Законопроект №2450 “Про мирні зібрання”: чи такий страшний чорт, як його малюють?

Конституційний Суд України, у проміжках між оголошенням третього строку Кучми другим та узаконюванням верховнорадянських “тушкованих” депутатів, іноді каже правильні речі. Зокрема, рішенням №4-рп від 19.04.01 КСУ слушно декларував, що “право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є невідчужуваним і непорушним” і при тому “є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду, думки і слова, на вільне використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистости тощо”.

Відтак, будучи рішучо налаштованими за свободу світогляду, поширення інформації та вільний розвиток особистости тощо, автори вже мали нагоду звертатися до проблематики права на мирні зібрання*.  Більш того, один з авторів до недавнього часу затято обстоював “мінімалістичний” підхід до питання правового регулювання відповідних суспільних відносин, виходячи з переконання, що:

а) постсовєцьку і неофеодальну державу Україна та її чудових законо-давців краще взагалі, де це можливо, не підпускати до регулювання прав і свобод, щоб не було більшої шкоди – норми прямої дії ст.39** Конституції України та ст.11*** Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод цілком достатньо;

б) позаяк вже КСУ у згаданому рішенні сказав, що “визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовости, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання”, то закон мав би обмежуватися саме цим і лише цим.

Проте часи змінюються і на голу теорію доводиться накидати емпіричні шати. Окрім очевидних тим, хто має очі, проблем (експромтом: найгуманніші, як відомо, суди, хуткі принагідні комунальники, “беркут” та проплачені симулякричні заходи на тому ж самому місці у той же самий час) з реалізацією українцями права на мирні зібрання, нами, при проведенні моніторингу, було виявлено прецікавий та дещо сюреалістичний факт масового застосування місцевими владами та міліцією малоправового акту неіснуючої держави – указу Президії Верховної Ради СРСР N 9306-XI від 28.07.88 “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР”. Цей совковий релікт, зокрема, передбачає дозвільний порядок проведення “зборів, мітингів” та обов’язок організаторів повідомляти владу про намір проведення зібрань аж за 10 (десять) днів.  Більш того, станом на минулий рік з десяток міських рад обласних центрів та аж ніяк не менша кількість рад районних центрів, попри відсутність на те законних повноважень, понаприймали місцевих “порядків” щодо мирних зібрань, старанно те конституційне право нівелюючи, вихолощуючи та обумовлюючи гарним настроєм місцевої влади.

Відповідно, нам стало очевидним, що за таких умов прийняття закону про мирні зібрання є раціонально обумовленим та доцільним, виходячи принаймні з двох міркувань: обмеження владної сваволі та “прощання з совком“.

Питання у тому – яким бути тому законопроекту.

Буквально днями Україною прокотилася хвиля обурення щодо раптового (на позір) повернення Верхоради до законопроекту №2450 “Про мирні зібрання”, авторства колишнього уряду Тимошенко: найбільш гучні промовці та автори гнівно затаврували законопроекта як потенційного знищувача права на мирні зібрання як такого. Враховуючи, що при відправленні законопроекта на повторне друге читання, спікер Литвин пообіцяв швидко нього повернутися, ми, природно, не могли пройти повз. Тож, взявши розміщений на сайті ВРУ текст проекту та отримавши за інформаційним запитом текст відповідного висновку Венеціянської комісії щодо нього, ми зробили певні зауваження та пропозиції, котрі і подаємо нижче до уваги тих, кому це цікаво у подробицях. Для тих, кому у подробицях не цікаво, скажемо стисло – наразі законопроект, який зазнав суттєвих змін у порівнянні зі справді кошмарним початковим варіантом, вже далеко не є тим чортом, яким його намагаються змалювати. Він сирий, недосконалий, але над його удосконаленням можна працювати. Нас навіть взяли певні сумніви щодо того, чи читали цей сьогоднішній варіант деякі найгучніші критики. Отже, робіть висновки: наші пропозиції – синім кольором, коментарі та міркування – курсивом.

Ми заздалегідь вдячні за висловлення ваших думок, за повідомлення про порушення права на мирні зібрання (monitoring[at]maidan.org.ua), за поширення нижчпевикладеного, рівно як і за увагу до проблематики взагалі.

 Наталка Зубар, виконавчий директор ГІМЦ “Всесвіт”,

 Олександр Северин, к.ю.н.

Примітки:

* “Право невідчужуване і непорушне. Або?” http://www.day.kiev.ua/216068 ,

“Велика загадка: в Україні масово відбуваються фантомні мирні зібрання?” https://maidan.org.ua/2012/03/velyka-zahadka-v-ukrajini-masovo-vidbuvayutsya-fantomni-myrni-zibrannya/

“Звернення до КМДА стосовно замаху на громадянську свободу” https://maidan.org.ua/2011/09/4720/

**”Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”.

 ***”Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави”.

 ****До речі одна міська рада районного центру на Харківщині з ісконною назвою Первомайськ офіційно відповіла що ВЖЕ керується при розгляді заявок на проведення зборів законом України «Про мирні зібрання», який поки існує тільки в формі законопроекту.

---

Проект

ЗАКОН   УКРАЇНИ

Про мирні зібрання

Цей Закон визначає правові засади реалізації гарантованого Конституцією України права на свободу мирних зібрань.

 

Розділ I . ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Визначення термінів

 

1. У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

1) громадяни – громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах; У нас нема чіткого переконання, чи необхідно, або чи потрібно дозволяти бути організаторами мирних зібрань іноземцям та апатридам. За ст.39 КУ, частина перша: “громадяни мають право збиратися…”. Разом з тим ч.1 ст.11 ЄКПЛ передбачає, що “кожен має право на свободу мирних зібрань…”, але при тому визнаючи (ст.16) суверенне право держав “встановлювати обмеження” на політичну діяльність іноземців”, у т. ч. і стосовно права, передбаченого ст.11 Конвенції.

2) демонстрація – мирне зібрання, що проводиться у формі організованого пересування учасників за заздалегідь визначеним маршрутом та передбачає використання засобів агітації (плакатів, транспарантів тощо);

3) збори – мирне зібрання, що проводиться у визначеному місці з метою обговорення і вирішення професійних, організаційних, соціально-побутових або будь-яких інших питань;

4) контрзібрання – мирне зібрання, що проводиться одночасно з іншим мирним зібранням, основною метою проведення якого є вираження позиції, відмінної від позиції учасників іншого мирного зібрання, що проводиться одночасно в цьому самому місці;

5) мітинг – мирне зібрання, що проводиться у визначеному місці для підтримки вимог, резолюцій та звернень;

6) мирне зібрання – публічний захід, що проводиться за ініціативою громадян, закладу, підприємства, установи, організації, спрямований на привернення громадської уваги та/або вираження особистої, громадянської або політичної позиції з будь-яких питань, цілі якого не суперечать Конституції України та проводиться мирно, без зброї у формі зборів, мітингу, демонстрації, пікетування, походу або у будь-якому іншому поєднанні цих форм чи інших прямо не заборонених законом України формах;

7) одночасне мирне зібрання – мирне зібрання, що проводиться у один і той самий час з іншим мирним зібранням у одному і тому самому місці, яке не має на меті вираження позиції, відмінної від позиції учасників іншого мирного зібрання;

8 ) пікетування – мирне зібрання, що проводиться у формі протесту поблизу будинку, споруди чи іншого об’єкта, в яких розміщені заклади, підприємства, установи, організації, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, які, на думку учасників (учасника) заходу, мають сприяти вирішенню висловлених ними вимог або відповідати за вирішення вимог, або проводиться в іншому публічному місці;

9) похід – мирне зібрання, що проводиться у формі масового організованого руху (піший похід, проїзд тощо) вулицями, дорогами або поза ними за заздалегідь визначеним маршрутом з метою привернення уваги до будь-яких проблем;

10) спонтанне мирне зібрання – незаплановане мирне зібрання, що проводиться виключно за ініціативою громадян (незрозуміла логіка – а чому не громадських організацій наприклад?), спричинене подією, яка має важливе значення для суспільства та яку неможливо було завчасно передбачити і організувати проведення мирного зібрання.

На нашу думку, пропоноване розмежування “демонстрації” та “походу” виглядає дещо штучним. Ми не бачимо (і Венеціянська комісія – також) позитивного сенсу у наданні визначення кожній з форм мирних зібрань. Більш того, на наш погляд, це містить приховану загрозу того, що організатори і учасники неприємних владі зібрань чутимуть від співробітників міліції приблизно таке: “ви повідомляли про похід, а ми вважаємо, що це демонстрація” (пікет, мітинг тощо). Після чого: “розійтися!”. Бритва Окама у цьому випадку виглядає нам інструментом, вартим застосування.

 

Стаття 2. Сфера дії цього Закону

 

1. Цей Закон регулює суспільні відносини, пов’язані з організацією і проведенням мирних зібрань.

2. Дія цього Закону не поширюється на суспільні відносини, пов’язані з організацією і проведенням:

– загальних зборів жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення згідно із Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”;

– зборів (конференцій) жителів, що проводяться відповідно до Закону України “Про органи самоорганізації населення”;

– зборів трудових колективів, засідань статутних органів управління юридичних осіб, об’єднань громадян, зустрічей виборців з кандидатами у депутати та обраними депутатами, кандидатами на пост Президента України;

– зібрань, що проводяться з метою відпочинку, а також громадських розважальних заходів, спортивних змагань, весільних процесій, народних свят, похорон;

– релігійних обрядів і церемоній у випадках, передбачених Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

– зібрань, що проводяться на територіях чи у приміщеннях, які перебувають у приватній власности; (це радить і Венеціянська комісія).

– індивідуальних акцій, дій громадян.

Відомий напіванекдотичний випадок, коли львівські міліціянти затримали, “опротоколили” та потягли до суду за “порушення порядку проведення мирних зібрань” громадянку, котра просто стояла (одна, сама, ні з ким не “збираючись”) з плакатом десь на вулиці, є неспростовним аргументом щодо необхідности пропонованої нами зміни.

 

Стаття 3. Законодавство України про мирні зібрання

 

1. Законодавство України про мирні зібрання складається з Конституції України, цього та інших законів України, що регулюють відносини у цій сфері, а також з міжнародних договорів України. У разі, якщо положення інших законів України суперечать цьому закону, при регулюванні відносин в цій сфері застосовується цей закон.

 

Розділ II. ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ МИРНОГО ЗІБРАННЯ

 Стаття 4. Організатор мирного зібрання

 1. Організатором мирного зібрання може бути громадянин та/або об’єднання громадян, заклад, підприємство, установа, організація.

Неповнолітня особа віком від 14 років може бути організатором мирного зібрання з метою захисту своїх прав за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Письмова згода не вимагається, якщо відповідно до закону особа набула повної цивільної дієздатності або їй була надана повна цивільна дієздатність. Ми погоджуємося з думкою Венеціанської комісії щодо доцільности прибрати про “письмову згоду” і про мету захисту своїх прав: “діти також мають законні вимоги та інтереси, які іноді можуть відрізнятися від вимог та інтересів батьків чи піклувальників. Оскільки діти у віці 14 років вже ймовірно мають певну дієздатність та розумову зрілість, отримання письмової згоди батьків чи піклувальників не повинно бути у всях випадках обов’язковим […] Це може впровадити обмеження щодо права на мирні зібрання, а молодь повинна мати право організовувати зібрання для будь-яких законних цілей”.

2. Не може бути організатором мирного зібрання особа, яка на день повідомлення та/або проведення мирного зібрання:

– не досягла 14 – річного віку;

– визнана судом недієздатною;

– піддана адміністративному арешту;

– утримується під вартою або перебуває у місцях позбавлення волі за вироком суду.

 Стаття 5. Права та обов’язки організатора мирного зібрання

 1. Організатор мирного зібрання має право:

– проводити мирне зібрання у будь-якій формі за умови додержання вимог закону;

– проводити агітацію на підтримку мети мирного зібрання через засоби масової інформації, а також шляхом розповсюдження листівок, плакатів, транспарантів, гасел тощо та в будь-який іншій не забороненій законодавством формі;

– уповноважувати окремих учасників мирного зібрання виконувати розпорядчі, координаційні тощо функції щодо організації і проведення цього зібрання;

– організовувати збирання добровільних пожертв, підписів під резолюціями, вимогами та іншими зверненнями громадян;

– приймати і направляти в органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування заяви, скарги та інші форми звернення;

– встановлювати в місці проведення мирного зібрання намети, сцени та інші тимчасові споруди, що не перешкоджають дорожньому руху, вільному пересуванню громадян на час його проведення;

– використовувати розпізнавальні знаки організатора мирного зібрання;

– здійснювати інші дії, не заборонені (не обмежені) законом.

2. Організатор мирного зібрання зобов’язаний:

– подавати до ОВВ чи ОМС повідомлення про проведення мирного зібрання в порядку та строки, визначені цим Законом;

– повідомляти у випадку, передбаченому частиною другою статті 12 цього Закону, протягом однієї доби ОВВ чи ОМС про свою згоду щодо зміни місця або часу проведення мирного зібрання чи досягнення згоди з організатором іншого мирного зібрання про їх одночасне проведення;

– повідомляти повідомити (себто один раз, а не постійно) учасників мирного зібрання про умови проведення мирного зібрання, зазначених у повідомленні про його проведення;

– вживати, у межах своїх можливостей та конституційних обов’язків, заходів для дотримання громадського порядку під час проведення мирного зібрання та недопущення порушень прав громадян, що не є учасниками цього зібрання;

– сприяти під час проведення мирного зібрання збереженню зелених насаджень, приміщень, споруд, обладнання, меблів, інвентарю та іншого майна в місці його проведення, а також додержанню вимог державних санітарних норм та правил; Нам очевидно, що ця вкрай неконкретна норма має бути або вилучена, або супроводжена поясненням, у який це спосіб організатори мають всьому цьому “сприяти”.

– повідомляти  повідомити учасників про закінчення мирного зібрання.

 

Стаття 6. Права та обов’язки учасника мирного зібрання

1. Громадянин, який є учасником мирного зібрання має право:

– брати участь в обговоренні та прийнятті рішень, а також вчиненні інших колективних дій під час проведення мирного зібрання відповідно до мети його проведення;

– використовувати під час проведення мирного зібрання символіку та інші засоби прилюдного вираження колективної чи індивідуальної думки, а також засоби агітації, не заборонені законом;

– приймати і передавати резолюції, вимоги та інші звернення до органів державної влади та/чи органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, релігійних організацій, керівників та власників закладів, підприємств, установ, організацій, дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, а також до представництв міжнародних організацій в Україні тощо;

– здійснювати інші дії, не заборонені (не обмежені) законом чи рішенням суду, що набрало законної сили.

2. Учасник мирного зібрання зобов’язаний додержуватися вимог Конституції, цього Закону та інших законів України.

 

Стаття 7. Повідомлення про проведення мирного зібрання

 1. Організатор мирного зібрання письмово повідомляє про намір проведення мирного зібрання відповідний ОВВ та/чи ОМС завчасно, але не пізніш як за чотири робочих дні до його початку. Ця вимога не поширюється на проведення спонтанного мирного зібрання.

З висновку Венеціянської комісії: “хоча період часу у чотири робочих дні є тривалим порівняно з деякими іншими країнами та їхніми законами про мирні зібрання, цей період часу є прийнятним”. На нашу думку, цілком адекватним був би і триденний строк, проте у будь-якому разі є очевидним, що авторам законопроекту не завадило б пояснити – чому саме чотири (до речі, у первинному варіанті проекту було взагалі п’ять днів).

Повідомлення про проведення мирного зібрання вважається поданим у день його надходження до відповідного ОВВ або ОМС.

2. Повідомлення про проведення мирного зібрання подається до:

– виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (крім міст Києва і Севастополя) – у разі якщо мирне зібрання передбачається провести на території відповідного села, селища чи міста;

– районної (обласної) державної адміністрації – у разі якщо мирне зібрання передбачається провести на території відповідного району (області);

– Київської або Севастопольської міської державної адміністрації – у разі якщо мирне зібрання передбачається провести на території міст Києва чи Севастополя;

– РМ АРК – у разі якщо мирне зібрання передбачається провести на території кількох районів АРК.

3. У разі якщо мирне зібрання планується провести за маршрутом, що пролягає по території кількох областей, міст Києва та Севастополя, АРК, організатор мирного зібрання подає письмове повідомлення про його маршрут відповідно до кожної обласної державної адміністрації, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, РМ АРК,на території яких проводитиметься мирне зібрання.

Стаття потребує доповнення, уточнення принаймні у двох аспектах:

а) У який спосіб подається повідомлення? Чи може бути повідомлення подано не особисто організатором (чи на його прохання іншою особою) до ОВВ чи ОМС, а поштою, рекомендованим листом?

б) Що вважати датою подання повідомлення – день здачі відповідного (зі зворотним повідомленням на доказ отримання адресатом) рекомендованого листа в установі зв’язку або дата особистого подання до ОВВ та/чи ОМС.

 

Стаття 8. Зміст і форма повідомлення про проведення мирного зібрання

 1. У повідомленні про проведення мирного зібрання зазначаються:

– дата проведення, час початку та орієнтовна тривалість мирного зібрання;

– мета і форма проведення мирного зібрання;

– місце проведення мирного зібрання;

– маршрут пересування демонстрантів чи учасників походу;

– очікувана кількість учасників мирного зібрання;

– прізвище, ім’я та по батькові громадянина або представника об’єднання громадян, закладу, підприємства, установи, організації, який є організатором мирного зібрання, адреса та номери телефонів (підлягає вилученню, громадяни України не мають обов’язку мати телефони і ними користуватися; можливо варто вести мову про “засоби зв’язку”)  серія, номер, дата видачі (позбавлена практичного сенсу реліктово совецька вимога) паспорта чи іншого документа, що посвідчує його особу;

– найменування об’єднання громадян, закладу, підприємства, установи, організації, його місцезнаходження (для юридичної особи – ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України);

– інформація про намір організатора щодо встановлення на місці проведення мирного зібрання тимчасових споруд, використання звукопідсилювальної техніки тощо;

– дата підписання повідомлення про проведення мирного зібрання.

2. Повідомлення підписується громадянином або представником об’єднання громадян, закладу, підприємства, установи, організації, який є організатором мирного зібрання.

3. До повідомлення додається копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство організатора мирного зібрання (для іноземців та осіб без громадянства також документ, що засвідчує законні підстави перебування в Україні). Нотаріального чи будь-якого іншого засвідчення такі копії не потребують.

4. У разі якщо повідомлення подається неповнолітньою особою віком від 14 років, до нього додається письмова згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників неповнолітнього організатора мирного зібрання.

5. Організатор мирного зібрання має право зазначати у повідомленні додаткову інформацію, а також додавати до нього інші документи. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх співробітники не мають права вимагати додання до повідомлення інших документів, прямо не передбачених цією статею.

 

Стаття 9. Вимоги щодо місця, часу та інших умов проведення мирного зібрання

 1. Мирне зібрання може проводитися в будь-якому публічному придатному для цього місці (за відсутности критеріїв “публічности”, “придатности” підлягає вилученню) з урахуванням обмежень, встановлених цією статтею.

До місць, в яких не допускається проведення мирного зібрання, належать:

1) територія, що прилягає (потребує уточнення – на цьому ж наполягає і Венеціянська комісія) до небезпечних виробничих об’єктів та до інших об’єктів, експлуатація яких потребує додержання спеціальних правил техніки безпеки;

2) територія смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, поблизу (потребує уточнення – на цьому ж наполягає і Венеціянська комісія) магістральних трубопроводів, що здійснюють транзит нафти, газу та продуктів їх переробки;

3) територія, що використовується у військових цілях, і місця, розташовані ближче ніж за три метри до меж цієї території;

4) територія прикордонних зон;

5) місця, розташовані ближче ніж за три метри до меж територій кримінально-виконавчих установ закритого типу.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування доводять до відома організатора і учасників мирних зібрань інформацію щодо переліку місць, в яких проведення мирних зібрань не допускається згідно з цим законом.

2. Під час проведення мирного зібрання забороняється непропорційно (так радить Венеціянська комісія і ми з нею цілком згодні, адже сенс акції зазвичай полягає саме у тому, щоби донести до владного “реципієнта” відповідні думки, погляди, вимоги, мирними, ненасильницькими засоабами змусити його дослухатися, що іноді може бути неможливим, без певного “перешкоджання”, скажімо – символічними стрічками, розтягненими поперек дороги транспорантами чи поливанням водою можновладних автівок) перешкоджати вільному проходу (проїзду) до закладу, підприємства, установи, організації, органу державної влади та/чи ОМС, поблизу яких воно проводиться, вчиняти протиправні дії, що порушують унеможливлюють їх нормальне функціонування.

3. Проведення мирного зібрання допускається в будь-який час доби.

4. Рівень шуму під час проведення мирного зібрання, у тому числі під час використання звукопідсилюючої та іншої апаратури, що є джерелом шуму, не може перевищувати рівня, встановленого санітарними нормами.

Під час проведення мирного зібрання в населених пунктах у нічний час, з двадцять другої до восьмої години, забороняються гучний спів і викрики, використання звукопідсилюючої апаратури та інших джерел шуму.

5. Організатору та учасникам мирного зібрання забороняється мати при собі зброю, а також спеціально виготовлені пристрої або спеціально пристосовані предмети, що можуть бути використані проти життя і здоров’я людей або з метою пошкодження чи знищення майна.

 Стаття 10. Агітація щодо проведення мирного зібрання

 1. Організатор мирного зібрання та інші особи мають право безперешкодно проводити агітацію, повідомляючи про місце, час, мету проведення мирного зібрання та іншу інформацію, пов’язану з його організацією і проведенням, а також закликати до участі в зібранні, що готується, до підтримки вимог і мети зібрання тощо.

2. Для агітації можуть використовуватися засоби масової інформації, усні заклики, листівки, плакати, транспаранти, гасла оголошення, будь-які інші не заборонені законом засоби.

3. Агітація у формі, що визнана законом чи судом у справі, стороною в якій був організатор, такою що ображає і принижує честь та гідність людини і громадянина, забороняється.

 

Стаття 11. Матеріально-технічне забезпечення проведення мирного зібрання

 1. Матеріально-технічне забезпечення проведення мирного зібрання здійснюється за рахунок коштів і майна організатора та учасників цього зібрання.

2. Забороняється фінансування та здійснення матеріально-технічного забезпечення проведення мирного зібрання:

1) іноземцем, особою без громадянства (крім організатора мирного зібрання);

2) анонімним жертводавцем (юридичною або фізичною особою);

3) органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування;

4) закладом, підприємством, установою, організацією державної та комунальної форм власності.

Ненадання органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, їх посадовим особам інформації про джерела матеріально-технічного забезпечення та проведення мирного зібрання не може бути підставою заборони, припинення, зупинення зібрання. (Іншими словами – міліція не повинна мати можливість розігнати мирне зібрання на підставі відсутности в руках організатора платіжних документів).

 

Стаття 12. Повноваження Обов’язки ОВВ чи ОМС із забезпечення проведення мирного зібрання

 1. ОВВ чи ОМС:

– здійснює реєстрацію повідомлення про проведення мирного зібрання із зазначенням дати і часу його надходження;

– надає (у разі звернення організатора мирного зібрання) письмове підтвердження про одержання повідомлення;

– невідкладно повідомляє відповідний орган внутрішніх справ про проведення мирного зібрання;

– взаємодіє, відповідно до законодавства, з органом внутрішніх справ з питань, пов’язаних з проведенням мирного зібрання;

– вживає заходи для забезпечення громадського порядку і безпеки громадян під час проведення мирного зібрання;

– інформує про мету мирного зібрання органи державної влади, яких воно стосується;

– вживає заходи для забезпечення проведення спонтанного мирного зібрання на відповідній території;

– організовує за необхідності роботу комунальних та інших служб надання першої медичної допомоги, протипожежної служби, служби спасіння та інших служб.

2. У разі надходження повідомлень про проведення мирних зібрань в одному і тому самому місці, в один і той самий час ОВВ чи ОМС негайно, але не пізніше однієї доби з моменту одержання повідомлень:

– інформує організатора мирного зібрання про те, що в зазначеному місці в цей самий час вже передбачено проведення іншого мирного зібрання;

– пропонує організаторам мирних зібрань дійти згоди щодо зміни місця або часу їх проведення.

При одночасному проведенні мирних зібрань ОВВ чи ОМС на відповідній території вживає необхідних заходів щодо забезпечення проведення таких мирних зібрань з метою недопущення конфліктних ситуацій, які можуть перешкоджати проведенню та досягненню цілей мирних зібрань.

3. При здійсненні заходів, передбачених частинами першою та другою цієї статті, ОВВ чи ОМС не має права:

1) відмовити в реєстрації повідомлення про проведення мірного зібрання;

2) давати оцінку доцільності проведення мирного зібрання;

3) підтримувати одну з сторін у разі проведення контрзібрань;

4) забороняти або обмежувати свободу вибору місця, часу чи маршруту мирних зібрань;

5) перешкоджати досягненню мети проведення мирного зібрання.

 

Стаття 13. Заходи із забезпечення проведення спонтанного мирного зібрання

 1. ОВВ чи ОМС для забезпечення проведення спонтанного мирного зібрання на відповідній території зобов’язаний:

1) направити за місцем проведення спонтанного мирного зібрання свого належно уповноваженого представника з метою оцінки ситуації на місці та для організації і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення його проведення;

2) негайно повідомити орган внутрішніх справ та учасників спонтанного мирного зібрання про заходи із забезпечення проведення спонтанного мирного зібрання.

2. Заходи із забезпечення проведення спонтанного мирного зібрання мають передбачати:

1) організацію проведення сприянння проведення спонтанного мирного зібрання;

2) охорону і забезпечення безпеки, як учасників мирного зібрання, так і інших осіб, які знаходяться на території проведення спонтанного мирного зібрання;

3) взаємодію уповноваженого представника ОВВ чи ОМС з органом внутрішніх справ і з учасниками спонтанного мирного зібрання під час його проведення.

 

Стаття 14. Повноваження органу внутрішніх справ із забезпечення проведення мирного зібрання

 1. Орган внутрішніх справ:

1) сприяє проведенню мирного зібрання з додержанням встановлених законодавством вимог, невідкладно інформує ОВВ чи ОМС про обставини, дії чи інші публічні прояви, що вказують на підготовку або проведення спонтанного мирного зібрання;

2) забезпечує за сприяння організатора мирного зібрання та ОВВ чи ОМС громадський порядок і безпеку людей, а також додержання законності під час проведення цього зібрання;

3) здійснює за необхідності спільно з підрозділами Державної автомобільної інспекції відповідно до законодавства супроводження учасників мирного зібрання, тимчасове обмеження або зміну маршрутів руху транспорту, встановлення спеціальних знаків;

4) під час проведення контрзібрань і одночасних мирних зібрань забезпечує розведення сторін на безпечну відстань одну від одної, при цьому, не обмежуючи сторони в праві одночасного проведення мирного зібрання на даній території;

5) у разі необхідності вживає інші заходи, пов’язані з забезпеченням громадського порядку і безпеки громадян під час його проведення відповідно до Закону України «Про міліцію»; при цьому співробітники органів внутрішніх справ можуть вдаватися до застосування сили лише як до останнього засобу у ситуації коли всі інші засоби впливу вичерпано та пропорційно переслідуваній меті, а також у спосіб, який зводить до мінімуму завдання шкоди і тілесних ушкоджень. (Практично – цитата з висновку Венеціанської комісії, ми додали лише про умову вичерпання інших засобів).

 

Розділ III. ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СВОБОДУ МИРНОГО ЗІБРАННЯ

 

Стаття 15. Обмеження щодо реалізації права на свободу мирного зібрання

 1. Обмеження щодо реалізації права на проведення мирного зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону, якщо таке обмеження є необхідним в демократичному суспільстві (це обов’язкова, імперативна вимога ст.11 ЄКПЛ, котра є, відповідно до Конституції, частиною національного законодавства України і, відтак, має бути втілена у цьому спеціальному законі) і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

2. ОВВ чи ОМС, який отримав повідомлення про намір проведення мирного зібрання, має право у встановленому законом Кодексом адміністративного судочинства України порядку звернутися до суду з позовною заявою. У разі подання позовної заяви ОВВ чи ОМС невідкладно, але не пізніше однієї доби з моменту її подання повідомляє (необхідно визначити – як саме повідомляє, у який спосіб) про це організатора мирного зібрання.

3. Позовна заява про обмеження проведення мирного зібрання або про заборону його проведення чи про усунення обмежень у реалізації права на їх проведення розглядається судом у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

4. Право громадян на проведення мирного зібрання в умовах надзвичайного чи воєнного стану може бути обмежено в порядку, встановленому законами України „Про правовий режим надзвичайного стану ” та „Про правовий режим воєнного стану ”.

 Очевидно, що з прийняттям цього закону (втім, і без того) до Кодексу адміністративного судочинства України мають бути внесені доповнення щодо забезпечення організаторам мирних зібрань права на швидке та ефективне апеляційне оскарження судових рішень про обмеження права на мирне зібрання (під чим судова практика найчастіше розуміє банальну заборону акцій).

Стаття 16. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що порушують право на свободу мирного зібрання

 1. Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, що порушують право на свободу мирного зібрання, можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом, а рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, їх посадових осіб – також до вищестоящого ОВВ або до вищестоящої посадової особи.

 

Стаття 17. Відшкодування майнової шкоди

 1. Майнова шкода, завдана у зв’язку з проведенням мирного зібрання державі, територіальним громадам сіл, селищ, міст, об’єднанням громадян, закладам, підприємствам, установам, організаціям або фізичним особам, підлягає відшкодуванню в установленому законом порядку.

 

Стаття 18. Відповідальність за порушення права на свободу мирних зібрань та порядку їх проведення

 

1. Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягуються до дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Ми погоджуємся з думкою Венеціянської комісії, що у законопроекті “повинні чітко визначатися відповідальність та покарання за порушення закону”: шляхом вмішення відповідних норм безпосередньо у тексті чи шляхом відсилок до конкретних, чітко вказаних положень відповідних кодексів чи законів.

 

Розділ V. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через 90 днів з дня його опублікування.

2. Указ Президії Верховної Ради СРСР N 9306-XI від 28.07.88 “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР” в Україні є нечинним і не підлягає застосуванню.

3. КМУ протягом 90 днів з дня опублікування цього Закону підготувати та подати на розгляд ВРУ пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність з цим Законом.

З висновку Головного юридичного управління ВРУ, з яким ми цілком погоджуємося): У п.2 Прикінцевих положень законопроекту КМУ пропонується протягом 90 днів з дня опублікування цього Закону підготувати та подати на розгляд ВРУ пропозиції щодо приведення з/актів у відповідність з цим Закном. Водночас таке формулювання не враховує вимог ч. 8 ст.90 Регламенту ВРУ, яким встановлено, що якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі „Перехідні положення” цього законопроекту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті. До законопроекту додається перелік законів та інших н/актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроекту в разі його прийняття.

4. Органам місцевого самоврядування України протягом одного місяця скасувати нормативно-правові акти з питань регулювання порядку і організації проведення мирних зібрань.

---

Скрізь по тексту ОВВ та ОМС – це скорочення від органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування

Opinion592_UKR – отриманий нами з Верховної Ради висновок Венеційської Комісії щодо законопроекту