Віктор Пушкар: Люстрація: помста, справедливість чи прагматика?

Люстрація, про яку пару років тому говорили переважно мрійники, поступово стає реальністю. За станом на 17 березня 2014 року йдеться скоріше про форми і способи люстрації, ніж про теоретичну опцію, що реалізується колись, в якійсь ідеальній країні. Правосвідомість громадян вже звично рухається дещо попереду законодавства. Або ж законодавство відстає від правосвідомості і гальмує розвиток соціума. Отже, якщо нас цікавить дещо більше ніж прийняття чергового сферичного закону у вакуумі, ми маємо врахувати чинники правосвідомості і чинники соціальної структури.

Чим є люстрація правничої точки зору.

Забороною посідати виборні посади та посади на державній службі для осіб, що були членами певних організацій, або брали участь в певній діяльності. Складаємо список організацій, список видів діяльності і список посад. Заборона поширюється на кожного, хто потрапляє під ці формальні критерії. Проводимо денацифікацію, декомунізацію або десовєтизацію. Виходить чітко, прозоро, передбачувано за обсягом роботи, однак, з оглядом на структурні чинники, скоріш за все, малоефективно.

З точки зору правосвідомості звичайної людини,

люстрація – це спосіб зробити так, щоб оця наволоч, яка вимагала від мене хабарі (віджимала мою власність, забирали водійські права чи просто у грубій формі коливала мою трубу) до кінця життя трималась подалі від будь-якої влади. Дуже хочеться повбивати, щоб вже напевне, але вбивство – це кримінальна стаття за будь-якого соціального ладу. Навіть з урахуванням революційної доцільності. І якщо ми зруйнуємо правове поле країни, на кожну революційну доцільність буде рано чи пізно знаходиться контрреволюційна. Запустити гільйотину простіше, ніж зупинити її дію. У м’якшій формі: особи, яких публічно проголошено ворогами, практично не мають шансів займати нейтральну позицію. Із ще меншою ймовіірністю вони колись стануть нашими спільниками.

Пройшло всього два місяці після прийняття сумнівних нормативних актів від 16 січня, за якими і автор цього тексту міг розраховувати на свої чесно зароблені 5 років за екстремізм, а дехто з читачів – на всі 10-15 років. “Законодавці” та їх пособники вже не мають того впливу на ситуацію; але дехто з них продовжує сидіти у надто комфортних кріслах замість камер СІЗО, і буде надто наївно розраховувати, що вони відмовляться від спроб знову монополізувати владу. До пособників режиму варто зарахувати не тільки  частину силовиків, але і ряд цивільних експертів, які консультували провладних “кризових менеджерів”, допомагаючи їм створити настільки всеосяжну кризу.

З точки зору соціальної науки,

хоч найдрібніша корупція, а хоч і оптовий продаж інтересів держави, має свої структурні основи. Якщо включення посадовця у вертикаль починається з купівлі посади, чи можемо ми очікувати, що владні повноваження не будуть використовуватись з протиправною корисливою метою? Кожного разу, коли ми звично вимовляємо словосполучення “злочинна влада”, тим самим зменшуємо шанс в ближчому майбутньому отримати якусь владу крім злочинної. Наші уявлення, що нормальні люди на певних посадах втриматись не можуть, там необхідно треба красти і заносити, там працюють або сірі люди без властивостей, або відморозки, за якими одночасно плаче психіатрія і наркологія, вчергове грають з нами злій жарт. утримуючи на відстані від держслужби людей, здатних працювати інакше.

Випробуйте уявлення про “злочинну владу” на міцність. Наприклад, добийтесь покарання одного корупціонера, або хоча б просто пошліть подалі, замість пристати на корупційну оборудку. Обіцяю, вам цей досвід сподобається. Адже ми переживаємо черговий “цікавий час”, коли до змін готові навіть ті, чиїм корисливим інтересам ці зміни суперечать.

Щоб боротись з корупцією систематично, варто спочатку отримати хоча б загальне уявлення про структурні чинники, що її породжують. Українська соціальна наука перебуває у великому боргу перед соціумом. Порівняно з іншими суспільствами ми надто мало знаємо, чим є сучасна Україна; рейтинги політиків і екзит-поли – це правильно і корисно, але явно недостатньо. Серед іншого надто велику частку становлять довгі спекулятивні тексти, побудовані на перетині “цивілізаційної теорії“ та радянської гуманітарної традиції. Не підкріплені ані польовими дослідженнями, ані хоча б приблизним знанням сучасного стану світової науки; вони є в кращому разі безвідносними до суті питання. Такі розробки уводять нас вбік від реальних проблем соціума, або підказують псевдо-рішення: підвищити відповідальність та усунути окремі недоліки.

Стосовно критеріїв люстрації,

їх можна поділити на дві групи – справедливість процедури і справедливість результату, як вони сприймаються більшістю представників соціума. Тему відносно добре розкрито в спеціальній літературі. Зокрема, Блейдер і Тайлер розробили та обгрунтували модель оцінки справедливості процедури за чотирма шкалами:

(а) формальні критерії прийняття рішень

(б) формальна рівність поводження з кожною особою

(в) оцінка неформального впливу на прийняття рішень

(г) оцінка неформальної рівності поводження

Приклад:

(а) Коли ми люструємо всіх секретарів обкомів комунофашистської партії, винятку для перших секретарів бути не може.

(б) Поводження з другими секретарями партії комунофашистів має залежати від посади, а не від особистості.

Встановити формальні критерії? Нема питань, які треба, такі і встановимо. Хоч перебування на окупованих територіях, що знову стає актуальним у зв’язку з останніми кримськими подіями, хоч участь у партизанських загонах, а хоч і співпрацю з іноземними спецслужбами. Окремо до 1991 року, і окремо після 2010. Тільки навряд хоч один партизан напише щиру правду про свій бойовий шлях. Або приховає, або сильно перебільшить.

Також кожний, хто хоч трохи знає наш чудовий соціум, при переході до пунктів (в) і (г) має врахувати звичку частини посадовців до телефонного права, кумовства і корупції. Також далі працюватиме особистісний чинник. Один з локальних міцних госпІдарів відомий в народі переважно тим, що в нетверезому стані вчиняв стрілянину і біганину із спущеними штанями, а другий, хоч теж комунофашист, відремонтував дорогу і провів газ до кінця вулиці. Навіть якщо обидва брали хабарі однакового розміру, і однаково голосували в питанні регіональних мов, який же українець буде ставитись до них однаково?

Крім виборних та призначуваних посад, в країні довгий час діяли механізми неформального впливу. В якоїсь особи може бути чиста люстраційна анкета, але там зазначено не всю правду; для критично важливих посад хтось має це перевіряти. В нас навіть діти шкільного віку щось чули про смотрящіх, а кожний хто серйозно займався бізнесом, знає, як вони виглядають і скільки в різні часи коштувало від них відкупитись. При тому смотрящій міг числитись заступником директора ТЗВ “Ваші проблеми”, і навіть майже не мати судимостей за вбивства.

Таким чином ми наближаємось до менш розроблених критеріїв. Чого ж ми хочемо від люстрації?

1) Помсти.

Суто по-людські можу зрозуміти тих, хто хоче саме помсти, але не раджу підходити до снаряду саме в такий спосіб. Бо потім виникне питання “А мене ж за що?” Крім того, помста не лізе в жодне правове поле, якщо, звичайно, ми не хочемо далі регресувати в бік традиційного суспільства. А ми до нього вже трохи регресували, в той час як треба радше модернізуватись. Сподіваюсь, в лютому 2014 року ми влаштували справжню революцію ХХІ сторіччя, а не путч консервативних брадолюбів за теоріями Дугіна. Ми настільки модернові, що у  нас навіть консерватори індивідуально вирішують, носити їм бороду чи ні.

2) Справедливості.

Це значно краще за помсту, вписується в правове поле і відповідає міжнародним практикам. Отже, забезпечуємо несуперечливість формальних критеріїв та рівність поводження з особами. І, головне, призначаємо чесних людей в люстраційні комісії. Визнайте, що в цьому місці вас вже трохи трафив скептицизм…

Пропозиції відсторонити від державної служби всіх, хто мав стосунок до державної служби, і взяти на їх місце людей від сохи, тобто без досвіду та профільної освіти, теж можуть розглядатись. Як абстрактна опція, і як очевидно невдала кадрова політика. “Хай чабан, усі гукнули, за отамана буде” – волали більшовики, але при тому активно залучали до роботи фахівців із “колишніх”. І навіть платили пристойні гроші іноземним консультантам.

3) Прагматики, результату,

який влаштовує більшість. І за сумісництвом відповідає сформульваним приблизно сторіччя тому критеріям рівноваги Парето. Невдоволена меншість буде в будь-якому разі, але і до них варто ставитись як до людей. А не так, як ставляться до більшості підданих тоталітарні режими енергетичних наддержав. Чи навіть як ставився до нас режим Януковича на попередніх стадіях свого функціонування. Нам потрібна нова держава; але абсолютна більшість людей, які в ній житимуть і працюватимуть, залишились у спадок від старої. Однак ми можемо міняти способи взаємодії, способи оцінки ефективності та утворювати нові структури, що будуть виконувати інакші функції.

Зовнішній тиск з боку РФ навряд ближчим часом кудись щасливо подінеться. Якщо кремлівська імперія збережеться у вигляді, близькому до сучасного, вона і далі в кращому разі працюватиме проти оновленої України. В гіршому – воюватиме. Імперіалістам та радянським консерваторам треба мати чітку відповідь: хто в Україні буде замість Януковича. Нам же треба мати чітку гарантію, що Золотий Унітаз Головного Корупціонера залишиться вакантним, як історична пам’ятка пострадянського періода.

Шановне панство напевне зауважило велику кількість знаків питання у другій частині нотаток, де автор спробував наблизитись до конкретики. Десь так воно і є – питань багато, а часу для рішень обмаль. Однак це не є причиною діяти імпульсивно,  керуючись рефлексами та емоціями. Я пропоную в будь-якому разі покладатись на логіку, світовий досвід і дані актуальних польових досліджень. При тому варто пам’ятати, що люстрація і люстраційні комісії є доповненням до системи правосуддя, а не його заміною.

Віктор Пушкар, канд. психол. наук
керівник дослідницьких проектів ІЦ Майдан Моніторинг

 

Über Nataliya Zubar 2360 Artikel
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair