинг популярніших доменів, де 16 з 25 сайтів знаходяться поза межами України.

В численних коментарях до наших попередніх статей і подібних до них деякі читачі висловлювали скепсис, щодо технічної та організаційної можливості українського уряду до впровадження Інтернет-цензури. Нічого, крім грошей, не заважає їм запозичити російський чи китайський досвід. А якщо знаходяться гроші на паркан навколо Верховної Ради, то чому не знайти їх на Інтернет-паркан навколо України? Ще якимсь пільговикам урізати виплати і грошей вистачить. І не будуть несознательние товарищи «шурувать всякий бруд в інтернет» (с) за кордон. Чи читати звідтам всякі підручники з ненасильницького спротиву чи історії майдану Тахрір з метою організувати соціальні протести.

Ви вважаєте наш уряд на це нездатний? Якщо дати законодавчий важіль – то як наші урядовці цим скористаються, передбачити не візьметься ніхто. Але спробувати можна.

По-перше, вони запросять величезне фінансування. Минулого року Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі з’їла 4 мільйони гривень. Про їх успіхи на ниві боротьби за мораль не повідомляється. Але нова редакція закону дасть новій комісії набагато ширші повноваження і сферу моніторингу, тож цілком природнім виглядатиме підвищення фінансування, причому в десятки разів. Буде створений відділ, або підрозділ моніторів, які день і ніч ритимуть Інтернет в пошуках всілякої «аморалки». Це на додачу до підрозділів з боротьби проти кіберзлочинності, які існують в МВС та СБУ. А що власне, як правило, шукають у нас подібні органи? Правильно! Можливість десь зідрати гроші. Тим більше, що згідно новому закону, в тому числі і за лайку в Інтернеті передбачений штраф «від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такої продукції». А конфіскація у випадку Інтернет-продукції може доходити і до конфіскації персональних комп’ютерів (ми вже писали про випадок в Росії, коли суд постановив знищити комп’ютер, як знаряддя злочину). А ще подібні підрозділи діють за принципом «хто що охороняє, той те і має», наприклад, кібер-борці з проституцією її успішно «кришують». Тож не буде дивним, якщо кібер-борці з «аморалкою» очолять і виготовлення та розповсюдження у промислових масштабах і матимуть з того, на додаток до скромної бюджетної зарплати, непогані заробки.

Ми не можемо стверджувати, що вітчизняні органи діятимуть як в Росії чи Білорусі, де КГБ, наприклад, підкинуло активістам підробний Скайп, який насправді є злоякісною програмою, що отримує дистанційний контроль за комп’ютером (читайте англійською технічні деталі ). Після встановлення подібної програми підкинути будь яку «крамолу» на комп’ютери більшості користувачів стає не просто, а дуже просто.  І дитячу порнографію, за яку не просто штраф, а і в’язниця передбачена, підкинути теж просто.  Загальновідомо, що наші право- владо-охоронні органи полюбляють підкидати докази. Чому б це «моралеохоронному» органу чинити інакше? Це зрештою ефективно в сенсі звітування. Головне, що є підстава «вживати невідкладних заходів» проти такої підкинутої «продукції» і можливість завжди бадьоро прозвітувати за виконану роботу!

Бо ніщо не заважає в контексті статті 11 законопроекту № 7132  («вживати невідкладних (протягом доби) заходів щодо обмеження вільного доступу до електронних інформаційних ресурсів (їх частин), визначених Національною комісією України з питань захисту суспільної моралі еротичними») вважати електронним інформаційним ресурсом саме Ваш комп’ютер. Бо закон ніяк не визначає, що таке «електронний інформаційний ресурс».

Але при тому законодавець не полінувався і визначив, що воно таке «інформація в телекомунікаційних мережах»: «– відомості в електронній формі (дані), у тому числі такі, що містяться в листах, повідомленнях, книгах, статтях, нотатках, ілюстраціях (картах, діаграмах, органіграмах, малюнках, схемах тощо), фотографіях, відеофільмах, аудіозаписах, базах даних або повне чи часткове відтворення їх елементів;». Та визначив, що таке «продукція» – «інформація в телекомунікаційних мережах, в тому числі мережі Інтернет».

Тобто, таким чином, цей законопроект має на меті зазіхнути навіть на ваше електронне ЛИСТУВАННЯ. Таємниця якого, як відомо, гарантована Конституцією України. Адже таке листування вважається продукцією, за змістом якої може слідкувати державний орган.

А для реалізації цього слідкування і треба буде побудувати паркан навколо України. Скоріше за все прозорий з одного боку,– східного. Альтернативою може бути затягання Інтернет-простору України за «Кремлівський мур», або перенесення того муру на Інтернет-кордон України. І це не важко зробити! Адже практично всі оператори телекомунікацій, які надають в Україні послуги стаціонарного та стільникового зв’язку, а також послуги доступу до Інтернет,– або повністю, або в значній частині належать російському бізнесу, який, як відомо, живе і працює виключно з доброї волі влади РФ.

Сьогодні наше право на вільний [від контролю, обмежень та примусу] Інтернет гарантовано Конституцією України (ст.34: “кожен має право вільно зберігати використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст.19: “свободу шукати, діставати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір”) та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ст.10: “право… одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів”). При цьому Конвенція встановлює, що це право може підлягати лише і винятково таким обмеженням, котрі “є необхідним в демократичному суспільстві”.

Вільний від держави Інтернет є ознакою демократичного суспільства, хоча і не самодостатньою, але необхідною умовою існування демократичної та правової держави. Вереснева атака чотирьох специфічних режимів на Інтернет є, в ґрунті речей, елементом походу світу “режимів” проти вільного світу демократій. Чи не є жовтнева атака на Інтернет з боку вітчизняних “моралістів” елементом того походу і, відтак, актом вибору Україною як сторони барикади так і офіційного світогляду?

Інтернет – чинник нашої особистої свободи, наших можливостей та нашого впливу. Інтернет це – зброя сучасної вільної людини.  І якби це було не так, цей чинник, цю зброю не намагалися б у нас забрати ті, котрі вільних людей люто ненавидять і панічно бояться.

Тому, якщо ви ще не підписалися під зверненням до нардепів із закликом не голосувати за цензуру в інтернеті. – зробіть це тут. Або поширте цю статтю.

Поки ще не пізно.

Наталка Зубар, виконавчий директор ГІМЦ “Всесвіт”

Віктор Гарбар, член оргкомітету Громадянської Асамблеї України

Олександр Северин, кандидат юридичних наук

ПС. Ми дуже вдячні тисячам людей, які поширили нашу першу статтю на цю тему і таким чином підняли велику хвилю в ЗМІ. Однак, щоб переконати нардепів не голосувати за цей закон, треба не хвилю, а справжнє цунамі.

ПС2. При підготовці цієї статті використаний індекс «Свободи Інтернету» міжнародної правозахисної організації Freedom House. Скептики, що вважають обмеження трафіку технічно складним, можуть начитатися там, як це робиться «у людей».

* Автори законопроекту:  П.Унгурян, П.Мовчан, Л.Григорович, Е.Царьков, Г.Самофалов, К.Ващук, Ю.Льовочкіна, В.Олійник. Результати пойменного голосування – тут

Коли верстався номер….. Ми звернули увагу, що кількість авторів вже  проголосованого в першому читанні законопроекту дивним чином на сайті ВРади зменшилася на двох. З переліку зникли Р.Князевич та А.Павловський (ще 5 листопада вони там були). Соромно стало?