Аспірант Кандидатович Недоктор: Не вір, не бійся, не чекай
08/31/2005 | AKN
Аспірант Кандидатович Недоктор: Не вір, не бійся, не чекай, або кілька слів майбутнім аспірантам (і не лише їм) про те, як в Україні робиться наука
У вересні-жовтні кожного року в установах Національної академії наук України (НАНУ) як і кожного року відбувається кампанія по набору до аспірантури. Документи для вступу в столичні установи НАНУ подають не найгірші випускники столичних та провінційних ВУЗів. Молоді люди з крилами за плечима та дипломами про вищу освіту виходять покоряти світ з надією на блискучу наукову кар’єру. Перефразовуючи відомий вислів, «поганий той аспірант, який не мріє стати кандидатом, а потім і доктором наук». Тим більше це заманливо для випускників з провінційних ВУЗів. Тим більше, якщо події розгортаються в столиці України «місті-герої Києві». Однак, після вступу у багатьох аспірантів дуже швидко крильця відвалюються і проклинаючи «це болото» вони йдуть заробляти собі на проживання десь на київські фірми, тим більше, що іногороднім у разі вступу в аспірантуру гарантовано дають 3 роки проживання в гуртожитку майже за символічну (як для Києва) плату. Щоб вберегти майбутніх аспірантів від розчарування щодо наукової кар’єри, спробую на власному досвіді розкрити внутрішню кухню Інститутів та те, що може чекати на них в разі вступу до аспірантури. Сподіваюся, одержаний мною досвід допоможе знайти те місце роботи, де молода людина зможе зробити собі ім’я в науці.
Почну з того, що науковий ступінь кандидата (фізико-математичних, біологічних, хімічних, філософських, економічних, тощо) наук практично втратив своє значення в нашому суспільстві, хіба що за винятком тих спеціальностей, які потрібні як яскравий бантик для просування вперед політикам чи владним діячам. Всі пам’ятають приклад «проФФесора» Януковича – доктора економічних наук. Тому пробитися простому випускнику ВУЗу в аспірантуру установи з «навколополітичними» спеціальностями досить таки важко без волохатої лапи чи особистої зацікавленості майбутнього керівника аспіранта. Якщо ж Ви подаєте документи в установу з «неполітичними спеціальностями», то будьте готові, що в разі захисту Вами кандидатської дисертації Ваше досягнення нікому не буде потрібне крім Вашого керівника та установи, де виконувалась Ваша робота. При спробі влаштуватися без протекції викладачем навіть в провінційному ВУЗі Вам швидко вкажуть на двері зі словами, що «у нас штат укомплектований», хоча частина кадрів насправді не має наукового ступеня. В випадку ж «матеріального заохочення» відповідальної приймаючої сторони розмова може піти в іншому руслі. Зрозуміло, що творчо працювати та розвиватися в такому колективі у Вас не буде ніяких стимулів, хоч Ви і матимете омріяний диплом кандидата наук. Тому найімовірніше місце Вашої роботи в Україні після захисту – це установа, де Ви будете зарахованими до аспірантури.
Тому в установах з непопулярними спеціальностями задовго до вступу в аспірантуру адміністрація починає «накручувати» потенційних керівників аспірантів, щоб вони привели хоча б якусь молодь та забезпечили хоча б якийсь конкурс. В разі його відсутності Президія НАНУ уріже виділені вакансії. Оскільки ця кампанія розпочинається найчастіше навесні, то через зв’язки у ВУЗах знаходяться потенційні вступники до аспірантури. Через якийсь час вони знайомляться з майбутнім керівником. Саме цей момент є найвідповідальнішим для майбутнього аспіранта, щоб не вскочити в халепу, бо можна провести в аспірантурі 3 роки і не одержати диплома кандидата наук. Тому розмова повинна вестися з намаганням встановити серйозність намірів Вашого керівника зробити з Вас кандидата наук та сприяти Вашому подальшому професійному зростанню.
Отже, в ході знайомства з майбутнім місцем роботи звертайте увагу на найменші подробиці та не бійтеся задавати незручні питання. Уважно слухайте вступну розповідь майбутнього керівника та відловлюйте слова наукового «новоязу», вимагаючи пояснень їх реального наповнення у Вашій ситуації: інновації, новітній, альтернативний, сучасний, біо- та нано- (технології, електроніка, збірка), впровадження, тощо. Ваша задача взнати, що за цим стоїть: прості слова чи реальне підґрунтя. Біда установ НАН України в тому, що матеріально-технічна база досліджень в більшості випадків забезпечується обладнанням радянських часів, яке в кращому випадку відповідає рівню досліджень 70-80-х років минулого століття, тому ні про які «новітній» чи «нано» мова йти не може. Хоча й є поодинокі винятки, які не відповідають загальному правилу, але переважно таке буває завдяки контактам з західними колегами. Тому поцікавтеся щодо міжнародних контактів. Ваш майбутній «шеф» може сказати, що він не вилазить з поїздок за кордон, але це не значить, що і Ви там постійно будете сидіти, щоб провести необхідні Вам вимірювання. Тому в підтвердження слів «шефа» попросіть ознайомитися з його іноземними публікаціями (яких насправді може і не бути) та порийтеся в Інтернеті, щоб знайти імпакт-фактори журналів, де опубліковані статті. Чим більший імпакт-фактор – тим краще (до речі, віце-прем’єру М.Томенку на замітку: на основі імпакт-факторів опублікованих статей можна розробити систему оцінки ефективності діяльності наукових колективів і відповідно розподілу коштів серед них). Нема закордонних статей – цікавтеся вітчизняними чи в російських виданнях. Але це набагато гірше та менш перспективно. Бо якщо про Вас не знає світ, то Ваші дослідження не існують, а Ви не можете професійно зростати.
Тому Ваша задача в ході наукового росту – заявити на весь світ про себе публікаціями в закордонних наукових виданнях. Але з іншого боку, щоб робити щось нове, треба знати, що з цього питання сьогодні роблять у світі інші. Для цього треба їздити на міжнародні конференції та мати доступ до наукових журналів. Користуватися бібліотекою, вручну перериваючи каталоги та риючись в запилених журналах можна, якщо писати нариси по історії якогось питання, але не для проведення сучасних наукових досліджень. Тим більше, що в зв’язку з практично відсутнім фінансуванням підписка в наших бібліотеках обмежена, а журнали через проблеми при перетині кордону приходять до нас з запізненням від кількох місяців до півроку. Невеликий вихід – Інтернет, за умови, що у Вашому постійному розпорядженні буде комп’ютер, під’єднаний до всесвітньої мережі. Але треба пам’ятати, що доступ до потрібних Вам статей є платним і тут неоціненною допомогою були б Ваші поїздки за кордон або контакти з закордонними колегами, які можуть скористатися електронними підписками Університетів та переслати електронну версію необхідної Вам статті. Все це хоча б на початковому етапі, поки Ви не зробите собі ім’я в науці, має забезпечити Ваш «шеф».
В ході розмови з керівником поцікавтеся його посадою та науковим ступенем і відверто запитайте, навіщо йому Ваша аспірантура. Він Вам повинен довести, що без Вас в нього особисто буде заблокований важливий науковий напрямок чи кар’єра, бо з Вами в тандемі він хоче наприклад захистити докторську чи стати професором. Тоді не лише Ви «пахатимите» над своєю дисертацією, а і він Вас пхатиме до неї. Бо реально захиститися за 3 роки дуже важко, практично неможливо. Для цього потрібно починати працювати над темою ще в студентські роки. Не вірте обіцянкам, що «якщо ця теорія спрацює», то відразу будуть золоті гори. Теорія найчастіше не спрацьовує, і винними в цьому звичайно ж зроблять Вас, навіть якщо Ви є визнаним вундеркіндом з перемогами на міжнародних олімпіадах у школі та червоним дипломом у ВУЗі. Втім, незалежно від цього золоті потоки від Вашої праці плистимуть в кишеню Вашому керівнику. Найменший з цих потоків – це щомісячна доплата за аспіранта, а найбільший – це багатотисячні гранти на основі Ваших результатів, з яких Вам можливо перепадатимуть невеликі крихти. Тому відразу будьте готові до такого повороту подій і по можливості не купуйтеся на 200 гривень надбавки, «якщо напишеш звіт по проекту». Заодно поцікавтеся, з ким разом Ви будете працювати над темою досліджень. Ідеальний для Вас варіант – безпосередньо з шефом, бо часто бувають ситуації, що шеф занадто зайнятий бюрократичними справами та перекладає роботу з аспірантом на плечі своїх підлеглих, яким від Вашої дисертації ні холодно, ні жарко. Звідси і плачевний результат. Пам’ятайте, що ваша головна задача під час навчання в аспірантурі – захист дисертації на основі публікацій в престижних наукових журналах та створення наукового імені.
Торкнуся теми про оплату роботи в науці. Стипендія аспіранта з 1-го липня складає 562 гривні, кожні 2-3 місяці її зараз підвищують десь на 10 відсотків. Мінус податки – буде близько 500. Як для глибинки – це досить пристойний заробіток. Але не для Києва. Якщо Ви потрібні будете шефові – він дасть Вам ще півставки, загалом набіжить Вам на руки близько 700 гривень. Ще Вам може щось капати з грантів чи проектів, але не стільки, скільки Ви зробили по ним. В Україні часто-густо кошти одержуються по принципу «рука руку миє» і щоб одержати кошти, треба певний відсоток передати клеркам, які їх розподіляють. До речі, ніякі перевірки фінансової дисципліни навіть самою Юлією Володимирівною тут не допоможуть – гроші крадуться чисто і професійно, тож якщо схочете, щоб Вам щось просочилося крізь пальці – робіть свою справу і помовчуйте, бо і того не матимете, а довести факт розкрадання не зможете.
Під час знайомства з Вашим майбутнім місцем роботи познайомтеся з роботою підпорядкованих Вашому майбутньому шефу дослідницьких лабораторій. Перше, на що варто звернути увагу – під час Ваших відвідин всі мають працювати на на приладах або установках, а не почитувати на комп’ютері жовті сторінки «Української правди», створюючи видимість бурхливої наукової діяльності шляхом переключення вікон браузера на пошукові наукові сервіси. Не вірте байкам, що в нас тут стоїть надзвичайно просунутий прилад, який зараз на ремонті, а от до Вашого наступного приходу все запрацює. Не вірте, не запрацює, і скоріш за все саме Вам доведеться піднімати його з руїн, шукаючи спеціалістів по ремонту та виклянчуючи в шефа грошей на їх оплату. Також поміж іншим поцікавтеся у Ваших майбутніх колег як часто вони бувають на міжнародних конференціях чи їздять в закордонні відрядження. Не забудьте поспілкуватися з нинішніми аспірантами, поцікавтеся, як у них справи з підготовкою дисертації. Якщо виявиться, що на третьому році навчання в аспірантурі в кожного з них наявні лише пару тез доповідей, замість необхідних для захисту мінімум трьох статей в фахових реферованих журналах, можете ставити хрест на керівнику, до якого Ви збираєтеся в аспірантуру.
Всю одержану в спілкуванні з майбутніми колегами інформацію відразу можете екстраполювати на себе. При цьому не втрачайте самоповаги і не думайте, що Вам довелося спілкуватися з «професорами Преображенськими» (пам’ятаєте повість Булгакова «Собаче серце»?), якими Ви ніколи не зможете стати. Було б Ваше бажання працювати та стати «професором Преображенським». Це зовсім нескладно, якщо брати до уваги загальний рівень НАНУ. Розкрию невеликий секрет для Вас: в силу специфіки НАНУ «Професори Преображенські» зустрічаються досить рідко, найчастіше у нас працюють такі собі роботяги, які покірно тягнуть свою лямку. Навіть якщо Ваш майбутній шеф є професором, член-кором чи академіком НАНУ, то це ще не значить, що він є визнаним світилом науки. Попрацюєте - взнаєте, яка корупція і брудні торги бувають при їх обранні. Але якщо зустрінете навіть без вищезазначених погон «професора Преображенського», з яким Ви будете працювати, то вважайте, що Вам дуже повезло.
Отже, Ви зробили свій вибір на користь аспірантури, подали документи і готуєтеся до екзаменів. Найголовніше для Вас – здати спеціальність, по якій Ви будете навчатися. Як правило, Вам доведеться здавати те, що Ви вивчали у ВУЗі. Але оскільки рідко хто з НАНУ викладає у ВУЗах (поцікавтеся перед екзаменом, чи є такі з екзаменаційної комісії), то формули вони вже не пам’ятають, через що шпаргалки з формулами Вам не дуже допоможуть. А от закономірності, наукові ідеї вони знають чудово, тому на екзамені Вам варто продемонструвати розуміння суті питання, яке Вам задали. Не намагайтеся по ходу відповіді на питання придумувати те, чого Ви не знаєте – фальшування комісія дуже добре відчуває, навіть якщо Ви говорите дуже впевнено. Краще викладіть те, в чому Ви добре розбираєтеся і плавно спробуйте обійти моменти, які Ви не знаєте.
Вступні іспити позаду, Ви зараховані. Починається навчання. Для іногородніх, які приїхали підкоряти столицю, постає проблема – де жити? Начебто й надають іногороднім гуртожиток, але то на папері. Аспіранти, які нещодавно закінчили аспірантуру і не встигли захиститися в строк, правдами і неправдами в Управлінні справами НАНУ (керуючий - В.В.Арсенюк) добиваються продовження проживання. Відповідно, місця під нових аспірантів не звільняються, і новачкам доводиться чекати по кілька місяців, коли знайдеться місце. Тут треба звернути увагу на певне ноу-хау, яке нещодавно запровадило Управління справами НАНУ. Вони вирили десь з запилених архівів постанову чи не брежнєвських часів, в якій зазначений норматив, що в гуртожитках норма проживання складає 6 квадратних метрів на особу. Тому там, де раніше науковці жили по двоє – селять по троє. Куди вже там до якісного відпочинку після виснажливого робочого дня, розміщення бібліотеки, яку мав би накопичувати майбутній «професор Преображенський» і взагалі про який елементарний комфорт може йти мова? Виходить майже анекдотична ситуація: покійнику на цвинтарі дають два квадратних метри, а в гуртожитку аспіранту, який має творити нашу науку, – шість.
Далі. Припустимо, що Ваша заповітна мрія збулася – Ви захистили дисертацію. Але не чекайте, що наслідком цього буде покращення житлових умов – не буде цього. За багато років радянського «світлого майбутнього» та наступного кучмізму в системі НАНУ накопичилася немаленька черга пільгових і не тільки претендентів на житло. Плюс корупція та непрозорість, яка є при його розподілі. Так що Ваше місце буде в кращому випадку першим ззаду в цій черзі і то за умови, що Вам вдасться пробитися на постійну прописку в м.Києві, яка є необхідною умовою для постановки на квартирний облік в черзі, яка не рухається. Як варіант – молодіжний кредит, але без квартирного обліку його Ви не зможете оформити. Що стосується службового житла, то його зрідка розподіляють (для Києва кілька квартир на рік, в цьому році за моїми даними ще не було жодної), але знову ж таки це крапля на море бажаючих.
От і виходить, що аспіранту куди не кинь – всюди клин. Але одна справа, коли йому заздалегідь хтось розповість про це, а інша – коли треба вигрібати самому. Сподіваюся, що наведений вище матеріал допоможе майбутнім науковцям розібратися, де справжня наука і він стане «професором Преображенським», а де псевдо-наука, наслідком чого будуть даремно змарновані роки.
І наостанку кілька слів щодо мого власного бачення реформування науки, принаймні, як це мені бачиться з Києва.
По-перше, Київ через столичний статус є доволі специфічним з точки зору одержання наукових знань. Кияни-випускники ВУЗів не поспішають пов’язувати свою долю з наукою через низькі зарплати порівняно з Київськими фірмами. Для випускників родом з глибинки зарплата в науці є непоганою на тлі низьких зарплат у них вдома, але на заваді стає відсутність нормального житла, або його шалена дорожнеча в Києві. Тому з одного боку варто було б розвивати наукові установи в глибинці для залучення місцевих кадрів, які мають поблизу власне житло, а з іншого боку в столичних установах дбати про службове житло, яке могло б привабити кваліфіковану молодь з глибинки або з того ж Києва.
По-друге, варто запровадити систему оцінювання діяльності наукових колективів та розподілу коштів серед них з використанням імпакт-факторів наукових видань, в яких вони публікуються. Все дуже просто: чим престижніший науковий журнал, тим вищий він має імпакт-фактор, тим важче там опублікувати туфту або матеріал з середини минулого століття. З іншого боку, в нас люблять публікуватися в складі «братських могил» (колективу авторів). В такому випадку, щоб кожному з авторів не діставалося повне значення імпакт-фактора журналу, для кожної публікації його треба ділити на кількість авторів. Таким чином підбивши підсумки як для окремо взятої організації, так і наукового колективу всередині неї або окремо взятого науковця, можемо одержати кількісну оцінку та порівняти їх діяльність за певний період (напр., рік), щоб відповідно до цього провадити розподіл коштів. В цьому випадку усувається суб’єктивний вплив дирекції Інститутів, яка в силу власного бажання покерувати та прикормити «наближених до тіла» може загубити розвиток перспективного напрямку.
І останнє. Багато науковців брали активну участь в творенні Помаранчевої революції, а після її перемоги з натхненням докладали зусиль до реформування НАН України. Однак, схоже, що реформування звелося до чергової кампанії, коли зібрали пропозиції науковців і вони потонули в чорній дірці Президії НАН України. В усякому разі всередині Інститутів за останні півроку після революції порівняно з кучмістськими часами нічого не змінилося: те ж саме засилля паперотворчості у вигляді постійного написання фальшивих проектів з наступним звітуванням по незробленій роботі, що займає левову частку роботи науковців. Безрезультатне проїдання коштів платників податків триває.
Додаткові матеріали з Майдану по темі:
[01-02-2005] - Адам Рудчик: Наука в Україні. Бути чи не бути? ( http://maidan.org.ua/static/mai/1107290416.html )
[12-04-2005 22:40] - Молоді науковці об‘єднуються ( http://maidan.org.ua/static/news/1113334848.html )
[19-04-2005 09:49] - Чи є майбутнє в Національної академії наук України? ( http://maidan.org.ua/static/news/1113893364.html )
[12-05-2005 20:22] - Зміни в Національній академії наук України може провести лише сама академія ( http://maidan.org.ua/static/news/1115918523.html )
У вересні-жовтні кожного року в установах Національної академії наук України (НАНУ) як і кожного року відбувається кампанія по набору до аспірантури. Документи для вступу в столичні установи НАНУ подають не найгірші випускники столичних та провінційних ВУЗів. Молоді люди з крилами за плечима та дипломами про вищу освіту виходять покоряти світ з надією на блискучу наукову кар’єру. Перефразовуючи відомий вислів, «поганий той аспірант, який не мріє стати кандидатом, а потім і доктором наук». Тим більше це заманливо для випускників з провінційних ВУЗів. Тим більше, якщо події розгортаються в столиці України «місті-герої Києві». Однак, після вступу у багатьох аспірантів дуже швидко крильця відвалюються і проклинаючи «це болото» вони йдуть заробляти собі на проживання десь на київські фірми, тим більше, що іногороднім у разі вступу в аспірантуру гарантовано дають 3 роки проживання в гуртожитку майже за символічну (як для Києва) плату. Щоб вберегти майбутніх аспірантів від розчарування щодо наукової кар’єри, спробую на власному досвіді розкрити внутрішню кухню Інститутів та те, що може чекати на них в разі вступу до аспірантури. Сподіваюся, одержаний мною досвід допоможе знайти те місце роботи, де молода людина зможе зробити собі ім’я в науці.
Почну з того, що науковий ступінь кандидата (фізико-математичних, біологічних, хімічних, філософських, економічних, тощо) наук практично втратив своє значення в нашому суспільстві, хіба що за винятком тих спеціальностей, які потрібні як яскравий бантик для просування вперед політикам чи владним діячам. Всі пам’ятають приклад «проФФесора» Януковича – доктора економічних наук. Тому пробитися простому випускнику ВУЗу в аспірантуру установи з «навколополітичними» спеціальностями досить таки важко без волохатої лапи чи особистої зацікавленості майбутнього керівника аспіранта. Якщо ж Ви подаєте документи в установу з «неполітичними спеціальностями», то будьте готові, що в разі захисту Вами кандидатської дисертації Ваше досягнення нікому не буде потрібне крім Вашого керівника та установи, де виконувалась Ваша робота. При спробі влаштуватися без протекції викладачем навіть в провінційному ВУЗі Вам швидко вкажуть на двері зі словами, що «у нас штат укомплектований», хоча частина кадрів насправді не має наукового ступеня. В випадку ж «матеріального заохочення» відповідальної приймаючої сторони розмова може піти в іншому руслі. Зрозуміло, що творчо працювати та розвиватися в такому колективі у Вас не буде ніяких стимулів, хоч Ви і матимете омріяний диплом кандидата наук. Тому найімовірніше місце Вашої роботи в Україні після захисту – це установа, де Ви будете зарахованими до аспірантури.
Тому в установах з непопулярними спеціальностями задовго до вступу в аспірантуру адміністрація починає «накручувати» потенційних керівників аспірантів, щоб вони привели хоча б якусь молодь та забезпечили хоча б якийсь конкурс. В разі його відсутності Президія НАНУ уріже виділені вакансії. Оскільки ця кампанія розпочинається найчастіше навесні, то через зв’язки у ВУЗах знаходяться потенційні вступники до аспірантури. Через якийсь час вони знайомляться з майбутнім керівником. Саме цей момент є найвідповідальнішим для майбутнього аспіранта, щоб не вскочити в халепу, бо можна провести в аспірантурі 3 роки і не одержати диплома кандидата наук. Тому розмова повинна вестися з намаганням встановити серйозність намірів Вашого керівника зробити з Вас кандидата наук та сприяти Вашому подальшому професійному зростанню.
Отже, в ході знайомства з майбутнім місцем роботи звертайте увагу на найменші подробиці та не бійтеся задавати незручні питання. Уважно слухайте вступну розповідь майбутнього керівника та відловлюйте слова наукового «новоязу», вимагаючи пояснень їх реального наповнення у Вашій ситуації: інновації, новітній, альтернативний, сучасний, біо- та нано- (технології, електроніка, збірка), впровадження, тощо. Ваша задача взнати, що за цим стоїть: прості слова чи реальне підґрунтя. Біда установ НАН України в тому, що матеріально-технічна база досліджень в більшості випадків забезпечується обладнанням радянських часів, яке в кращому випадку відповідає рівню досліджень 70-80-х років минулого століття, тому ні про які «новітній» чи «нано» мова йти не може. Хоча й є поодинокі винятки, які не відповідають загальному правилу, але переважно таке буває завдяки контактам з західними колегами. Тому поцікавтеся щодо міжнародних контактів. Ваш майбутній «шеф» може сказати, що він не вилазить з поїздок за кордон, але це не значить, що і Ви там постійно будете сидіти, щоб провести необхідні Вам вимірювання. Тому в підтвердження слів «шефа» попросіть ознайомитися з його іноземними публікаціями (яких насправді може і не бути) та порийтеся в Інтернеті, щоб знайти імпакт-фактори журналів, де опубліковані статті. Чим більший імпакт-фактор – тим краще (до речі, віце-прем’єру М.Томенку на замітку: на основі імпакт-факторів опублікованих статей можна розробити систему оцінки ефективності діяльності наукових колективів і відповідно розподілу коштів серед них). Нема закордонних статей – цікавтеся вітчизняними чи в російських виданнях. Але це набагато гірше та менш перспективно. Бо якщо про Вас не знає світ, то Ваші дослідження не існують, а Ви не можете професійно зростати.
Тому Ваша задача в ході наукового росту – заявити на весь світ про себе публікаціями в закордонних наукових виданнях. Але з іншого боку, щоб робити щось нове, треба знати, що з цього питання сьогодні роблять у світі інші. Для цього треба їздити на міжнародні конференції та мати доступ до наукових журналів. Користуватися бібліотекою, вручну перериваючи каталоги та риючись в запилених журналах можна, якщо писати нариси по історії якогось питання, але не для проведення сучасних наукових досліджень. Тим більше, що в зв’язку з практично відсутнім фінансуванням підписка в наших бібліотеках обмежена, а журнали через проблеми при перетині кордону приходять до нас з запізненням від кількох місяців до півроку. Невеликий вихід – Інтернет, за умови, що у Вашому постійному розпорядженні буде комп’ютер, під’єднаний до всесвітньої мережі. Але треба пам’ятати, що доступ до потрібних Вам статей є платним і тут неоціненною допомогою були б Ваші поїздки за кордон або контакти з закордонними колегами, які можуть скористатися електронними підписками Університетів та переслати електронну версію необхідної Вам статті. Все це хоча б на початковому етапі, поки Ви не зробите собі ім’я в науці, має забезпечити Ваш «шеф».
В ході розмови з керівником поцікавтеся його посадою та науковим ступенем і відверто запитайте, навіщо йому Ваша аспірантура. Він Вам повинен довести, що без Вас в нього особисто буде заблокований важливий науковий напрямок чи кар’єра, бо з Вами в тандемі він хоче наприклад захистити докторську чи стати професором. Тоді не лише Ви «пахатимите» над своєю дисертацією, а і він Вас пхатиме до неї. Бо реально захиститися за 3 роки дуже важко, практично неможливо. Для цього потрібно починати працювати над темою ще в студентські роки. Не вірте обіцянкам, що «якщо ця теорія спрацює», то відразу будуть золоті гори. Теорія найчастіше не спрацьовує, і винними в цьому звичайно ж зроблять Вас, навіть якщо Ви є визнаним вундеркіндом з перемогами на міжнародних олімпіадах у школі та червоним дипломом у ВУЗі. Втім, незалежно від цього золоті потоки від Вашої праці плистимуть в кишеню Вашому керівнику. Найменший з цих потоків – це щомісячна доплата за аспіранта, а найбільший – це багатотисячні гранти на основі Ваших результатів, з яких Вам можливо перепадатимуть невеликі крихти. Тому відразу будьте готові до такого повороту подій і по можливості не купуйтеся на 200 гривень надбавки, «якщо напишеш звіт по проекту». Заодно поцікавтеся, з ким разом Ви будете працювати над темою досліджень. Ідеальний для Вас варіант – безпосередньо з шефом, бо часто бувають ситуації, що шеф занадто зайнятий бюрократичними справами та перекладає роботу з аспірантом на плечі своїх підлеглих, яким від Вашої дисертації ні холодно, ні жарко. Звідси і плачевний результат. Пам’ятайте, що ваша головна задача під час навчання в аспірантурі – захист дисертації на основі публікацій в престижних наукових журналах та створення наукового імені.
Торкнуся теми про оплату роботи в науці. Стипендія аспіранта з 1-го липня складає 562 гривні, кожні 2-3 місяці її зараз підвищують десь на 10 відсотків. Мінус податки – буде близько 500. Як для глибинки – це досить пристойний заробіток. Але не для Києва. Якщо Ви потрібні будете шефові – він дасть Вам ще півставки, загалом набіжить Вам на руки близько 700 гривень. Ще Вам може щось капати з грантів чи проектів, але не стільки, скільки Ви зробили по ним. В Україні часто-густо кошти одержуються по принципу «рука руку миє» і щоб одержати кошти, треба певний відсоток передати клеркам, які їх розподіляють. До речі, ніякі перевірки фінансової дисципліни навіть самою Юлією Володимирівною тут не допоможуть – гроші крадуться чисто і професійно, тож якщо схочете, щоб Вам щось просочилося крізь пальці – робіть свою справу і помовчуйте, бо і того не матимете, а довести факт розкрадання не зможете.
Під час знайомства з Вашим майбутнім місцем роботи познайомтеся з роботою підпорядкованих Вашому майбутньому шефу дослідницьких лабораторій. Перше, на що варто звернути увагу – під час Ваших відвідин всі мають працювати на на приладах або установках, а не почитувати на комп’ютері жовті сторінки «Української правди», створюючи видимість бурхливої наукової діяльності шляхом переключення вікон браузера на пошукові наукові сервіси. Не вірте байкам, що в нас тут стоїть надзвичайно просунутий прилад, який зараз на ремонті, а от до Вашого наступного приходу все запрацює. Не вірте, не запрацює, і скоріш за все саме Вам доведеться піднімати його з руїн, шукаючи спеціалістів по ремонту та виклянчуючи в шефа грошей на їх оплату. Також поміж іншим поцікавтеся у Ваших майбутніх колег як часто вони бувають на міжнародних конференціях чи їздять в закордонні відрядження. Не забудьте поспілкуватися з нинішніми аспірантами, поцікавтеся, як у них справи з підготовкою дисертації. Якщо виявиться, що на третьому році навчання в аспірантурі в кожного з них наявні лише пару тез доповідей, замість необхідних для захисту мінімум трьох статей в фахових реферованих журналах, можете ставити хрест на керівнику, до якого Ви збираєтеся в аспірантуру.
Всю одержану в спілкуванні з майбутніми колегами інформацію відразу можете екстраполювати на себе. При цьому не втрачайте самоповаги і не думайте, що Вам довелося спілкуватися з «професорами Преображенськими» (пам’ятаєте повість Булгакова «Собаче серце»?), якими Ви ніколи не зможете стати. Було б Ваше бажання працювати та стати «професором Преображенським». Це зовсім нескладно, якщо брати до уваги загальний рівень НАНУ. Розкрию невеликий секрет для Вас: в силу специфіки НАНУ «Професори Преображенські» зустрічаються досить рідко, найчастіше у нас працюють такі собі роботяги, які покірно тягнуть свою лямку. Навіть якщо Ваш майбутній шеф є професором, член-кором чи академіком НАНУ, то це ще не значить, що він є визнаним світилом науки. Попрацюєте - взнаєте, яка корупція і брудні торги бувають при їх обранні. Але якщо зустрінете навіть без вищезазначених погон «професора Преображенського», з яким Ви будете працювати, то вважайте, що Вам дуже повезло.
Отже, Ви зробили свій вибір на користь аспірантури, подали документи і готуєтеся до екзаменів. Найголовніше для Вас – здати спеціальність, по якій Ви будете навчатися. Як правило, Вам доведеться здавати те, що Ви вивчали у ВУЗі. Але оскільки рідко хто з НАНУ викладає у ВУЗах (поцікавтеся перед екзаменом, чи є такі з екзаменаційної комісії), то формули вони вже не пам’ятають, через що шпаргалки з формулами Вам не дуже допоможуть. А от закономірності, наукові ідеї вони знають чудово, тому на екзамені Вам варто продемонструвати розуміння суті питання, яке Вам задали. Не намагайтеся по ходу відповіді на питання придумувати те, чого Ви не знаєте – фальшування комісія дуже добре відчуває, навіть якщо Ви говорите дуже впевнено. Краще викладіть те, в чому Ви добре розбираєтеся і плавно спробуйте обійти моменти, які Ви не знаєте.
Вступні іспити позаду, Ви зараховані. Починається навчання. Для іногородніх, які приїхали підкоряти столицю, постає проблема – де жити? Начебто й надають іногороднім гуртожиток, але то на папері. Аспіранти, які нещодавно закінчили аспірантуру і не встигли захиститися в строк, правдами і неправдами в Управлінні справами НАНУ (керуючий - В.В.Арсенюк) добиваються продовження проживання. Відповідно, місця під нових аспірантів не звільняються, і новачкам доводиться чекати по кілька місяців, коли знайдеться місце. Тут треба звернути увагу на певне ноу-хау, яке нещодавно запровадило Управління справами НАНУ. Вони вирили десь з запилених архівів постанову чи не брежнєвських часів, в якій зазначений норматив, що в гуртожитках норма проживання складає 6 квадратних метрів на особу. Тому там, де раніше науковці жили по двоє – селять по троє. Куди вже там до якісного відпочинку після виснажливого робочого дня, розміщення бібліотеки, яку мав би накопичувати майбутній «професор Преображенський» і взагалі про який елементарний комфорт може йти мова? Виходить майже анекдотична ситуація: покійнику на цвинтарі дають два квадратних метри, а в гуртожитку аспіранту, який має творити нашу науку, – шість.
Далі. Припустимо, що Ваша заповітна мрія збулася – Ви захистили дисертацію. Але не чекайте, що наслідком цього буде покращення житлових умов – не буде цього. За багато років радянського «світлого майбутнього» та наступного кучмізму в системі НАНУ накопичилася немаленька черга пільгових і не тільки претендентів на житло. Плюс корупція та непрозорість, яка є при його розподілі. Так що Ваше місце буде в кращому випадку першим ззаду в цій черзі і то за умови, що Вам вдасться пробитися на постійну прописку в м.Києві, яка є необхідною умовою для постановки на квартирний облік в черзі, яка не рухається. Як варіант – молодіжний кредит, але без квартирного обліку його Ви не зможете оформити. Що стосується службового житла, то його зрідка розподіляють (для Києва кілька квартир на рік, в цьому році за моїми даними ще не було жодної), але знову ж таки це крапля на море бажаючих.
От і виходить, що аспіранту куди не кинь – всюди клин. Але одна справа, коли йому заздалегідь хтось розповість про це, а інша – коли треба вигрібати самому. Сподіваюся, що наведений вище матеріал допоможе майбутнім науковцям розібратися, де справжня наука і він стане «професором Преображенським», а де псевдо-наука, наслідком чого будуть даремно змарновані роки.
І наостанку кілька слів щодо мого власного бачення реформування науки, принаймні, як це мені бачиться з Києва.
По-перше, Київ через столичний статус є доволі специфічним з точки зору одержання наукових знань. Кияни-випускники ВУЗів не поспішають пов’язувати свою долю з наукою через низькі зарплати порівняно з Київськими фірмами. Для випускників родом з глибинки зарплата в науці є непоганою на тлі низьких зарплат у них вдома, але на заваді стає відсутність нормального житла, або його шалена дорожнеча в Києві. Тому з одного боку варто було б розвивати наукові установи в глибинці для залучення місцевих кадрів, які мають поблизу власне житло, а з іншого боку в столичних установах дбати про службове житло, яке могло б привабити кваліфіковану молодь з глибинки або з того ж Києва.
По-друге, варто запровадити систему оцінювання діяльності наукових колективів та розподілу коштів серед них з використанням імпакт-факторів наукових видань, в яких вони публікуються. Все дуже просто: чим престижніший науковий журнал, тим вищий він має імпакт-фактор, тим важче там опублікувати туфту або матеріал з середини минулого століття. З іншого боку, в нас люблять публікуватися в складі «братських могил» (колективу авторів). В такому випадку, щоб кожному з авторів не діставалося повне значення імпакт-фактора журналу, для кожної публікації його треба ділити на кількість авторів. Таким чином підбивши підсумки як для окремо взятої організації, так і наукового колективу всередині неї або окремо взятого науковця, можемо одержати кількісну оцінку та порівняти їх діяльність за певний період (напр., рік), щоб відповідно до цього провадити розподіл коштів. В цьому випадку усувається суб’єктивний вплив дирекції Інститутів, яка в силу власного бажання покерувати та прикормити «наближених до тіла» може загубити розвиток перспективного напрямку.
І останнє. Багато науковців брали активну участь в творенні Помаранчевої революції, а після її перемоги з натхненням докладали зусиль до реформування НАН України. Однак, схоже, що реформування звелося до чергової кампанії, коли зібрали пропозиції науковців і вони потонули в чорній дірці Президії НАН України. В усякому разі всередині Інститутів за останні півроку після революції порівняно з кучмістськими часами нічого не змінилося: те ж саме засилля паперотворчості у вигляді постійного написання фальшивих проектів з наступним звітуванням по незробленій роботі, що займає левову частку роботи науковців. Безрезультатне проїдання коштів платників податків триває.
Додаткові матеріали з Майдану по темі:
[01-02-2005] - Адам Рудчик: Наука в Україні. Бути чи не бути? ( http://maidan.org.ua/static/mai/1107290416.html )
[12-04-2005 22:40] - Молоді науковці об‘єднуються ( http://maidan.org.ua/static/news/1113334848.html )
[19-04-2005 09:49] - Чи є майбутнє в Національної академії наук України? ( http://maidan.org.ua/static/news/1113893364.html )
[12-05-2005 20:22] - Зміни в Національній академії наук України може провести лише сама академія ( http://maidan.org.ua/static/news/1115918523.html )
Відповіді
2005.08.31 | serg
Re: Аспірант Кандидатович Недоктор: Не вір, не бійся, не чекай
Все дуже доцільно, справжній посібник для молодого бійця-науковця, потребує хіба деяких доповнень для аспірантів-провінціалів (у Харкові, Львові, Одесі чи Дніпропетровську). Ще невеличка порада (страшенно непатріотична, але раціональна)- не бійтеся шукати позицій докторанта за кордоном, шанси знайти високі, з експериментом та перспективами в Україні поки що важкувато і оптимізм потрохи згасає:(2005.09.02 | AKN
Re:
serg пише:> Все дуже доцільно, справжній посібник для молодого бійця-науковця, потребує хіба деяких доповнень для аспірантів-провінціалів (у Харкові, Львові, Одесі чи Дніпропетровську).
На жаль, нічим допомогти не можу. Я писав про те, що знаю щодо Києва.
> Ще невеличка порада (страшенно непатріотична, але раціональна)- не бійтеся шукати позицій докторанта за кордоном, шанси знайти високі, з експериментом та перспективами в Україні поки що важкувато і оптимізм потрохи згасає:(
Можливо, але ці шанси набагато кращі, якщо мати певний досвід роботи та публікації в престижних журналах. Плюс влаштовуватися після захисту дисертації не докторантом (наскільки я розумію, це аналог нашого аспіранта), а постдоком. Переваги, в першу чергу в зарплаті, очевидні.
2005.09.02 | Рюген
Вот это абсолютно правильно:
Научная деятельность ≡ свалить за бугор.Молодцы аспиранты, итерационная процедура поиска оптимальной стратегии для молодого науковця сошлась за 2 шага.
А Георгий что-то про реформирование науки бормотал....
Я давно говорил и еще раз повторю: нечего следовать его советам, надо следовать его примеру.
Однако как он там. Его-то, надеюсь, не затопило? Просто сейчас горячая пора: начало семестра.
2005.09.02 | Георгій
(Оффтопік) Не затопило...
http://www2.maidan.org.ua/n/rel/11254339112005.09.02 | Рюген
Земля пухом погибшим...
(их бы еще погребению придать по-христиански) и слава Богу, что Вы живы и здоровы.Естественно, есть у меня для Вас небольшая под###ка, но не ко времени. Потом, при случае.
2005.09.02 | Михаил
резкие доводы. но разве я неправ?
Где выход?Взгляд с невысокой колокольни молодого кандидата наук
Уважаемый участники форума!
Давайте поразмышляем (мы же ученые, как-никак, размышлять –это наша работа, да?)
Аспект 1
Украина – небогатая страна. Она не в состоянии содержать такую махину, какой является сегодня громадина под именем «Наука Украины» - это прежде всего НАНУ, а также вузовская наука, производственная и отраслевая наука, многочисленные бывшие военные, а теперь гражданские НИИ, ВННИПИ, КБ и прочая и прочая.
Вопрос: Хватит средств у государства типа Польши, Финляндии, Швеции и т.д. (я беру не бедные, не крохотные и не африканские страны, а вполне соразмерные Украине) содеоажть такую махину?
Ответ: разумеется, нет !
А ведь как расширилось научное хозяйство начиная с 1991 года. Сколько отделов и секторов превращено в самостоятельные институты, а учреждения типа «Інституту ринкової трансформації інформаційного суспільства та проблем євроінтеграції”.
Выход (с моей ни-и-и-изенькой колокольни): резать, объединять, сливать, реформировать – но уменьшить эту непомерную махину! Да создать реально работающие коллективы из тех, кто еще остался в науке. Не 5 институтов, где по одному член-корру, а один - а там, представляете: целых пять членов-корреспондентов, да доктора, да кандидаты ! Правда, придется уживаться под одной крышей.
Есть же такая форма существования, как «Объединенный институт экономики», например. Да пусть будут «Объединенный институт геологии», «Главный институт органической химии», да мало ли чего еще.
Аспект 2
100% согласен с Аспирантом Кандидатовичем
Последствия тут удручающи:
1) инфляция дипломов ВАК; доктор – уже звучит негордо, кандидат – обыденно. Ну и толку-то, что выпуск кандидатов возрос. Умнее страна стала? Нет! Это как денег бумажных напечатать, богаче то страна станет.
2) ЗНАЧИТЕЛЬНОЕ СНИЖЕНИЕ КАЧЕСТВА ДИССЕРТАЦИОННЫХ РАБОТ И НИЗКИЙ УРОВЕНЬ РЕЗУЛЬТАТОВ, ПРЕДСТАВЛЯЕМЫХ КАК ЗАЩИЩАЕМЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ. Три публикации есть, “кирпич” написал, так...что там в выводах? Слабовато? Ничего, пойдет. Мало самостоятельной работы, побольше компилятивности? Ну, что ж... Время такое. Опыты ставить не на чем, оборудование старо, химреактивы дороги, полевые исследования – снова денег нет. Так что соискатель не виноват, просто время такое, да?
3) Ситуация с вузовской аспирантурой. Вопрос: что лучше – профессору набрать часов за счет руководства тремя аспирантами или париться с мелом у доски? Ответ: за вами.
Аспект 3 (страшная крамола, нервных просим не читать!)
О насущном, то есть о деньгах. О зарплате научных работников, и аспирантских стипендиях.
Радикальный метод борьбы. Он не будет работать на практике, потому что его никогда не применят.
НАУЧНЫЕ ПЕНСИИ (кому надо – сходите за корвалолом).
Молодежь! Аспирант Кандидатович, снимающий нору в Броварах, Монада Схоластовна, у которой нет денег, пардон, купить новую пару колготок. К вам обращаюсь! Известно ли вам, сколько научной пенсии получает доктор наук, профессор, заведующий вашей кафедрой. Отвечу – 1500 … 2500 гривень. Он на пенсии ? Нет, ему за 70, он не каждый день может выйти на работу, где получает еще 7000 – 1500 гривень.
Итого. 2200 – 4000 гривень в месяц. Ребята, за такую зарплату люди по ночам на фирмах здоровье гробят, по 12 часов вкалывают. А ты, молодой с.н.с ? Это ведь для тебя хотели освободить место, дать человеку достойную старость, а тебе – пока тебе еще 30 лет, возможность работать, руководить отделом, кафедрой!
И не стыдно, получая 3000 гривень в месяц при кабинетной работе (не на рынке, не на стройке) – жаловаться на жизнь ?
АСП РАНТЫ. Стипендия аспиранта 500 гривень, грубо говоря. Сокращаем набор в аспирантуру на 2/3, аспирант получает 1500 гривень. Нормально, в Киеве ноги не потянет. На книги останется. А то, что люди больше получают (страшный секрет: во всем мире самые богатые люди – бизнесмены, а отнюдь не профессура. Видели ли вы в Германии профессора на «Лексусе»? Нет. На лексусе бизнесмен, профессор на «Дэу»). Так вот, 1500 гривень.
Но, если за три года этот человек не сделает ничего значащего, и тем более, не дай Бог, не защитит диссертацию. Тут же следует, скажем, частичная, хотя бы 50% компенсация затраченных на него средств. Вот и пусть выплачивает. Жестоко? Да, очень жестоко. Его руководитель: «мол, теория неправильная была, как можно судить человека». Еще один –два случая – лишить права руководить аспирантами.
Научные коллективы. Те же условия. Тендер. Выигрывает научная группа и отдельно взятый профессор Нимнул – будьте добры через три-пять лет результат. НЕ ПЕРЕПИСАННЫЙ В ТРИДЦАТЬ ПЯТЫЙ РАЗ ОТЧЕТ – А РЕЗУЛЬТАТ, КОИМ ЕСТЬ НОВОЕ ЗНАНИЕ. Нет результата – освободите место, дайте поработать другим. Сами можете пока заняться поиском спонсоров, грантодателей и почих Соросов.
Тут мы подходим к самому важному. А критерий оценки? Как оценить качество научной работы?
Аспект 4.
КРИТЕРИИ ОЦЕНКИ КАЧЕСТВА НАУЧНОЙ РАБОТЫ
1. А задумывались ли вы, сколько за 14 лет (ой, время летит…) нашей Независимости у нас в стране появилось если не Нобелевских лауреатов, то обладателей престижных мировых премий? В разных областях науки. Каждый в своей области – физика, лингвистика, геология, химия, ботаника, психология- да что угодно… Подсчитали? Много?
Оценило мировое Научное сообщество (по Т.Куну) наши здобутки?
Не надежный ли критерий?
Да, тягаться с американцами, обеспеченными суперлабораториями и грантами, не говоря уже о картриджах для принтера
2. Ну надо, надо двигаться вперед!!! Пуст каждое удачное выступление на международной научной конференции (только не в Фергане или Северомуйске) будет считаться достойной оценкой. Перевод монографии на иностранный язык. Выигранный грант. Получение PhD. Ну, а если и премия какая международная – это ли не лучший показатель качества научных исследований, того,что полученный результат – действительно открытие!
3. Внедрение результатов в производство, особенно в области Hi-Tech. Реальное внедрение, а не на уровне опытного образца, который тихонько относится производственниками в подвал и там ржавеет, потому что установка «Бош» («Каваски», «Дженерал электрик» и т.д.) лучше. Ну об этом много написано, в том числе и на этом форуме.
4. Количество и тематика международных проектов, научных групп которые ВОЗГЛАВЛЯЮТСЯ украинцами. То есть: наши ученые лидеры – ученые из других стран идут за ними или вровень с ними.
Можно еще много чего написать на эту тему. Вопрос неисчерпаем. Может быть, кто-то из читателей предложит свои варианты решения частных проблем.
Но ясно одно. Бесконечно долго вариться в одном котле, именуемом «отечественная наука» нельзя. Надо из него выбираться, не сетуя на экономические или организационные трудности. Иначе, через пару десятилетий я буду рассказывать своим детям о нашей науке исключительно в прошедшем времени.
Михаил Аристов
Опровержения, поучения и ругань принимаются по адресу
mikhailaristov@yandex.ru
2005.09.02 | Mendel
утопічно, але цікаво
Пане Михайле, але те, що ви пропонуєте – цілковита утопія.Хто зажадає 10.000 гривень від колишнього аспіранта?
Однак, правда у Ваших словах, звичайно є.
Скажіть, а Ви самі ще вдома чи в Німеччині або ж в країні .ru?
2005.09.02 | Mendel
Re: утопічно, але цікаво
Нет, г-н MendelЯ все ещ дома. Мне повезло с ВУЗом, где я работаю, и синюю форму которого с городостью ношу.
Михаил
2005.09.02 | Shooter
Міхаіл та Мєндєль - одно ліцо? (-)
2005.09.02 | Mendel
Re: утопічно, але цікаво
Нет, г-н MendelЯ все еще дома. Мне повезло с ВУЗом, где я работаю, и синюю форму которого с городостью ношу.
Михаил
2005.09.02 | Марічка
Re: резкие доводы. но разве я неправ?
Ви не праві. Захищатися важко, спеціальні комісї працюють дуже прискіпливо. Про 1500 гривень.А скільки витрачається на купівлю обладнення, комп’ютерної техніки, а сам захист у Києві скільки “тягне” !!! А поїздки до ВАК!
Я був би радий, якби ВАК взагалі знищили, а університетам, як на Заході, надали б право присуджувати ступені кандидата і доктора. Це демократично, і зменшило б фінансовий тягар як з держави, так і з пошукача.
Ніде, крім Росії вже, мабуть, аналогічної організації не збереглося.
Марія.
2005.09.02 | Михаил
ВАК нужно сохранить !
Не мне кончено судить, я еще достаточно молод.Но!!! Можно представить, что будет твориться, если упразднят ВАК.
Я с вами не могу согласиться. ВАК как раз играл и играет очень важную роль:
1) контроль качества диссертационных работ, оценка их новизны и вообще права рассматриваться как работы на соискание степени;
2) борьба с плагиатом и другими подобными проявлениями
3) вообще наличие у ученого оснований для получения степени
Представьте на минутку, что будет твориться, если хотя бы 50% вузов и НИИ Украины получат право присуждать степени и звания. Это же превратиться в неконтролируемый процесс, а яркая научная работа растворится в сером многообразии. Или такая ситуация: захотел директор НИИ произвести 15 человек в доктора – раз, и готово!
Да вы уже видите разницу, когда начали плодить многочисленные академии. Член-корреспондент Академии знахарства и нетрадиционной медицины. Звучит ? J
Михаил
mikhailaristov@yandex.ru
Марічка пише:
> Ви не праві. Захищатися важко, спеціальні комісї працюють дуже прискіпливо. Про 1500 гривень.
> А скільки витрачається на купівлю обладнення, комп’ютерної техніки, а сам захист у Києві скільки “тягне” !!! А поїздки до ВАК!
> Я був би радий, якби ВАК взагалі знищили, а університетам, як на Заході, надали б право присуджувати ступені кандидата і доктора. Це демократично, і зменшило б фінансовий тягар як з держави, так і з пошукача.
> Ніде, крім Росії вже, мабуть, аналогічної організації не збереглося.
>
> Марія.
2005.09.02 | Shooter
Знаєте, як захищаються, скажімо, в ЮК?
Маєте "бесіду" з двома професорами (правда, грають вони Вас у хвіст та гриву).Я розумію, що така модель для України не є прийнятною. Проте надання права відповідним вченим радам присвоювати відповідний ступінь би значно полегшила "дурнувату ситуацію".
2005.09.05 | AKN
Re: резкие доводы. но разве я неправ?
Марічка пише:> Я був би радий, якби ВАК взагалі знищили, а університетам, як на Заході, надали б право присуджувати ступені кандидата і доктора. Це демократично, і зменшило б фінансовий тягар як з держави, так і з пошукача.
Не факт. Принаймні зараз зі значною корупцією, яка особливо проявляється в спецрадах з "модними" спеціальностями (економіка, політологія, тощо). Інколи сіті ВАКу стають на заваді відвертій туфті завдяки чорним рецензентам, але велику рибу типа проФФесора Януковича вони зупинити не здатні.
2005.09.06 | AKN
Re: резкие доводы. но разве я неправ?
Михаил пише:> Уважаемый участники форума!
> Давайте поразмышляем (мы же ученые, как-никак, размышлять –это наша работа, да?)
Побіжно, для вступу. Думати – так, наша робота. Але продуктом цього має бути нове знання. Не знаю, чи дасть користь це наше спільне «думання», бо реалізувати його у вигляді результату ми не маємо повноважень, а ті, хто мають їх – або не мають бажання щось змінювати, або ідей, як це зробити.
> Аспект 1
> Украина – небогатая страна. Она не в состоянии содержать такую махину, какой является сегодня громадина под именем «Наука Украины» - это прежде всего НАНУ, а также вузовская наука, производственная и отраслевая наука, многочисленные бывшие военные, а теперь гражданские НИИ, ВННИПИ, КБ и прочая и прочая.
> Вопрос: Хватит средств у государства типа Польши, Финляндии, Швеции и т.д. (я беру не бедные, не крохотные и не африканские страны, а вполне соразмерные Украине) содеоажть такую махину?
> Ответ: разумеется, нет !
До речі, в близькій нам Польщі на науку минулого року виділялося десь в 10 разів більше, ніж у нас.
> Выход (с моей ни-и-и-изенькой колокольни): резать, объединять, сливать, реформировать – но уменьшить эту непомерную махину! Да создать реально работающие коллективы из тех, кто еще остался в науке. Не 5 институтов, где по одному член-корру, а один - а там, представляете: целых пять членов-корреспондентов, да доктора, да кандидаты ! Правда, придется уживаться под одной крышей.
Питання лише в тому, хто це буде робити. Судячи з розвитку подій за останні півроку (читайте додаткові лінки в статті) ні НАНУ, ні її Президія не бажають реформуванням займатися, спускаючи його на гальмах. З іншого боку у нас останніми десятиліттями склалася така собі традиція, що Інститути створюють під конкретну особу, напр., справою честі новообраногого академіка є бажання очолити організацію імені себе коханого. Хоча, треба зазначити, що дирекція Інституту в ідеалі – це в першу чергу менеджери, які повинні налагодити якісне забезпечення наукових досліджень (кошти, обладнання, наукова література, робота осблуговуючого персоналу). І навіть якщо припустити, що новоспечений академік є дійсно світилом науки, то не факт, що він є висококласним організатором-менеджером. От і маємо те, що маємо.
> Аспект 2
> 100% согласен с Аспирантом Кандидатовичем. Вопрос: “зачем набирать столько народу в аспирантуру?” – вопрошает недоумевающий профессор Ответ: “Да что вы, коллега, ведь, если не наберем в этом году – в следующем места нам урежут!”. И так и на следующий год, и на следующий. Да конкурс же раньше был в аспирантуру, киевляне и приезжие резались за место в аспирантуре очной, даже зная, что их ждет полубедная жизнь на ближайшие три года. А нынче? Провиницалы в Киев? Очень хорошо, мы не против. Но уровень подготовки провинциального пединститута и киевского вуза, а ?!
Чекайте, чекайте! Тут є кілька проблем, можливо, я не зовсім чітко виклав їх в статті. По-перше, наука у нас сильно старіє, набором в аспірантуру намагаються надолужити дефіцит молоді. І я чудово розумію дії дирекції. Якщо в конкретному Інституті є кілька аспірантських вакансій, то їх бережуть як зіницю ока. Хоча б заради майбутнього Інституту. І часто на шкоду якості отриманих аспірантів.
По-друге. Не скидайте з рахунку випускників ВУЗів – не киян. Вони теж мають непогану Київську освіту і своїм розумом хочуть зачепитися в Києві, тим більше, вони мають до цього більше аргументів, і перший з них – попередні 5-6 років навчання в Києві. І саме для них дорога до проживання в Києві закрита. Чому? Я вже про це писав. Бо Київ – столичне місто з найвищими в Україні рівнем та якістю життя, з високими зарплатами та дорожнечею житла. А наука – не те місце, де можна відразу заробляти великі гроші. Не маючи житла не можна розраховувати на те, що аспіранти присвятять все своє життя служінню науці, проживаючи з сім’єю в гуртожитку. Тому й немає того конкурсу, про який Ви говорите. Цікаво було б проаналізувати дані для Харкова, Львова, Одеси, Донецька, Дніпра чи інших міст з установами НАНУ. Чомусь мені здається, що там ситуація з конкурсом мала б бути трохи кращою через відсутність нагальної потреби в житлі та краще співвідношення аспірантських зарплат до середніх в тому регіоні. Тому й одним з висновків статті була пропозиція розвивати науку не лише в Києві (може через зазначені причини її згортати треба в Києві?), а і в регіонах, де дешевше життя.
> Последствия тут удручающи:
> 1) инфляция дипломов ВАК; доктор – уже звучит негордо, кандидат – обыденно. Ну и толку-то, что выпуск кандидатов возрос. Умнее страна стала? Нет! Это как денег бумажных напечатать, богаче то страна станет.
Дійсно, аспірант, на мою думку, має бути штучним товаром, в який вкладено душу керівника. Тоді й буде результат. Конвеєр тут не проходить.
> АСПИРАНТЫ. Стипендия аспиранта 500 гривень, грубо говоря. Сокращаем набор в аспирантуру на 2/3, аспирант получает 1500 гривень. Нормально, в Киеве ноги не потянет. На книги останется. А то, что люди больше получают (страшный секрет: во всем мире самые богатые люди – бизнесмены, а отнюдь не профессура. Видели ли вы в Германии профессора на «Лексусе»? Нет. На лексусе бизнесмен, профессор на «Дэу»). Так вот, 1500 гривень.
Крім професорів і їхні аспіранти частенько машиною катаються. Питання лише, за чиї кошти. Цілі автостоянки є при Інститутах. Це за бугром. А у нас пройдіть мимо Президії НАНУ на Володимирській, подивіться, скільки там службових машин стоїть. Явно на них не прибиральниці їздять. І бензин купують не на свою зарплату. І не самі за кермом, а з персональним водієм. І це при 3000 грн./міс. пожиттєвої доплати (!) за погони академіка. Плюс зарплата і таке інше.
> Но, если за три года этот человек не сделает ничего значащего, и тем более, не дай Бог, не защитит диссертацию. Тут же следует, скажем, частичная, хотя бы 50% компенсация затраченных на него средств. Вот и пусть выплачивает. Жестоко? Да, очень жестоко. Его руководитель: «мол, теория неправильная была, как можно судить человека». Еще один –два случая – лишить права руководить аспирантами.
Теж варіант.
> Научные коллективы. Те же условия. Тендер. Выигрывает научная группа и отдельно взятый профессор Нимнул – будьте добры через три-пять лет результат. НЕ ПЕРЕПИСАННЫЙ В ТРИДЦАТЬ ПЯТЫЙ РАЗ ОТЧЕТ – А РЕЗУЛЬТАТ, КОИМ ЕСТЬ НОВОЕ ЗНАНИЕ. Нет результата – освободите место, дайте поработать другим. Сами можете пока заняться поиском спонсоров, грантодателей и почих Соросов.
Згода. Результат – статті у визнаних журналах, патенти на Заході. А не макулатура з переробленими звітами минулих років.
> Михаил Аристов
> Опровержения, поучения и ругань принимаются по адресу mikhailaristov@yandex.ru
А от лайки не дочекаєтеся!
2005.10.23 | Хвізик
а давайте не будемо дриндіти
> Видели ли вы в Германии профессора на «Лексусе»? Нет. На лексусе бизнесмен, профессор на «Дэу»не знаю, що там у Германії, в Америці всі на машинах
як був я аспірантом, то їздив на старенькій Хонді
тепер я пос-док, і їжджу на Гео Призмі (американська копія Тойоти Королли). Страшенно подобається: практична, економічна і безвідмовна. Мій шеф, ще не професор, їздить на Кемрі.
Проблем, щоби купити Лексус, у професора не має. Він йому просто не потрібен. Хоча є і такі, які купують Лексуса, або БМВ чи Мерса. Але то переважно вихідці із бідних країн, для яких важливо самоствердитися. Американський професор радше вибере практичну машину, бо має інше застосування грошам.
2005.09.02 | Shooter
Cтаття "дуже правильна і актуальна" !
Залишається лише добавити, що вибирати потрібно такий напрямок, де Ви після завершення кандидатської зі своєю наукою будете "інтегрований" в світову науку.Тоді є надія, що, навіть будучи в Україні, Ваш матеріальний стан (за рахунок участи в, скажімо, європейських ґрантах) буде відносно добрий.
Доречі, кошти на INCO (інтернешнл коллаборейшн), куди спадає й Україна, в рамках Framework Programme 6, фінансованої Європейською Унією, є далеко не вичерпані. В FP7 же ж планується подвоєння загального бюджету, що, відповідно, вплине і на збільшення INCO бюджету.
І для орієнтації: в "середньому" проекті FP6 учасник отримує на рік десь біля 40-50 000 євро.
2005.09.04 | AKN
Re: Cтаття "дуже правильна і актуальна" !
Shooter пише:> Залишається лише добавити, що вибирати потрібно такий напрямок, де Ви після завершення кандидатської зі своєю наукою будете "інтегрований" в світову науку.
Додати нічого. Питання лише в тому, як його знайти.
> Тоді є надія, що, навіть будучи в Україні, Ваш матеріальний стан (за рахунок участи в, скажімо, європейських ґрантах) буде відносно добрий.
Так і не так. Інтергація в світову науку означає поїздки за кордон для проведення вимірювань на сучасному обладнанні. Це кілька місяців на рік. А інший час можна дійсно проводити вдома.
2005.09.04 | Юрій Шеляженко
Опубліковано в інтернет-газеті КНУ (/)
http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=6212005.09.05 | ВКТ
Re: Опубліковано в інтернет-газеті КНУ (/)
Юрій Шеляженко пише:> http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=621
Не встигли поставити - як одразу ж зняли.... Мабуть, хтось з товстошкірих (ректор?) заборонив...
2005.09.06 | Юрій Шеляженко
Та ні, мої редколеги просять автора переписати.
Причому тільки для того, щоб стаття не була "передруком з Майдану". Тут виявилось, що вже два роки як у нас є принцип нічого не передруковувати, а я про це не знав2005.09.06 | Юрій Шеляженко
Якщо все ж є час зробити з цього статтю для газети Універу
(неофіційної інтернет-газети, http://gazeta.univ.kiev.ua ), так, скажімо, скоротити, додати трішки фантазії і прибрати орфографічні помилки - тоді готовий матеріал тре кинути на newspaper@univ.kiev.uaЩе треба було б цікаву ілюстрацію підібрати.
Можливо, автора зацікавить такий спосіб вийти на студентське середовище Київського Університету ім. Шевченка, яке мало перетинається з Майданом. У нас, до речі, прикручене загальнодоступне коментування і оцінювання _статей_
WBR.
2005.09.07 | AKN
Пропозиція не зрозуміла
Вона мене стосується? Я писав статтю спеціально для Майдану, і без посилання на Майдан передруковувати десь її не хочу. Та і ідей щодо переробки не маю. Як і бажання. Беріть те, що є, цікавим було б долучити матеріали з обговорення статті на цьому форумі. До того ж стаття про ситуацію в НАНУ (Універ - це не НАНУ, а Міносвіта).Що стосується студентського середовища, то в одному з Універівських корпусів на дошці оголошень я бачив передрук Майданівських матеріалів. Так що про Майдан там хтось знає. Але скоріш за все таких людей не так багато, як нам того хотілося б.
Юрій Шеляженко пише:
> (неофіційної інтернет-газети, http://gazeta.univ.kiev.ua ), так, скажімо, скоротити, додати трішки фантазії і прибрати орфографічні помилки - тоді готовий матеріал тре кинути на newspaper@univ.kiev.ua
>
> Ще треба було б цікаву ілюстрацію підібрати.
>
> Можливо, автора зацікавить такий спосіб вийти на студентське середовище Київського Університету ім. Шевченка, яке мало перетинається з Майданом. У нас, до речі, прикручене загальнодоступне коментування і оцінювання _статей_
>
> WBR.
2005.09.04 | Вженеаспірант Кандидатович Такидоктор
Re: Аспірант Кандидатович Недоктор: Не вір, не бійся, не чекай
Повністю погоджуюся з АКН. Більшість так званих укр. науковців вже давно деградувала і ні на що вже не здатна. Споглядаючи крізь призму часу, тепер я пишаюся тим, що свого часу покинув аспірантуру КНУ - за кордоном мені вдалося зробити в науці в 10 разів більше, ніж я б зробив в стінах КНУ.2005.09.04 | AKN
Re: Аспірант Кандидатович Недоктор: Не вір, не бійся, не чекай
Вженеаспірант Кандидатович Такидоктор пише:> Повністю погоджуюся з АКН. Більшість так званих укр. науковців вже давно деградувала і ні на що вже не здатна.
Більшість-не більшість, але таки багато. Питання в тому, як їх вирахувати недосвідченому майбутнього аспіранту. Бо мистецтву демагогії з термінами сучасного "новоязу" лже-науковці навчилися чудово.
> Споглядаючи крізь призму часу, тепер я пишаюся тим, що свого часу покинув аспірантуру КНУ - за кордоном мені вдалося зробити в науці в 10 разів більше, ніж я б зробив в стінах КНУ.
Я не можу судити про Київський універ, бо він відноситься до системи міністерства освіти і науки, а я писав про ситуацію в НАНУ. Втім, за переказами, там є щось подібне, але не знаю, наскільки сильно воно прижилося. А от щодо ефективності праці у нас і за кордоном - то тут цілковита згода.
2005.09.05 | Вженеаспірант Кандидатович Такидоктор
Re: Аспірант Кандидатович Недоктор: Не вір, не бійся, не чекай
AKN пише:> Вженеаспірант Кандидатович Такидоктор пише:
> > Повністю погоджуюся з АКН. Більшість так званих укр. науковців вже давно деградувала і ні на що вже не здатна.
> Більшість-не більшість, але таки багато. Питання в тому, як їх вирахувати недосвідченому майбутнього аспіранту. Бо мистецтву демагогії з термінами сучасного "новоязу" лже-науковці навчилися чудово.
Вирахувати шарлатанів молодому випускнику вузу, як правило, практично неможливо. Брак досвіду наукової роботи на високому рівні і обмежене коло вибору майбутнього шефа на Україні не дозволяють зробити на 100%
правильний вибір. До того ж, дуже важливі і особисті якості майбутнього ментора - а щоб отримати всю інформацію про нього, то треба не один пуд солі з'їсти. Тому ідеальним було б ще під час навчання у вузі мати можливість попрацювати пару місяців (стажування) в групі майбутнього шефа - це дозволить зробити певні висновки...
До індексу цитування теж треба ставитись обережно, оскільки ним теж можна маніпулювати.
> > Споглядаючи крізь призму часу, тепер я пишаюся тим, що свого часу покинув аспірантуру КНУ - за кордоном мені вдалося зробити в науці в 10 разів більше, ніж я б зробив в стінах КНУ.
> Я не можу судити про Київський універ, бо він відноситься до системи міністерства освіти і науки, а я писав про ситуацію в НАНУ. Втім, за переказами, там є щось подібне, але не знаю, наскільки сильно воно прижилося. А от щодо ефективності праці у нас і за кордоном - то тут цілковита згода.
Я теж не можу судити про Київський універ, оскільки і сам там давно вже не працюю, але не думаю, що за останні 10 років щось змінилося в кращу сторону. Висококваліфіковані викладачі і науковці старого гатунку поступово відходять, а на їх місце приходять нові, не обов'язково найкращі, молоді сили...
2005.10.06 | AKN
А ось ще цікава стаття на цю ж тему (л)
http://maidan.org.ua/static/mai/1128557991.htmlОлексій Світельський: Усім, хто вболіває за українську науку
До учасників передачі радіо Свобода, присвяченої українській науці (6 жовтня 2005 р):
Панові академіку Сергію Комісаренку та
Панові академіку Платону Костюку
Панові ведучому радіостанції Свобода Кирилові Булкіну
Копія:
До Робочої групи з розроблення концепції розвитку наукової сфери; її вельмишановним співголовам:
Панові президенту Національного університету “Києво-Могилянська Академія” В’ячеславу Брюховецькому та
Панові академіку Ярославу Яцківу
А також усім, хто вболіває за українську науку
Відкритий лист.
Написати цього листа мене спонукала передача, присвячена перспективам розвитку української науки, за участю пп. Комісаренка та Костюка, яку передавала радіостанція Свобода:
http://radiosvoboda.org/article/2005/10/84625299-1fec-4475-aae7-d59931c5ff2e.html
Пройшло майже десять років, як вперше приїхав до Сполучених Штатів. Закінчив тут аспірантуру, захистив дисертацію за спеціальністю „фізика твердого тіла” в університеті Лігай (Пенсильванія), тепер займаюся пост-докторальними дослідженнями у Національній лабораторії високих магнітних полів у Флориді. А колись я працював в нашій Академії наук, в Інституті фізики напівпровідників, який і привив у мене любов до науки і наукової праці.
З великою увагою прослухав передачу. Вітаю кроки української влади спрямовані на розвиток науки. Вірю, що якщо вони будуть серйозними, цілеспрямованими і продуманими, то результат не заставить себе чекати. Маю де-які думки щодо використання потенціалу наших вчених, які зараз працюють за кордоном і хочу їх викласти.
Я давно помітив, що існує міф серед багатьох наших людей, які живуть на Україні про тих хто поїхав за кордон. З завидною терпелячістю його повтороюють у різних колах абсолютно різні люди. В залежності від своїх політичних переконань, його промовляють або із ненавистю, або зі сльозами на очах, або із радісною зловтіхою у голосі. А складається він лишень із трьох фраз: „ох, він поїхав”; „ох він пропав”; „ох, він не вернеться”. Хочу заявити Вам твердо: це лишень міф, який у глобалізованому світі не має під собою жодного підгрунтя. Вчені багатьох країн світу працюють у різних лабораторіях, і це є нормально. Хто Вам таке сказав, що „вони вже ніколи не вернуться”? Їх хто-небудь опитував? Звідки джерело інформації? На мою думку, ця фраза є ніщо інше, як „мислевірус”. Такий собі стандартний штамп, який підміняє думку, сидячи десь поміж мозкових нейронів і заважаючи їм працювати. Отже, дуже прошу, не дивіться на нас, як на людей втрачених. Набагато краще буде, якщо ми, україньські вчені, які працюють в Україні і ті, що знаходяться за кордоном, спробуємо поєднати свої зусилля з метою створення у нашій країні таких умов, щоб в ній було добре жити і працювати, і щоб хотілося туди повертатися.
Якби нам удалося утворити такий союз, переконаний, ми усі були би приємно здивовані тими широкими перспективами, які відкриватимуться перед українською наукою саме завдяки нашій присутності у різних наукових закладах світу. У передачі прозвучала цифра про двадцять українських професорів за кордоном. Звідки ця цифра взялася? Вона не є правдивою. Щодо людей, які обіймають професорські та прирівнені до них посади, величину похибки оцінюю у два порядки; а кількість наших науковців, які поки що не доросли до професорських посад оцінювати навіть не беруся. Щоб дізнатися про реальну ситуацію пропоную створити базований в інтернеті Добровільний національний реєстр українських вчених за межами Батьківщини. Дати можливість нашим вченим внести туди докладно всі свої дані про те, де і на якій посаді вони працюють, яка їхня спеціалізація, яке коло їхніх інтересів. До того самого реєстру можна було би також дозволити записуватися іноземним вченим, які бажають співпраці з Україною. Варто також створити реєстра для тих вчених, які працюють в Україні і потребуть для своїх досліджень допомоги добре оснащених лабораторій. Такі реєстри могли би допомогти встановленню і налагодженню плодотворної співпраці, яка би допомогла нашим вченим отримати доступ до найсучаснішого обладнання.
Вважаю за необхідне розвіювати міф, ніби Захід, дозволивши бідним українцям покористуватися приладдям, обов”язково захоче щось взяти у замін. Це не зовсім так. Наприклад, у США є розгалужена система Національних лабораторій, які створені для того щоб забезпечувати проведення досліджень іншими установами. При цьому не робиться різниці між установами американськими та зарубіжними. Наприклад, лабораторія де я працюю тричі на рік оголошує конкурси проектів, які потребуть використання високих неперервних магнітних полів. Переможці конкурсу отримують доступ до нашого устаткування на строк від 3х до 14ти днів і можуть робити на ньому фактично будь-який експеримент. Таким чином, до нас приїздять люди із різних небагатих країн, які нездатні вкладати великі кошти у власну науку: Венесуели, Болівії, Росії, Кенії... Результатом такої поїздки, як правило, є наукова публікація з подякою колективу лабораторії за надані можливості скористатися її обладнанням.
Підкреслюю, що лабораторій, робота яких організована подібним чином, у США є ціла мережа: у кожної своя спеціалізація, і до кожної цілком реально потрапити для проведення досліджень. Щоб допомогти нашим вченим, які перемогли на таких конкурсах проектів скористатися зі своєї перемоги, український уряд мав би зорганізувати спеціального фонда, завданням якого було б надання фінансової допомоги вченим, щоб вони могли покрити свої витрати на дорогу та проживання.
Знаю випадки, коли наші вчені, провівши якийсь час за кордоном, повертаються в Україну, і намагаються везти з собою гранти та обладнання. А їх стрічає українська митниця, а потім за них береться податкова, і від їхніх грантів лишається пшик. Варто було би пояснити нашому уряду, щоб він перестав різати кури, які нестимуть золоті яйця. Вважаю справедливим вимагати від уряду звільнення ввезення обладнання для наукових досліджень від сплати мита, а виграних наукових грантів від сплати податків. Бо це є необхідний крок для підняття нашої науки.
На завершення ще раз наголошу, що в умовах недостатнього фінансування, тільки максимальна відкритість до зовнішнього світу може врятувати нашу науку від остаточної загибелі.
З повагою
Олексій Світельський, доктор філософії
2005.10.23 | Хвізик
а я талановитій молоді дам таку пораду: їхати треба чим раніше,
тим краще.Я поїхав за кордон запізно, до того п"ять років на Україні працював. Займався нікому не потрібними речами пов"язаними з дослідженнями деградації напівпровідникових матеріалів під впливом радіації. Метою тих досліджень була розробка радіаційно-стійких матеріалів, щоб у майбутньому не повторювалося ситуації, яка спостерігалася у Чорнобилі, коли всілякі хитромудрі електронні роботи виходили з ладу, і замість них на радіаційному очищенні працювали солдатики. Патріотизмом, корочє, займався, да все вірив, що от-от і почне ситуація змінюватися на краще. Чиш через де-який час зрозумів, що не почне, і абсолютно немає чого чекати. А заре тута стрічаю своїх однолітків, які вже професорами поставали, або на фірмах на крутих посадах працюють.
Отже:
- вчіть анлійську мову
- подавайте папери до всіляких зарубіжних універів
- здавайте тести
- як отримаєте запрошення, так і їдьте
- опинившися на місці, продовжуйте писати листи до універів вищого рангу, ніж той, що Вас узяв
- ніколи не зупиняйтеся на досягненому, весь час намагайтеся перевестися у школу вищого рівня, ніж Ваша. Навіть ціною де-яких фінінсових втрат. Бувають ситуації, коли людина яка навчається у якомусь Невідомому Університеті де їй платять стипендію 1200 долярів, а її запрошує Гарвард чи Колумбія, пропонуючи стипендію у 1000 долярів. Не вагаючись їдьте у Гарвард чи Колумбію. На тих 200 долярах різниці не збіднієте, а кращий ВУЗ відкриє Вам ширшу дорогу у майбутньому житті.
Дерзайте!
ВІЗЬМЕМ АМЕРИКАНСЬКУ НАУКУ В ТВЕРДІ УКРАЇНСЬКІ РУКИ!
2006.11.13 | Читач
Re: Аспірант Кандидатович Недоктор: Не вір, не бійся, не чекай
AKN, чи щось змінилося за рік ?2006.11.13 | AKN
Да ніфіга не змінилося
До речі, мені приємно, що про моє писання ще хтось пам"ятає. Я навіть днями подумував, чи не написати мені продовження?По суті:
Читач пише:
> AKN, чи щось змінилося за рік ?
Нічого в НАНУ не змінилося, а якщо змінилося, то лише в гірший бік. Як писали спочатку перші півроку проекти, а потім інші півроку фальшиві звіти по незробленій роботі, так і пишемо. Тепер це діло поставлено на більш просунутішому рівні. Аспірантів останні роки "хоть завалісь", молодим людям просто нікуди діватися, повертатися до себе в глибинку ніхто не бачить сенсу. То тепер заввіділи бачать в них дармову рабсилу, яку можна кинути на написання тих же фальшивих звітів. А гроші з НАНУ (правду кажучи, їх нині надходить кожного року все більше) можна "розпиляти" на особисті потреби. А як бути аспіранту з дісером? Так то проблема аспіранта. Якщо не встиг, бо хотів по ночам спати, значить поганий аспірант. Вигонемо після закінчення аспірантури і наберемо нових рабів.
От на мене нині неофіційно повісили 2 аспіранта (гроші за них я не одержую) та 3 студента (за них гроші взагалі ніхто не одержує). Тіпа мені "підмога", і взагалі, "тобі дається можливість створити собі групу, ти гроші н.с. одержуєш". Намагаюся якось ворушитися. Для цього потрібен хоча б якийсь мінімум матеріалів для роботи. Місяць тому склав заявку, сума - близько 1000 грн. Це те, без чого я не можу в принципі ставити своїх підопічних до роботи. Не оплатили зі словами: "Ти ж якось жив без цього, проживеш і далі. Пройдися по Інституту, пошукай, в когось може є". Натомість купили до існуючої додаткову оргтехніку майже на 6 тис, яка реально їм не треба. До грошей на матеріали/обладнання в принципі не маю ніякого доступу, навіть якби хотів. Стандартна відповідь: "Ты что, мне не доверяешь?" От тепер і думаю, як мені в очі дивитися своїм "рабам". І думаю, як би діяв я на їх місці.
Так і живемо...