Jeff Attwood: подолати SOPA i PIPA недостатньо

SOPA та PIPA – дві складових законодавства, розробленого, аби “знищити” піратство в Інтернеті… найкривішим способом, який тільки можна уявити. Як то пояснює Mitchell Baker,

Уявіть собі, що біля вас недалеко є магазин, в якому можна брати фільми напрокат. Однак кіноіндустрія вважає, що деякі (чи всі) фільми в цьому магазині є неавторизованими копіями, так що автори нічого не отримують від переглядів. Що потрібно зробити в такому випадку?

Дія SOPA/PIPA не спрямована на людей, які ходять в цей магазин, чи навіть на сам магазин. Ідея цих законопроектів в тому, щоб знайти цей магазин чи мати з ним справу стало якнайскладніше:

  1. З мап, які показують дорогу до магазину, треба магазин вирізати.
  2. Дорога до магазину треба перегородити, щоб туди фізично неможливо було дістатися.
  3. Усі довідники повинні викинути адресу та номер телефону магазину.
  4. Процесингові компанії повинні перестати обробляти карткові платежі для цього магазину.
  5. Місцева преса не має права публікувати рекламу цього магазину.
  6. Щоб забезпечити виконання закону, будь-якій особі чи організації, яка не вживатиме вищевказаних заходів, загрожуватиме відповідальність. Не можна навіть опублікувати розсилку, в якій міститься інформація про місцезнаходження магазину.

Напишіть “веб-сайт” замість “магазин”, і стане ясно, що під цим усім мається на увазі. Ці законопроекти настільки беззахисні перед зловживаннями, настільки небезпечні для фундаментальної структури Інтернету, що я навіть особливо не переживаю. На Інтернет постійно зазіхають великі компанії – так було, і так буде, це не новина. Ці законопроекти не пройдуть, тому що вони повинні не пройти.

Натомість мені дуже важко збагнути, як такі безмозкі законопроекти умудряються заходити так далеко в Конгресі. Мабуть, ось як:

– Пересічні громадяни не розуміють, як працює Інтернет, і не здатні оцінити рівень небезпеки.
– Люди не слідкують за діяльністю уряду, поки ця діяльність не вдарить їх по гаманцю (чи нижче пояса).
– Над проштовхуванням законопроектів працюють високооплачувані лоббісти, найняті шоу-бізнесом.

Я часто зітхаю над кількістю “лінивих активістів” в Інтернеті, для яких зміна статусу в Фейсбуку чи Твітері є виправданою та ефективною формою протесту. Та я радий визнати, що цей раз виявився особливим.

Через очевидну небезпеку законопроектів технарські вебсайти і спільноти багато тижнів тому об”єдналися, щоб убезпечити себе й великий Інтернет. Як і багато технічних спільнот, ми писали про це в нашому блозі, обговорювали в подкастах, і навіть повісили на день невеликий банер на Stack Overflow. Користувачі закликалися дзвонити, факсувати, і писати своїм представникам в Конгресі, щоб висловити своє занепокоєння. І вони масово робили це! Однак, за межами наших технарських резервацій, розголосу довкола цього небезпечного законодавства було небагато.

Так було, доки сьогодні найбільші сайти на кшталт Wikipedia, Google і Craigslist не приєдналися до нас. Найбільш вагомим був страйк Вікіпедії, яка сьогодні, 18 січня, не працювала цілий день, вимкнувши доступ до всіх англомовних статей. Після цього лід скрес, і SOPA/PIPA стали темою розмов та переживань звичайних людей. Немає кращого способу звернути увагу на небезпеку цих законопроектів, ніж тимчасове зникнення одного з найбільших і найкращих ресурсів, будь-коли створених в Інтернеті.

SOPA/PIPA ще дихають, але, гадаю, можна ствердити, що вони вже на смертному ложі. Я радий, що був хоч трохи причетним до близької перемоги, але відчуваю, що святкувати ще рано.

Ми справді перемагаємо проекти двох конкретних законів, і гальванізуємо політичну волю найбільших інтернет-спільнот, включаючи наш Stack Exchange. Це добре, благородно, справедливо і необхідно. Є чим пишатися. Але замість того, щоб святкувати, замислімось над глибшим питанням: як так сталося, що ці небезпечні закони взагалі з”явилися на світ?

Насамперед, знов-таки, є надважливим брати участь і перемагати в цій битві. SOPE – це найновіша і в багатьох аспектах найабсурдніша кампанія в нескінченому епосі копірайтних війн в Америці. Це програшний хід в програшній війні, і, очевидно, я вважаю, що йому треба опонувати.

Але, по-друге, як ви зауважили, ця війна більше не є моєю війною. Не тому, що моє серце не належить їй, а тому, що я не вірю, що ми її виграємо (чи, ще краще, здобудемо мир і забудемо про все). Навіть якщо ми виграємо цю битву, ми не виграємо цю війну, доки не вирішиться питання базової корупції в нашому уряді. Я воюю останні чотири роки, і воюватиму ще щонайменше шість.

Бо я добре знаю: ми ніколи (взагалі нікголи) не виграємо війну, яка тривожить вас, доки ми не переможемо корумпованість нашої Республіки.

Звісно, ця війна божевільно важка, ймовірно, неможлива, про що я і писав в своїй книжці “Втрачена Республіка: як корумпується Конгрес, і як це зупинити”. Але важко чи ні, це війна, в якій потрібно брати участь.

Нам вдалося багато. Але поки ми натхненно святкуємо, знайдіть нагоду послухати містера Лессіга і збагнути, яка далека дорога ще лежить перед нами.

Тож приєднуйтесь до нас в боротьбі з очевидним божевіллям, таким як законопроекти SOPA/PIPA, які зазіхають на відкритість та свободу Інтернету. Але будь ласка, також вливайтесь в лави бійців проти ще шкідливішого явища лоббістських грошей, що тихо корумпують наш уряд. Якщо ми не здолаємо це, то воюватимемо проти законопроектів на зразок SOPA/PIPA без кінця.

http://www.codinghorror.com/blog/2012/01/defeating-sopa-and-pipa-isnt-enough.html

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут