Когнітивна безпека: погляди з Вашингтону, Москви і Києва

06-09-2017 18:22 Nataliya Zubar

Когнітивна безпека: погляди з Вашингтону, Москви і Києва

Від січня 2017 р. в Сенаті США відбулася низка відкритих і закритих слухань у зв’язку з доведеними фактами інформаційного втручання Російської Федерації у внутрішньополітичні справи Америки. Фактично з часів завершення Холодної війни вперше лунає глибока стурбованість американців щодо зростання російської агресії у світовому масштабі. Напади Росії на Грузію і Україну, безумовно, не залишилися поза увагою Вашингтону, але це було ще дуже далеко від самої Америки і нагальних американських інтересів. Десант в Сирії, можливо, був несподіванкою, проте після Другої світової війни Москва неодноразово втручалася у військово-політичні події в різних регіонах світу.  Але те, що відбулося 2016 року під час виборів президента, взагалі не має історичних аналогів, бо ніяка держава ніколи не втручалася у перебіг виборчого процесу – свята святих американської демократії. Побіжно зазначимо: агресора потрібно стримувати від самого початку, і не чекати, коли він остаточно знахабніє. Американці за часів Обами не мали політичної волі рішуче стримати розповзання путінізму, тепер зіткнулися із зазіханнями на власній території. Так звана «політична війна», як різновид м’якої сили, зокрема активне втручання у виборчий процес за кордоном, неодноразово застосовувалася Росією стосовно України й інших пострадянських країн. В решті-решт московські стратегі посміливішали та вирішили перенести свої підривні технології за океан. Можливо, це є фатальною помилкою В.Путіна, бо американці такі речі не забувають і не прощають.

Повернемося до слухань у Конгресі. Цікаву доповідь для військового комітету Сенату підготував відомий експерт Rand-Corporation Ренд Валтцман (Rand Waltzman). Автор обґрунтовує нагальну потребу у когнітивній безпеці (COGSEC). Пролунало це у контексті інформаційної війни, яку розв’язала Москва проти Заходу з використанням найновіших засобів комунікації та мережевої зброї. Термін когнітивна безпека вживається, аби підкреслити загрози й ризики, які пов’язані з пізнавальною діяльністю, негативними впливами мас-медіа, перебуванням людини у віртуальній реальності, де свою чорну справу роблять і кібер-злочинці, і різні отруйні й девіантні проповідники, і пропагандистські мережі ворожих режимів. В доповіді підкреслено різницю підходів США і Росії щодо інформаційних впливів. Американці в останні роки вживали термін «інформаційні операції» (IO) виключно у контексті військових дій. Мета Інформаційних операцій –  психологічний вплив на противника у межах театру військових дій. Вузький підхід має сенс у тому  разі, якщо є впевненість: світ в цілому знаходився у стані миру, проте час від часу потрібно вирішувати суто локальні конфлікти із застосуванням, наприклад, сил спеціальних операцій. Тепер уявімо, що світ вступив у нову епоху – світової гібридної війни, і противник якісно розширює формат, зміст та спрямованість інформаційних операцій. По-перше, інформаційні операції старанно маскуються під «об’єктивну» журналістську роботу, викривальні акції борців за глобальну справедливість, «стохастичні» інформаційні потоки у соціальних мережах. По-друге, об’єктом операцій стають широкі народні маси і цільові групи, які «невидимий ворог» хоче деморалізувати, схилити на свій бік або використати «у сліпу». По-третє, війна переноситься із більш звичайного напряму спотворення інформації та дискредитації персоналій  у царину цінностей. Наприклад, предметом атаки стає демократія як цінність, ворожа пропаганда доволі витончено доводиться її не ефективність, шкідливість, продажність тощо. І треба віддати американським експертам належне, вони зрозуміли ці нюанси.

В доповіді, яку ми згадали, констатована принципова відмінність у підходах двох країн. Для ілюстрації розбіжностей наводиться глосарій ключових термінів інформаційної безпеки, розроблений російською Академією генштабу. В документі висвітлюється різниця в фундаментальних концепціях ІО в Росії та на Заході: для Росії ІО це постійна діяльність, яка не є залежною від стану стосунків з якимось урядом, в той час, як Захід розглядає ІО як обмежену тактичну діяльність, що стає доцільною тільки під час військових дій. Іншими словами, Росія вважає себе в стані постійної інформаційної війни, в той час, як Захід так не вважає. Р.Валтцман запропонував виправити дисбаланс, створивши центр когнітивної безпеки, маючи на увазі системну контр боротьбу з російським підривними інформаційними технологіями.

Тріада термінів  «когнітивна зброя», «когнітивна безпека», «когнітивна війна» – активно розроблялася в Росії в останні десять років. На думку росіян, є ворожі світові центри, що мають наміри нав’язувати їм свої уявлення про світ або що ще гірше – свавільно трактувати ідентичність й історію Росії. За російськими джерелами, термін «лінгво-когнітивна безпека» вперше був представлений і розкритий на конференції в Академії ФСБ у травні 2010 р. Він трактується як збереження ментальних ресурсів індивіда або групи у царині колективного несвідомого і на рівні раціонального усвідомлення власної ідентичності, історії, цінностей тощо. Також підкреслюється необхідність мати захищені умови й канали одержання істинного знання та реалізації його на практиці.  Таким чином, когнітивна безпека в Росії розглядається, передусім, у контексті протистояння із західною цивілізацією, США. Проте росіян цікавлять не тільки оборонні мотиви, але й наступальна тематика – використання когнітивної зброї у структурі гібридної війни.

Дослідження з когнітивної безпеки зробив своїм провідним напрямом Центр розробки наукової політичної думки та ідеології. Керівник центру Степан Сулакшин вважається справжнім «гуру» в питаннях когнітивної війни, його визначення когнітивної зброї цитують зазвичай російські автори. У виступі на Загальних зборах Академії військових наук, січень 2014 р., він формулює зміст терміну наступним чином (мов. оригіналу): «Когнитивное оружие – это внедрение в интеллектуальную среду страны противника ложных научных теорий, парадигм, концепций, стратегий, влияющих на ее государственное управление в сторону ослабления оборонно-значимых национальных потенциалов». В центрі Сулакшина вважають, що когнітивна зброя є чимось більш «високим» і «потужним», ніж інформаційні операції у звичному сенсі (мал.1), бо ураження противника здійснюється через експертні групи (мал. 2) за певною мережевою схемою, яка у тому числі включає офіційні державні інституції (мал.3). Більш того, російські експерти схиляються до думки, що в третій світовій війні «силова» компонента буде відігравати допоміжну роль, а схватка буде точитися за уми людей. Загальне гасло – перемога ще до першого пострілу. Перемогу отримує той, хто вдало перепрограмує свідомість ворога, зуміє нав’язати власну світоглядну парадигму. «В рамках современной когнитивной парадигмы цель — навязать не отдельному собеседнику, а целому обществу новую систему координат, в которой жертва становится легким объектом манипуляций, использования, а порой и эксплуатации». Також звучить думка, що треба переходити від оборони до наступу, що, на наш погляд, вже відбувається.

когнітивна безпека

Російська філософія когнітивної безпеки має два вирізних компонента: фобія щодо Заходу і тенденція транслювати власні світоглядні сенси. Чого бояться росіяни? З текстів, які є у відкритому доступі, виходить так, що найбільшу небезпеку для путінської Росії становлять західні цінності – права людини, лібералізм, демократія, відмова від війни як засобу розв’язання конфліктів, тощо. Але які цінності є «суто російськими», що потрібно берегти від навали із Заходу? Тут ясної відповіді немає. Автори доволі туманно кажуть про традиції і консервативні цінності, «скрепи», згадують відому тріаду «православність – самодержавність – народність». Отже, це фактично означає захист середньовічної архаїки й імперської свідомості. До цього додається букет радянських символів і традицій, які трактуються з анти-західних і великодержавних позицій. Найбільш концентровано і агресивно право на захист свого «рідного» і «скрепного» висловлює академік С. Глазьєв, який є не тільки радником Путіна і академіком РАН, але добре відомий українцям тим, що був призначений куратором сепаратистів на Півдні України під час подій весни 2014 р.; у своїх публікаціях відрізняється крайнім ступенем українофобії. Він підхопив ідею когнітивної війни, і з цих позицій навіть критикує комуністичне керівництво СРСР за поступливість Заходу (мов оригіналу): «руководство СССР, включая большинство руководителей союзных республик, было поражено когнитивным оружием – навязанным западными агентами влияния ложным пониманием закономерностей социально-экономического развития, надуманными «общечеловеческими ценностями» и «правами человека», призрачными ориентирами рыночной демократии. В головах политических руководителей формировалось «новое мышление», отрицавшее существовавший порядок во имя радикальных перемен к лучшему». Сутність когнітивної зброї академік визначає наступним чином (мов. оригіналу): «поражение сознания национальных лидеров ложным пониманием сути происходящих событий и нужными для американской агрессии смыслами». А де є істина, за Глазьевим? У журналі МЗС Росії він переконує, що розробив для країни «ідеологію неоконсервативного синтезу», яка поєднує, як на нашу думку, геть не сумісні речі: релігійну традицію, соціалізм, демократію, планову ринкову економіку (?!).

Якою має бути Росія, які цінності сусідам України треба охороняти та примножувати – справа самих росіян. Якщо вони хочуть ще раз повторити соціалістичний експеримент або остаточно перетворитися на східну деспотію на чолі з імператором – посланником небес, то це їх суверенний вибір. Країна, звичайно, цього не витримає, і наслідки будуть катастрофічними. Те, що вони є окремою євразійською або краще вживати (більш точно за змістом) московсько-ординською цивілізацією не означає, що на одну сьому земної суші не розповсюджуються загальні соціальні закономірності. Модернізація і рух за європейським трендом не мають альтернативи. Можна по молекулах збирати власний досвід, історичні артефакти, самобутні джерела, любити гармонь, квас і тарганів у дерев’яних зрубах, але ставити їх образно кажучи попереду возу – самогубство. Згадаємо шлях японців у ХІХ і ХХ ст., чия цивілізація дуже мало збігалася з європейським трендом. Вони модернізувалися, використавши усі технологічні переваги та демократичні здобутки європейців, але одночасно зберегли ідентичність. Отже, хай росіяни самі вирішують, чи йти за європейцями, чи відгородитися «когнітивною стіною» й остаточно впасти у маразм архаїки. Претензії до них – в іншому. Вони мусять дотримуватися міжнародного права, не намагатися поглинати інші народи й території, не втручатися у внутрішні справи сусідів, не нав’язувати власну ідентичність тим, хто має самобутні історію та культуру, не намагатися руйнувати соціальний порядок та поширювати зони хаосу.

Проте усе відбувається з точністю до навпаки: росіяни зухвало атакують західну цивілізацію, використовуючи технології когнітивної війни. Росія винайшла формулу сучасної гібридної війни як форму інвазії з боку ядерної держави: війну не оголошувати, застосовувати комплекс «невійськових» інструментів для дестабілізації соціуму ворога, експлуатувати демократію та глобалізацію, які роблять країни-жертви відкритими для агресивного проникнення та внутрішньої дестабілізації, використовувати геть усі технологічні переваги інформаційного суспільства, аби наносити чуттєві удари та нав’язувати власний порядок денний. Україна повноцінно пізнала на власному досвіді усі аспекти цієї формули. Але В.Путін дивиться на український фронт лише як на ланку у глобальному протистоянні з США й західною цивілізацією в цілому. Ілюзія миру, що охопила світову спільноту після завершення Холодної війни, розвіюється. Західна цивілізація атакована. Путін у дусі гібридної війни, тобто таємно й підступно де-факто створив коаліцію країн і терористичних рухів, яких об’єднують ненависть до Заходу, намагання змінити світовий порядок, зламати європейські християнські цінності. До цього доволі дивного конгломерату по факту боротьби із західною цивілізацією належать: Російська Федерація, ІДІЛ, режим Асада, КНДР, Іран, Хезболла. Путін намагається перетягти на свій бік й інші партії, рухи, уряди, проте, не всі готові відкрито солідаризуватися з анти-західною політикою Кремля. Новітня «вісь» є не однорідною, але саме це дає тактичну перевагу: певні суб’єкти можуть готувати терористичні акти та брати на себе відповідальність, інші розмахувати ядерною зброєю, треті – посилати свої підрозділи чи добровольців на війну. Москва поки що перебрала на себе основний тягар інформаційних операцій та «політичної війни» на теренах Європи та США.

Що становить зміст (контент) когнітивної зброї Росії? У часи протистояння двох світових систем головною ідеологічною зброєю Москви був марксизм-ленінізм та комуністична пропаганда. Вожді в Москві реально вірили в те, що теорія Маркса – Леніна є ефективною зброєю, бо «вона вірна». На сьогодні відповідні теми не користуються а ні популярністю, а ні довірою. Комунізм – відкинутий масовою свідомістю. А чи є замінник? Незважаючи на усі потуги російських ідеологів, православного кліру, апарату ФСБ – ніякої більш менш зрозумілої нової теорії, ідеї, ідеологеми, які б були хоч якось схожими на еквівалент марксизму-ленінізму, виробити не вдалося. Не вдалося написати і прийняти закон про національну ідею, хоча таке доволі дивне завдання ставилося офіційними колами. Імперський шовінізм типу «кримнаш», радянська ностальгія і «діди воювали» Заходу не зрозумілі в принципі (хіба що на них відгукуються маргінальні прошарки переселенців з колишнього СРСР). Ці сенси навіть в Україні не працюють, і російські автори роздратовано констатують, що Росія програє когнітивну війну в Україні. Щоправда, вони вважають з висот власного шовінізму, що вони програють війну не українцям, які відкидають їх «скрепи», а американцям…

За відсутності «позитивної пропозиції» російська пропаганда зосередилася на руйнації світогляду європейців та американців. Завдання ставляться такого змісту:

  1. дискредитувати, розвінчати, применшити базові цінності, на яких власне і ґрунтується європейська цивілізація
  2. посіяти за термінологією російских військових «хаос» (страх, непевність і сумніви)  у головах та викликати недовіру до провідних політиків і партій, які відстоюють ідею європейської солідарності,
  3. пропагувати і підтримувати радикалів, націоналістів, які ставлять на меті руйнацію об’єднаної Європи, роблять ставку на ізоляцію та націоналізм.

Тактику росіян, на наш погляд, вже розуміють за океаном і в європейських столицях. Ігнорувати деструктивні впливи вони не збираються, хоча відданість свободі слова, забезпечення фундаментального права отримувати різноманітну інформацію, не дозволяє вдаватися до радикальних дій. Тут криється чимала проблема – спосіб протистояння демократій тоталітарним і авторитарним системам. Вороги відкритого суспільства активно користуються усіма можливостями демократії, аби її в решті-решт знищити. Ленін і Гітлер в період боротьби за владу користувалися однаковими тактичними прийомами: максимально експлуатували свободу друку, слова, мирних зібрань, демонстрацій для розхитування старої системи, а після приходу до влади – тотально ліквідовували «буржуазні  свободи», уводили сувору цензуру, знищували багатопартійність тощо. Демократія мусить навчитися захищати себе і свої цінності. Україна, дійсно, не мала ґрунтовного досвіду протистояння системам подібних до путінізму, ось чому східне втручання у внутрішні процеси мало доволі драматичний сюжет. Але гіркий досвід поразок, перебіг гібридної війни змушує вчитися на зроблених помилках та виробляти власне бачення інформаційної і когнітивної безпеки.

Від початку нульових років (за нашими спостереженнями латентна фаза гібридної війни розпочинається не пізніше 2003 р.) Росія веде когнітивну війну проти українського суспільства. Для українців, на відмінну від європейців або американців, на кремлівській кухні було приготовлено особливі рецепти отруєних пропагандистських страв. Над завдання Москви полягало в тому, аби зламати ментальний європейський тренд і розвернути масову свідомість українців до Росії. Для просування власних сенсів й ідеології путінізму використовувалася розгалужена соціальна мережа, суб’єктами якої були приходи УПЦ МП, осередки Партія регіонів, КПУ, деякі ветеранські організації й інші проросійські структури і, звичайно, підконтрольні засоби масової інформації. Транслювалися ідеї «руського світу», концепт спільної історії та традицій, велика перемога, яку мала символізувати імперська «георгіївська стрічка» тощо. Когнітивна зброя не любить  зайвого шуму та розголосу, саме в умовно мирні роки (до 2014 р.) успіхи Москви на цьому фронті були найбільш ґрунтовними. Особливо за часів правління Януковича, коли країна на цьому полі «грала у піддавки».

До символіки, ідеології, когнітивної зброї в Москві завжди ставилися по справжньому серйозно. Андрій Ілларіонов, радник Путіна у 2000-2005 рр., доводить, що фактичний початок війни з Україною припадає на 27 липня 2013 р., коли в Київ нібито з приводу святкування чергової річниці хрещення Русі прибув В.Путін. На фото ми бачимо його присутність на конференції «Православно-славянские ценности – основа цивилизационного выбора Украины». Зліва на фото – С.Глазьев, який, очевидно, претендував на роль головного експерту по Україні (закінчив свого часу інститут у Запоріжжі). Путін під час того пам’ятного візиту (сподіваємося, останнього) до Києва у своїй промові дав зрозуміти, що ніякого окремого українського народу не існує. А.Ілларіонов звернув увагу на те, що від цього дня у своїх промовах і в усіх документах російські політики й офіційні особи використовують виключно не правильну граматичну форму «на Україні», хоча ще напередодні – «в Україні». Отже, в липні 2013 р. на тлі розмов про спільну історію і фактичного застосування когнітивної зброї було запущено відлік днів до початку активної фази гібридної війни, яку агресор розпочне 20 лютого 2014 р.

Саме С.Глазьев узяв на себе тягар розвивати ключову тезу В.Путіна. Те, що він формулює, на перший погляд, здається безглуздям та маячнею. Але московський економіст перебуває на війні, а на війні як на війні – усі аргументи згодяться. Тим більше – це когнітивна війна! Ось який перл він видає (мов. оригіналу): «В течение трех столетий, вначале Польша, а затем Австро-Венгрия, Германия, а теперь США взращивали украинский сепаратизм. Для этого они сконструировали украинскую нацию – русских, ненавидящих все русское и преклоняющихся перед всем европейским». Отже, українського етносу немає, є нація, що штучно сконструйована з тих самих руських, яких підступні іноземці навчили ненавидити Росію… Маячня? Ні, одна з форм когнітивної зброї, коли ідеологічна теза маскує екстремістські цілі – етноцид шляхом перепрограмування свідомості. Практичне завдання агресора, якщо відштовхуватися від глазьевської тези, полягає у тому, щоб знайти засоби, які здатні перепрограмувати свідомість жителів України з «малоросійської» на «загальноруську». А це вже неодноразово робилося в історії імперії. Ми пам’ятаємо, як на Кубані і в прикордонних з Україною районах РФ мешканцям – корінним українцям – примусово видавалися паспорти з записом у п’ятій графі «руський», українські школи замінялися російськими, проповідувався інтернаціоналізм і стирання етнічних кордонів. Сьогодні, якщо уважно придивитися, така програма доволі швидко реалізується в Криму і на окупованих територіях.

Когнітивна зброя має стратегічний характер, вона вирішує не лише поточні завдання, але й програмує майбутнє. Фактично триває війна цивілізацій, українці, які проголосили європейський вибір, перетворилися на системних ворогів офіційної Москви, що уособлює окрему, не європейську (і ворожу до Європи) цивілізацію. Боротьба переноситься у культурну площину. Саме тут пролягає передовий край фронту когнітивної безпеки. Потенційна слабкість українського суспільства, що провокує путінську Росію на агресію – спільна мова, що широко уживається населенням в регіонах, які Путін мав об’єднати у Новоросію. Грузини дали достойну відповідь на цю загрозу і канал поширення ідей «руського світу». Як свідчить професор Державного університету Ілії Олег Панфілов, грузини перейшли в побуті, в офіційних справах на рідну мову. Навіть повернення в ефірних простір російських каналів нічого не змінило. Молодь взагалі їх не дивиться, хіба що незначний процент людей старшого віку. Оце і є «раша гудбай!» на практиці.

Чому російські експерти вказують на те, що програють когнітивну війну в Україні? Бо когнітивна зброя має свої обмеження. Вона ефективна у тоталітарній системі, де немає слова правди, місця критиці та проявам моралі. Російський правлячий режим перемагає у війні з власним народом, занурюючи його у морок неправди і аморальності. Вічно це продовжуватися не може. Але і пасивно чекати кінця режиму Путіна та оздоровлення ментального поля росіян нам не можна. Інтелектуальна, історична, мистецька, журналістська зброя має працювати. Україні треба «націоналізувати» православну церкву, яка керується з Москви. Це буде абсолютно нищівній удар по «руському світу». Зробити це потрібно ювелірно точно, аби уникнути соціально-політичних загострень. Попереду ще багато ідеологічних й історичних баталій. Путін намагається грати на випередження, він кидає великі гроші, аби «застовпити» за собою бренд «Київська Русь», зробити княжну Ганну та великого князя Володимира «істино руськими людьми». Такі зазіхання на українську історію мають отримати відсіч.

То як ми мусимо формулювати власне розуміння когнітивної безпеки? Традиційно українські діячі дбали про те, аби зберегти етнічне ядро, мову, традиції, культуру народу. І це є правильним. Але сьогодні ми мусимо заточити нову зброю – вносити у масову свідомість європейську ідентичність. Наш ворог боїться і першого, і другого. Можливо, «смерть Кощія» знаходиться саме у оболонці історико-культурної свідомості. Москва через власну агресію отримала зворотні ментальні тенденції ніж ті, на які розраховувала. В Кремлі вже наступає етап тихої паніки.  Україна має поховати імперію раз і назавжди саме в руслі когнітивної війни. Таке нерадісне майбутнє (як альтернативу) бачить і Глазьев, що частково реабілітує московського економіста у наших очах, як не таку вже і тупу людину. Ось що він пише у притаманній йому манері і системі ідеологічних координат (мов. оригіналу): «Для нас, в отличие от побеждающих в схватке за глобальное лидерство китайцев, гибридная война с оккупировавшими Украину американскими спецслужбами приобрела экзистенциальный характер. Либо созданная ими нацистская химера  будет нами повержена, а Русский мир освобожден от раскола, либо нас уничтожат».  І не сумнівайтеся, панове за поребріком, Вас обов’язково знищать. А хто і як – вже скоро побачимо.

Автори: Рущенко І.П., професор Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор соціологічних наук, Зубар Н.В., голова правління Інформаційного центру «Майдан Моніторинг», Харків.

Стаття оприлюднена в скороченому вигляді в журналі «Оборонний вісник», №8, 2017 під назвою «Війна інформації» Скан Публікації

Джерела

Über Nataliya Zubar 2359 Artikel
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair
Webseite Facebook Instagram Twitter YouTube LinkedIn