Дружківка відзначила День Гідності

22 травня Дружківка відзначила День Гідності. Кому завдячує місто цим днем розповідають жителі міста
Павло Островський В Дружківці сьогодні відзначали День Гідності. Рік тому, 22 травня в 15.30 патріот з Дружківки, Анатолій Водолазський вийшов на центральну площу міста з українським стягом. Бойовики скрутили його, вибили всі зуби і змушували носити мішки. Завдяки добрим людям йому вдалося вирватися з ДНРівського полну живим. І сьогодні він вирішив повторити тогорічний вчинок. Дякувати Богу, сьогодні це було безпечно – і всі могли оцінити контраст між цими двома вимірами з одного боку хаос, безправ’я і тортури, а з іншого боку – мир та спокій у місті, який забезпечує українська армія та міліція.

Героя вийшли підтримати близько півтори сотні дружківчан, а також кілька гостей з сусідніх міст. Для мене це не просто дідусь-герой, у мене виникає ілюзія з біблійною притчею про десять праведників, завдяки яким могло врятуватися місто. Цей дідусь однозначно один з таких!
Героям слава!

(Фото Дмитра Білька, а перше – Євгена Шаповалова)

11224586_855838711152869_5213665670288706923_n 11351274_855838717819535_8552493452750822509_n

Євген Шаповалов Якщо нації не дають рости вшир, то вона зростає вгору. (Василь Стус).

В часи денеерівської смути у Дружківці переслідувалося і вбивалося все українське. Йшли чистки за етнічною ознакою, українських активістів заносили у розстрільні списки, хапали на вулиці, кидали у катівні. Все українське в місті зховалося. Виїхали самі активні, решта принишкла.
Але ті, що за словами Стуса росли вгору, не мовчали… Вони дали відсіч денеерівській падалі. Вони не схопились за зброю, як перелякані “ополчєнци”, вони не сколотили якісь тайні угруповання. – вони, як наші українські отамани 20-х років, холодноярські повстанці пішли на смерть за Україну. Вони знали, що не переможуть, але йшли. І от зараз подвиг ннаших земляків Анатолія Водолазького і Василя Зандера буде прикладом для нових борців за Україну, на нашу націю, за нас!

Vladymyr Berezin 22 мая ровно в назаченный час он вышел опять. И он бы вышел опять, если бы эти уроды оставались в Дружковке. И выходил бы, пока был бы жив.
Ровно через год он стал, как и тогда, один (все ездили до митинга автопробегом) в самом центре – площадь Ленина и одноименный памятник:

Тогда он перед выходом помылся и одел самое чистое белье – понимал на что идет…
Но теперь было иначе – город, всполыхнул как пламя от спички – от его прапора и взорвался желто-синим цветом. Это было непередаваемо.Как рубил вирши Марко, как плакал, читая стих об Украине мальчик, как выступал еще один, но уже проведший много дней в застенках дружковчанин… Слов нет – пока не могу отойти от эмоций, только фото.
Это был день города, день Человека, день прапора, день Украины.
Спасибо тебе, город запорожского казака Дружка, спасибо вам, его славным потомкам, спасибо тебе, АНАТОЛИЙ ВОДОЛАЗСКИЙ!

1276975_10203168809460042_8094227110759270187_o 10535566_10203168810900078_5088887997493150513_o 10857070_10203168813900153_8380067992633250820_o 10995398_10203168875541694_8274340927565270613_o 11026203_10203168788659522_6187802989487710810_o 11059731_10203168794179660_7366285162181961805_o 11111163_10203168883581895_3445927145935078177_o 11141114_10203168789459542_2991274434231470144_o 11228536_10203168812380115_7919162982450082034_o 11249154_10203168806099958_4221751028235988052_o 11251054_10203168804739924_5841075375354574992_o 11288980_10203168809980055_2922905559563169390_o 11334080_10203168808380015_5103022963500924034_o 11357245_10203168821620346_5552758382411188193_o