Спочатку трохи лірики. Користуючись своїм конституційним правом на свободу думки і слова, вчергове скажу, що полум’яних, як російський газ, ентузіастів проведення в Україні позачергових виборів (ентузіасти, не переймаючись коректністю термінів, часто використовують слова “дострокові” чи “дочасні”) вважаю або ворогами, або “корисними ідіотами “ Путіна, або просто ідіотами, або не-від-сього-світу ідеалістами, що у контексті, на жаль, ненабагато краще.
Проведення позачергових виборів до перемоги у хоч і не оголошеній, але війні з Московщиною несе у собі низку загроз, як-то:
а) витрачання бюджетних коштів, замість спрямування їх на потреби безпеки, оборони, зміцнення інституцій та проведення реформ;
б) неуникненний фестиваль божевільного популізму;
в) можливість якщо і не перемоги то успіху промосковських сил і криптопромосковських сил;
ну і, певно головне
г) можливість, внаслідок створення в Україні некерованої чи малокерованої ситуації, виникнення у Кремля спокуси різких дій. Власне, на моє переконання, після стратегічної путінської помилки 2014-го року, єдиний шанс для Москви досягти мети (себто отримати контроль над Україною) – це створивши чи інспірувавши у нас хаос, безлад, втрату керованости тощо. І тоді у той чи інший спосіб “прийти на помощь братскому народу”. Вам це потрібне? Мені – ні. Тому я переходжу від ліричної частини до юридичної.
Першу і останню, себто єдину, підставу проведення дострокових виборів до українського парламенту визначено частиною другою ст.77 Конституції України, такі вибори “призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України”.
Цій нормі кореспондують положення п.п.7 та 8 частини першої ст.106 про такі повноваження глави держави:
“– призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
– припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією”.
Відтак, слід розібратися, що ж то за випадки.
Всі вони містяться у ст .90 Конституції України, де передбачено, що “Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:
1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;
2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;
3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України”.
При цьому відповідно до ст.6 Конституції “органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України”, а за частиною другою ст.19 Конституції “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.
Тобто ніхто, ніколи і ніяк не вправі легітимно припинити повноваження ВРУ, призначити і провести позачергові вибори за відсутности принаймні однієї з вищеперерахованих конституційних підстав; всі подібні спроби – суть кримінал (принагідно нагадаємо, що позачергові вибори – 2014 були призначені Президентом і проведені Центрвиборчкомом цілком законно, згідно з “частинами шостою і сьомою статті 83, пунктом 1 частини другої статті 90 Конституції України та відповідно до пунктів 7 і 8 частини першої статті 106”, себто у зв’язку з відсутністю коаліції).
На цьому місці самий час згадати, що адепти секти “дострокових виборів” (мова про тих мінімально притомних, які все ж таки розуміють, що потрібні вагоміші правові підстави, аніж власне “хочу”) стверджують що наразі коаліція відсутня через нестачу там депутатів числом “більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України” (cт.83).
Я своїм посполитим розумом гадки не маю, чи достатньо депутатів чи не достатньо, але для хворих на нетерплячку популістів маю кілька поганих новин.
Перше. Вони скілько завгодно можуть вимагати від Голови ВРУ оприлюднити список депутатів-членів коаліції, але Андрій Парубій геть не зобов’язаний цього робити, оскільки жоден закон його не зобов’язує і не уповноважує цього робити. Далі – див.вже згадану ст.19 Конституції.
Друге. Повернімося до ст.90 Основного закону: “Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України” і відшукаймо там ключові слова. Ці слова – “має право”. Припинити повноваження ВРУ і, відповідно, призначити позачергові вибори глава держави “має право”, але не “зобов’язаний”. Це його дискреційне повноваження: на розсуд. Хоче – припиняє і призначає, не хоче – не робить того. Чи захоче Петро Порошенко розпускати цю Верхораду навіть якщо там і справді з кількістю членів коаліції відбуваються, скажімо так, флуктуації, і чи захоче він призначати вибори, кидаючи країну у вир передвиборчого шаленства популістів – маю, скажу так, певні сумніви.
Третє (це для більш “упоротих” ентузіастів, яким свербить “пряме народовладдя” (тм) по-медведчуківськи). Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рп від 27.03.00 “Конституція України не передбачає інституту висловлення недовіри на референдумі, в т.ч. проголошеному за народною ініціативо, Верховній Раді України чи будь/яким іншим конституційним органам державної влади як можливої підстави дострокового припинення їхніх повноважень. Тому винесення на референдум питання недовіри Верховній Раді України з відсутности названого інституту в Основному законі було б порушенням такого конституційного принципу, як здійснення органами державної влади поноважеь у межах, встановлених Конституцією України, та принципів правової держави, якою проголошено Україну”. Тож жодних “референдумів”, без варіантів.
Ну і для протоколу. Я вже раніше детально писав про свою незгоду з тезою про те, що нібито “фактичне існування в Україні умов воєнного стану” унеможливлює проведення виборів – воєнний стан то визначений законом правовий режим, а не “фактичне існування” чи чиєсь уявлення про таке існування. Нічого не змінилося, я і зараз вважаю так саме. Проте водночас я вважаю, що оті “фактичні обставини”, себто збройна агресія Московщини, робить, з огляду на вищенаписане, не лише проведення позачергових виборів, але і самі розмови про їхню доцільність, настільки недоречними і дикими з огляду на національні інтереси України, що ця виняткова недоречність і пов’язані з нею екзистенційні загрози закликають кожного притомного громадянина у межах власних сил зробити все можливе для недопущення такого варіанту.
Тож для вражених виборною сверблячкою ентузіастів, не кажучи вже про тих, хто криком кричить про “режим внутрішньої окупації” (с) моє послання – заспокоїтися, попуститися і готуватися (“працюйте, c*ки!”) до наступних чергових виборів, які обов’язково будуть, якщо лише ентузіастам з адептами, не кажучи вже про паству секти боротьби з “режимом внутрішньої окупації” (тм), не вдасться зруйнувати українську державу. Але, впевнений, не вдасться. Не дамо.
А ще трохи не забув нагадати, що, як було вагомо і офіційно сказано не кимось там, а самим розпрекрасним і принциповим “Блоком Юлії Тимошенко” ще 2008-го року, “намагання провести їх [позачергові вибори] за будь-яку ціну є безвідповідальним кроком та злочином проти усієї країни та її громадян”. Канонічно! Красно прошу дивитися фотофакт, скрін-шоти не горять. Упс, пані-товаришка Тимошенко?
А до всіх добрих людей прохання не слухати популістів, знати Конституцію, читати повчальну історію 1917-1921 років, вчитися не скидати обрану нами ж владу, а ефективно її контролювати, розуміти різницю між політичними вподобаннями та національними інтересами, бути солідарними перед лицем спільної загрози, підтримувати Нашу Армію і вірити в нашу перемогу.
Тримаймо стрій і слава Україні!