Як знайти бачення миротворення після війни?

Наразі невідомо коли закінчиться агресія Російської Федерації проти України, але до миру готуватися треба вже зараз, хоча би для того, щоб мати можливість дати надію як мешканцям тимчасово окупованих територій, так і всім громадянам України.

Коаліція громадських організацій «Українська Миротворча Школа» з 2016 року моделює процеси реінтеграції тимчасово окупованих територій. Ми провели декілька сесій «Повернення Луганську», де кілька десятків учасників протягом кількох днів моделювали гіпотетичну ситуацію – Луганськ звільнили, учасники сесії мають відновити нормальне життя міста, українське військо забезпечує їх безпеку. В сесіях брали участь внутрішньо переміщені особи з Луганська, мешканці окупованих територій, мешканці Донбасу та інших регіонів України. Це були соціальні працівники, психологи, освітяни, управлінці, журналісти та представники громадських організацій різного віку.

Учасники дуже швидко починають шукати, на кого перекласти відповідальність за рішення, говорити про те, що треба розробити закон, що мають працювати компетентні органи. І таким чином моделюють стан, який самі діагностують як параліч волі. В якійсь момент кожної сесії хтось каже: «Так само було в нас після звільнення Костянтинівки в 2014 році!» (або Сєвєродонецьку, або іншого міста, яке побувало під тимчасовою окупацією). Йшлося про те, що кілька днів в місті практично не було влади.

Найбільш контраверсійними в таких сесіях, та й в реальному житті, очевидно, є питання стосовно того, чи варто обмежувати права якихось категорій людей, які проживали на окупованих територій і як саме? А також питання про ресурсне забезпечення процесу реінтеграції – де брати гроші та людей на відновлення державних інституцій на бувших окупованих територіях?

Список тих, з ким треба працювати «новій владі» в першу чергу, виявляється дуже довгим і після аналізу суттєво змінюється і скорочується. Рішення, які пропонують переселенці та мешканці окупованих територій, кардинально відрізняються від тих, які пропонують мешканці інших регіонів. Багато учасників таких сесій проходять через шоковий стан, бо виявляються не готовими відповідати на питання, що робити з нелояльним населенням, а запропоновані відповіді їх шокують.

Процес відновлення справедливості після війни має бути прийнятним для більшості громадян України, інакше нові конфлікти неминучі. Моделі реінтеграції, які розглядала Українська Миротворча Школа, призвели до народження першого законопроекту № 7425 про захист української державності від проявів колабораціонізму, в якому передбачено створення громадських комісії примирення, за зразком тих, що існували в Південно-Африканській Республіці після ліквідації апартеїду. Після цього законопроекту в Верховній Раді ще внесені й інші і чекають на свій розгляд.

Процес ухвалення закону, який визначить відповідальність за співпрацю з ворогом, має проходити стадію широких публічних дискусій з метою досягнення суспільного консенсусу всередині України. Це необхідний етап для попередження майбутніх конфліктів.

Вже після ухвалення закону треба запустити процес інформування громадян України, які проживають на окупованих територіях, як він буде працювати, і які результати його застосування передбачаються.

В цих людей, особливо в тих, які є лояльними до української держави, є запит на визначеність правил.

Це написав громадянин України, який проживає в окупованому Криму:

«Не сформульовані інструкції окупованим. Нас нема. Ми невидимки.

Окуповані не отримали жодних сигналів від держави, влади, народу – свого ж народу, неокупованої частки народу – про те, що нам тут робити. Як нам наближати перемогу. Які наші дії “там” вважаються корисними. За що ви нас потім “нагородите”. За що “проклянете і покараєте”.

Це все ребус. Схоже, ви самі цього не знаєте. Нема ультиматуму, бо нема бачення цього. Ні разу не зібралися це обговорити – ані з нами, хто збіжав чи приїхав на часок, ані без нас. Це нецікаво. Все не до того. Не знають, бо не думали, а не думали, бо не знають.» (Алі Татар-Заде, 27.11.2018)

Наступне питання, яке потребує законодавчого регулювання, це функціонування інститутів демократії в перехідний період від війни до миру на звільнених територіях. Як будуть проводитися вибори, функціонувати медіа, які будуть органи влади, як відновлювати судову систему – відповіді на ці питання мають бути закріплені в законах до реінтеграції і в ідеалі не залежати від зміни більшості в Верховній Раді. Такі правила, доведені до громадян України в окупації, дозволять їм побачити майбутнє і підготуватися до нього. Це також дозволить підготувати необхідні кадри та оцінити необхідні ресурси для їх втілення.

Для заохочення міграції необхідних кадрів з інших регіонів України на звільнені території потрібно також передбачити створення там привабливих інноваційних об’єктів  – наукових і виробничих, та залучити до їх створення інвестиційні ресурси, в тому числі від зарубіжних партнерів. Це дозволить залучити до регіону молодь і показати їй перспективи, відсутні в інших регіонах. Навіть інформування про існування таких планів може суттєво підвищити  рівень соціального оптимізму.

В світі немає повних аналогів війни на Донбасі і немає готових рецептів поствоєнного врегулювання. Нам не підійде ні балканський, ні південноафриканський, ні північно-ірландський досвід, які втім варто вивчати для того, щоби не повторювати їх помилки.

Моделі майбутнього доведеться шукати нам самим, а іноземний досвід може нам допомогти побачити різні можливості. Українська Миротворча Школа пропонує залучати для такого моделювання активних громадян, особливо внутрішньо переміщених осіб, які планують повернутися додому після звільнення, а також людей, які перетинають лінію зіткнення, і бачать реальності як мирної частини України, так і окупованої. Саме через обговорення в групах, які представляють різні території України, і можуть народжуватися і перевірятися законодавчі ідеї. І чим більше буде таких моделюючих сесій, тим більший консенсус можна досягти серед громадян України стосовно бачення майбутнього об’єднаної України.

Хто має брати участь в таких моделювальних сесіях? Наш досвід роботи з тисячами людей показує, що для їх успіху мають бути залучені люди з великою кількістю соціальних зв’язків, досвідом роботи з великою кількістю людей, великою мобільністю. Такі люди здатні передавати інформацію від і до сотень інших людей, таким чином охоплюючи новими ідеями.  Українська Миротворча Школа і один з її фундаторів – громадська організація Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» – вже мають досвід підготовки законопроектів таким чином, який ми готові втілювати і передавати на постійній основі.

Якщо ми хочемо миру, ми маємо до нього ретельно і наполегливо готуватися.

Наталія Зубар, голова правління Інформаційного центру «Майдан Моніторинг», координатор Української Миротворчої Школи

Тези для підсумкових матеріалів Форуму « Безпека Сходу України в умовах гібридної війни: виклики 2019 року»

 

 

 

Über Nataliya Zubar 2351 Artikel
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair