До вашої уваги подається переклад тексту звернення, який було розповсюджено в мережі Фейсбук. За перші 12 годин звернення підтримали 400 осіб. Можна підтримати звернення за лінком http://www.causes.com/actions/1726453?email_members=true або http://www.change.org/petitions/all-supporters-of-autonomy-and-freedom-of-education-support-university-autonomy-and-academic-freedom-in-ukraine-2
Верховна Рада України розгляне кілька законопроектів «Про вищу освіту».
Вони відобрадають два різні бачення української вищої освіти, політичних течій та державної геополітики України. Однак мова йде про дещо вагоміше. Ці законопроекти пропонують різне майбутнє для молодого покоління українського народу: чи буде це рух у напрямі європейської інтеграції, чи повернення до радянської ізоляції. Коли один із цих законопроектів набуде статусу Закону України, майбутнє держави буде визначено. Вибір ясний – або молоде покоління отримуватиме освіту європейського зразка, або його будуть припасовувати до шаблону «гомо советікуса». Ставки дуже високі.
Реформи можуть обмежити чи, навпаки, розширити університетську автономію. Відповідно у далекосяжній перспективі, вони розвинуть – або задушать інтелектуальну самобутність українського народу.
Якщо переможе законопроект щойно перепризначеного міністра освіти та його прихильників, бюрократи зможуть диктувати, як викладати, що викладати, які дисципліни студенти повинні слухати і як вони мають будувати власну професійну кар’єру. Якщо переможе консервативний підхід, інтелектуальна самобутність зійде нанівець. Університети будуть частиною політично заангажованої та неефективної бюрократичної системи.
Якщо ж перевагу буде віддано реформаторському законопроекту, університети зможуть встановлювати свої правила та захищати власні стандарти. Вони отримають можливість діяти незалежно.
Варто лиш згадати, що Європа дала світові таких гігантів як П’єр Абеляр, Мартін Лютер, Еразм Роттердамський, Микола Копернік та Мігель де Сервантес виключно завдяки системі незалежних університетів. Ці та інші видатні мислителі, філософи, письменники та науковці постали завдяки Болоньї та Алькала-де-Енарес, Падуї та Сорбонні – незалежним закладам із суверенною системою інтелектуальної власності.
Слід також зазначити, що видатні університети Європи поєднували незалежність із мобільністю. Шануючи право вибору та плекаючи інтелектуальну мобільність, вони дозволяли своїм студентам відвідувати заняття з різних дисциплін та обирати між дисциплінами. Університети давали можливість філологам ставати філософами, а лікарям – письменниками.
Саме ця мобільність робить сучасні світові мас-медіа такими розмаїтими, продуктивними та натхненними. У наші часи найкращими журналістами часто стають люди з університетською освітою в галузі історії, найкращими письменниками – колишні науковці-фізики, а видатними поетами можуть бути колишні лікарі чи інженери.
Заганяти університети в жорсткі рамки, не дозволяючи їм ухвалювати важливі рішення та визначати для себе пріоритети і вибудовувати систему мобільності – це профанація ідеї вищої освіти та спроба відкинути Україну назад у минуле. Україна не стане справді незалежною без незалежної системи університетів, вона знову перетвориться на аграрний приросток Великого Брата, яким була впродовж століть.
Саме це є сьогодні ставкою – інтелектуальна незалежність України. Саме її намагаються придушити опоненти проєвропейських реформ. Інтелектуальна незалежність та мобільність – ось чого вони бояться.
«Що ти там напишеш, якщо в тебе диплом лікаря», – сказали б вони письменнику та політику Юрію Щербаку, й, певна річ, не дозволили б йому вступити на магістерську програму з журналістики. «Навіщо тобі та консерваторія, коли в тебе диплом лікаря?» – сказали б вони Ігорю Шамо й не дозволили б йому стати видатним українським композитором. «Чого це ти зібрався захищати дисертацію з історії кінематографу, якщо ти магістр германської філології?» – закинули б вони українському мислителю Вадиму Скуратівському.
Абсолютно очевидно, що кожен має право вирішувати, де навчатися, яку галузь обрати та як застосовувати власні інтелектуальні здібності. Очевидно, що структурувати свої освітні програми бакалаврського та магістерського рівнів – це справа самого університету. Навіть найбільш освічена влада не може бути експертом у всіх галузях знань. Саме тому університет повинен бути автономним інтелектуальним закладом, який приймає рішення, які визначатимуть його подальший розвиток.
Саме про такі реформи йдеться, і саме це ми підтримуємо. Незалежність України починається з незалежності мислення та з інтелектуальної мобільності. Лише університетська автономія забезпечить справжню незалежність України, адже саме незалежність мислення робить людину вільною.
Підписали:
Марта Фаріон, президент, Києво-Могилянська Фундація Америки, США
Йоханан Петровський-Штерн, професор історії, Університет Нортвестерн, США
Марко Роберт Стех, виконавчий директор, Канадський інститут українських студій (КІУС) та Спеціальне видавництво КІУС, Канада
Рорі Фіннін, голова Кембриджського комітету російських та східноєвропейських студій, Університет Кембридж, Великобританія
Олександр Мотиль, професор політології, Університет Ратґерс, США
В’ячеслав Брюховецький, почесний президент, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Україна
Михайло Згуровський, ректор, Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут», Україна
Сергій Квіт, президент, Національний університету «Києво-Могилянська академія», Україна
Вільям Грін Міллер, посол США в Україні (1993-1998); співголова Наглядової ради, Києво-Могилянська Фундація Америки, США
Борис Тарасюк, міністр закордонних справ України (2005-2007); співголова Наглядової ради, Києво-Могилянська Фундація Америки, США
Юрій Шевчук, викладач української мови, Колумбійський університет, США
Наталя Пилип’юк, професор української культури, мови та літератури, Університет Альберта; президент, Канадська асоціація українських студій, Канада
Олег Ільницький, професор української культури, мови та літератури, Університет Альберта, Канада
Сергій Єкельчик, доцент славістичних студій, Університет Вікторія, Канада
Микола Рябчук, старший науковий співробітник, Український центр культурології; співзасновник і член редакційної ради, Видавництво «Критика», Україна
Ярослав Розумний, старший науковий співробітник кафедри германських та славістичних студій, Університет Манітоба, Канада
Зіна Гімпілевич, почесний професор російської мови кафедри германських і славістичних студій, Університет Ватерлоо, Канада
Джованна Броджі, професор славістичних студій та української літератури кафедри сучасних мов та літератур, Міланський університет, Італія
Сергій Плохій, професор історії України кафедри історії ім. Михайла Грушевського, Гарвардський університет, США
Марта Дичок, старший викладач, Університет Східного Онтаріо; співробітник Школи Мунка, Університет Торонто, Канада; асоційований професор НаУКМА, Україна
Маріанна Рубчак, старший професор-дослідник історії, Університет Валпарейзо, США
Володимир Діброва, викладач департаменту слов’янських мов і літератур, Гарвардський університет, США
Роман Петришин, директор українського ресурсного центру факультету мистецтва, Університет Грант Мак-Юен, Канада
Марія Ревакович, дослідник Наукового товариства імені Шевченка, Вашінгтонський Університет, США
Дарія Даревич, президент, Канадське Наукове Товариство імені Шевченка
