Сергій Петров: Безвіз – це надзвичайне відчуття Свободи

Цей день ми наближали як могли!

2001 рік. Оркестр «Тіко-Тіко» їде в Угорщину на музичний конкурс до Балатонфюреда (тоді ми взяли гран-прі, до речі). 1,5 години на угорському кордоні для перевірки документів, автобусу і все таке. Нас виганяють з автобусу. Прикордонники хвилин 15 перевіряють його собаками (що там можна знайти у дітей, які везуть із собою хліб, “Мівіну” та може ще щось, що можна їсти після 1,5 доби в дорозі?) Ми заїжджаємо до Угорщини – дивне та неймовірне відчуття СВОБОДИ!! Хоча ми й їдемо на старенькому «Ікарусі»… В самій Угорщині – культурний шок. Ми виглядаємо як дикуни, вибачте… Ми надто скуті.

Осінь 2003 року. Я у 9-му класі. Шкільний спецкурс «Історія світової культури». Читаю доповідь про Бетховена. Родзинка мого виступу – виконання а капела мелодії «Оди до радості» (німецьке лібрето ніасіліл, вибачайте) з фіналу 9-ї симфонії Бетховена. Такий тонкий натяк на нашу Євроінтеграцію.

Серпень 2004 року. Гастролі театру дітей «Тимур» до Польщі. Повільно проходимо український кордон. 13 з нас не пропускають, бо мають проблеми з документами від батьків (дозвіл лише одного з них). Одна частина їде далі (до Хшанува), а інші (яких не пропустили) чекають на нашій стороні на документи. Польський кордон проходимо достатньо швидко. Подаються документи на групу і далі в темпі вальсу по 1,5 хвилини на кожного: перевірка у базі – «Вітаємо в ЄС!». Рівні дороги, чисті узбіччя, у містах постійне будівництво всього: і тротуарів, і будинків, всього! Будують автомагістраль А4 в районі Катовіце. Неймовірне будівництво доріг! (Ага, прямо як зараз, навіть ще масштабніше). І знову культурний шок: усміхнені обличчя, всі відкриті та щирі.

2004 рік. Помаранчева революція. Я один публічно у класі за Ющенка. Відповідно щодня – неначе на війні. Ця революція – за європейську мрію! Мені 16, але усвідомлення цього вже присутнє. Хоча я навіть не уявляв скільки нам треба зробити, аби наблизитись до неї. А ще протягом революції постійні репетиції спектаклю у театрі «Тимур» – і після репетицій виходимо з БК «Будівників» та горланимо «Разом нас багато..!» Підлітки з активною життєвою позицією. Унікально, але зі складу театру осені 2004 року жодної людини не було за Януковича!! Це Харків :)

1 вересня 2005 року. 11 клас. Тема уроку про те, яким має бути майбутнє України. Така собі дискусія. На моєму столі прапор України та ЄС. Наприкінці уроку я виконую гімн України а капела.

2009–2011 роки. Щороку буваю у Бєлгороді на науковій конференції. Це якась потьомкінська дєрєвня. Керівництво БелГУ розповідає «хохлам» як добре на расєє. Мене від цієї пихатості реальної провінції вивертає. І при цьому неповнолітні їдуть з Бєлгорода розважатись до харківських нічних клубів.

2012 рік. Євро-2012 у Харкові. Ці шалені голландці, німці, португальці… Люди відриваються на повну. Ще один культурний шок. Невже так можна? Так, можна і треба! І незабутні шалені німці-стрибунці у харківському метро!!

9 травня 2013 року. Харківські активісти зібрались поговорити про кроки для активізації влади на шляху до Угоди про асоціацію. Ми натхненні!

2013 рік. 22 листопада. Харків. Початок Євромайдану. «Україна – це частина Європи» на плакаті. Це початок нашої боротьби за можливість інакше жити, за європейську перспективу. За можливість за допомоги такого інструменту як «Угода про Асоціацію» змінити країну, щоби вирватись з постійного лайна УРСР-2, в якому нас тримає тісний зв’язок з руSSкім міром. Про безвіз тоді навіть ще немає мови. То далека перспектива, наступний крок після Угоди про асоціацію.

11 червня 2017 року. Перший день безвізу. Безвіз настав раніше, аніж запрацювала Угода про асоціацію (ці 3 роки вона працює у тимчасовому режимі). На фотографіях– усміхнені обличчя українців. Такі самі, як на вулицях в Угорщині та Польщі у 2001 та 2004 роках. ЦЕ СВОБОДА! Свобода робить нас вільнішими та розкутішими. І справа не в достатку. Це внутрішнє відчуття, яке або є, або його немає. Саме за цю СВОБОДУ ми стояли на Євромайдані.

Нам ще треба багато працювати і над собою, і над змінами в країні, багато і наполегливо, адже все залежить від нас.

Проте цієї ночі ми перейшли маленьку межу. Непомітну. Але вкрай важливу. І це сталось завдяки безвізу. З чим всіх я щиро вітаю!