Що ви відчуваєте, коли проходите повз відкритий люк, нахилену гілку, потрапляєте у зграю безпритульних собак, купуєте прострочений товар в магазині, коли біля вашого під’їзду стоїть неправильно припаркована машина, коли ваша дитина ходить до школи зруйнованими шляхами, коли на зупинці хтось палить, окурюючи димом цілий натовп людей, включно з дітьми?
У всіх цих випадках відбувається порушення ваших прав. Чи виникає у вас бажання щось змінити, захистити свої права?
Судячи з того, що з року в рік в нашому житті нічого не змінюється – більшість людей просто не помічає цього. Вони або проходять повз, навіть не звертаючи уваги на власні незручності, або починають сварити державну владу, яка не виконує своїх обов’язків.
На відміну від нас, європейці відчувають власну відповідальність за все, що відбувається навкруги.
Очевидно,
Наші права порушуються тільки тому, що ми їх не захищаємо
Саме через це вони миттєво реагують на будь-який утиск власних прав. Якщо хтось в Європі почне палити на зупинці – одразу декілька осіб зроблять йому зауваження. Якщо людина переходить вулицю на червоне світло, європейці викликають швидку. Вони просто не уявляють, як здорова людина може порушувати правила, встановлені заради її ж безпеки. Адже через таку недбалість може постраждати не тільки порушник, а й невинні люди!
Ця відповідальність, активність і постійна готовність відстоювати свої права і є запорукою їх гідного життя
Яким чином відбувається ця залежність?
Світове дослідження цінностей World Values Survey
Майже 30 років тому вченими було розпочато дослідження цінностей World Values Survey, яке несподівано і стало доказом цієї залежності. Дослідження охоплює 90% населення земної кулі. Кожні п´ять років відбувається просте опитування людей, згідно якого формується мапа (мал. 1).
Результати цього дослідження захопили навіть вчених. Виявилося, що
Від цінностей, що ми сповідуємо напряму залежить все наше життя.
У правому верхньому куті цієї карті знаходяться найрозвиненіші країни світу. Це країни з відкритими суспільствами. Основна цінність таких країн – людина, захист її прав і свобод. Прозорі відносини тут існують в усіх сферах. Прозорість породжує здорову конкуренцію. Щоб в такому суспільстві зайняти посаду, зробити кар’єру людина зацікавлена бути освіченішою, професійнішою, вміти спілкуватись з людьми, вирішувати конфлікти, тобто займатись власним саморозвитком.
У відкритих суспільствах людина вважається такою, що здатна сама про себе подбати. Держава тільки створює для цього умови. Більшість громадян там – середній клас. Це активні люди, самостійні у власному виборі (професії, навчального закладу, робочого місця, супутника життя) а отже, вільні.
мал. 1 джерело
Цікаво те, що в цих країнах по-перше, найвищий рівень доходу (мал. 2), по-друге – в рейтингу щастя вони займають найвищі щаблі. Це Німеччина, Данія, Нідерланди, Австрія, Швеція, Норвегія, Ісландія.
мал. 2
Натомість, країни, які вважаються нерозвиненими (на карті – ліворуч знизу), це країни, в яких панують закриті суспільства. Основна цінність в цих країнах, здебільшого, держава. Людина вважається такою, що не здатна про себе подбати. Суспільству насаджується думка, що людині потрібна «сильна» держава, «добра» влада, яка б за неї дбала і яка краще знає, що людині потрібно. Люди в таких країнах несамостійні (мал. 2).
В закритих суспільствах державна влада закрита від суспільства. Громада не має важелів впливу на неї і це спонукає владу до зловживань. Щоб люди не чинили опір, їх зіштовхують один з одним. Люди у захисті себе змушені проявляти гірші якості: підлабузництво, недовіру, підозру, пристосуванство, підлість. Щоб зайняти посаду не потрібно бути розумним, можна дати хабаря, догодити керівництву або бути йому родичем. Суспільство стає аморальним. Люди змушені бути аморальними. І, що цікаво, в таких суспільствах найнижчий рівень доходу. Це країни Азії і Африки.
Україна на карті цінностей
Україна на карті цінностей 1999 – 2004 р. знаходиться у блоці посткомуністичних країн Ex-communist (вгорі ліворуч). Взагалі розвиток людства йде від країн, що вважаються нерозвиненими (знизу ліворуч) вгору і вгорі праворуч до розвинених країн. Тобто, посткомуністичні країни зупинились напівшляху до розвинених країн. Цікаво вже те, що вони виділені окремим блоком. Вчені даного дослідження називають їх постколоніальними. Окупація наклала на свідомість людей в цих країнах певний відбиток: вони ще досі сповідують цінності виживання (ліворуч на карті). Це також принципи радянських і пострадянських суспільств. Робити все, щоб вижити: не привертати уваги, не виділятись, не проявляти ініціативи, адже за це можна отримати покарання, що я можу один, я ні на що не впливаю, від мене нічого не залежить.
Люди неактивні, цинічні, залякані і байдужі.
Розвинені країні знаходяться в блоці цінностей самовираження (праворуч). Люди в цих країнах можуть максимально проявляти свою індивідуальність, можуть жити так, як вони хочуть. Це, до речі, основна передумова для відчуття щастя. Люди мають можливість отримати будь-яку спеціальність за власним бажанням, а не ту, за яку платять гроші. Отже, можуть максимально реалізуватись. Це дає їм відчуття власної гідності. Такі люди терпимі до інакших, не таких як вони. Вони дають можливість проявляти свою індивідуальність будь-кому, так само як і собі. Вони не дискримінують людей за статтю, кольором шкіри, сексуальною орієнтацією чи родом занять, розуміючи, що так чи інакше кожен з нас до якоїсь з груп належить і, дискримінуючи одну з них, рано чи пізно дискримінація буде застосована до решти. Це сприяє появі довіри між людьми. Зацікавленість людей виходить за рамки власного «Я». Вони починають перейматись екологією, долею пенсіонерів, інвалідів, хворих людей, безпритульних тварин.
І, найважливіше, що відрізняє цих людей від нас – вони бажають впливати на прийняття рішень в країні, впливати на політичні процеси, приймати участь в політиці, вони ходять на вибори і вважають це своїм обов’язком.
Щоб реалізувати цей вплив, вони вимагають важелів впливу на державну владу. Демонструють, що вони є господарями, носіями влади, що вони державну владу обирають і контролюють. Ці люди, фактично, беруть владу в свої руки.
Саме цей клас активних людей є опорою і запорукою демократії.
Зі створення чисельного класу таких людей розпочинаються демократичні процеси. Як в Європі це відбувалось протягом останніх 100 років. Люди виходили на вулиці та виборювали собі можливість нормального робочого часу, гідної зарплати, захищали інші свої права. Ось чому основна цінність демократичних країн – людина та її права. Тому що люди гуртуються і захищають їх!
В нас же вийшло, що демократію встановили, тобто, владу народу дали, але людей, які були би здатні цю владу взяти – не було. А якщо державну владу немає кому контролювати – вона починає зловживати.
Опосередковано пояснює цей феномен закон Міхельса, згідно якого керівне ядро – олігархічна група, при відсутності контролю, починає перенаправляти суспільні ресурси, які знаходяться в її керуванні, на власну користь. Отже, згідно цього закону,
За зловживання влади відповідає громада. Кожен з нас. Ми не забезпечуємо контроль державної влади і тим самим надаємо їй можливість для зловживань.
Чому саме народ має контролювати державну владу? Тому що за демократії народ є джерелом і носієм влади, власником своєї країни, своєї землі. Державна влада – це тільки представник народу, якому він доручив функцію керування своєю власністю. І, якщо народ бажає свою власність зберегти, його прямий обов´язок державну владу контролювати (мал. 3).
мал. 3 джерело
Як приклад можна навести таку життєву ситуацію. Припустимо, власник фірми наймає директора для керування. Платить йому за це зарплату. Здійснюючи функцію контролю, власник помічає, що у справах фірмі почалися негаразди. Він вимагає звіту. Відповідно до результату перевірки – або вимагає від директора виконання його обов´язків, або звільняє.
В нашому випадку власник – це народ, директор – державна влада. Отже, саме народ, як роботодавець, повинен контролювати державну владу, вимагати виконання передвиборчих обіцянок і звільняти, не надаючи їй голосів на наступних виборах.
Нашій демократії зараз не вистачає саме цього класу активних, небайдужих людей.
Тому, нам потрібно такими людьми стати і спонукати до цього своє оточення.
Не треба чекати ідеального лідера. Суспільство має заставити практично будь-якого лідера діяти для загального блага. Це – найвищий пілотаж громадянського суспільства. І це реально!
Як тільки активних людей буде більшість – ми перейдемо від суспільства виживання до суспільства самовираження.
Надихає те, що згідно результатів дослідження, від 1999 – 2004 р. до 2005 – 2008 р. Україна трохи продвинулась у бік цінностей самовираження. Такі люди з”являються і їх більшає!
Отже,
Основа розвиненої, заможної держави – активна, небайдужа громада, суспільство, кожна людина.
Тільки ми можемо зробити себе заможними і успішними.
Крім нас це нікому не потрібно!
Постулат, спущений нам згори, що політика, то брудна справа, краще туди не занурюватись, що ми не можемо нічого змінити – неправдивий. Він нав´язується для того, щоб люди не заважали чиновникам при владі користуватись суспільними ресурсами.
Насправді,
Політика – це все наше життя.
Хибна політика призводить до відсутності робочих місць, відсутності гідної оплати праці, до нестворення молодих родин, ненародження дітей, до зруйнованих доріг, неприбраного сміття, безпритульних собак, нелікованих хворих дітей, зруйнованих лікарень, залежних дитячих садочків і шкіл, які ще з радянщини намагаються виховувати «сіру масу», а не вільні особистості.
Все це результати хибної політики, направленої проти народу. І наша мовчазна згода на це.
Насправді, недемократична державна влада просто боїться того часу, коли громадяни почнуть тиснути на неї та впливати на політику. Сьогоднішній стан речей з бідним неактивним суспільством їх влаштовує найбільше. Людей можна купити задешево на виборах, їм можна платити мінімальну зарплату, часу та грошей для захисту власних прав у них не буде.
Отже,
Для людей є лише один реальний шлях виходу з бідності – через тиск на державну владу та контроль політиків і чиновників.
Як стати європейцями?
Що, безпосередньо, кожен з нас може зробити.
Звільнитись від байдужості і цинізму
Майже 300 років безперспективної взаємодії з чиновниками від влади породили в нашій свідомості постулат: «Що я можу один? Я ні на що не впливаю», який провокує байдужість і апатію.
Але зараз це не відповідає дійсності. Навіть одна людина в сучасних реаліях може зробити дуже багато. Світ змінився, він стрімко відкривається. Інтернет і доступні відеокамери дають можливість швидко розповсюджувати інформацію. Просто швидкість змін ще не в повній мірі усвідомлена людьми, але це тільки питання часу. В Європі взагалі не розуміють цього вислову, тому і в нас є всі шанси його позбутися.
Вимагати у влади відповіді
Не голосувати за політиків, які один раз не виконали обіцянок – вони більше їх не виконають.
Знайти передвиборчі обіцянки і починати писати звернення в різні інстанції з вимогою їх виконати. Збирати підписи, писати звернення у вищі інстанції, подавати позови до суду.
Тільки після таких дій громади кандидати на певні державні посади почнуть думати: чи обіцяти те, що не зможуть виконати, адже прийдеться відповідати.
Об’єднуватись у цій боротьбі
Нас за роки радянщини роз’єднали, тому потрібно вчитися взаємодіяти. Тиснути на владу можна тільки гуртом!
Обов´язково контролювати виконання вимог і доводити справу до кінця!
Недемократична державна влада набула цілий арсенал маніпуляцій. Їх використовують для того, щоб ми втомились від боротьби і відмовилися від своєї мети. Цей варіант буде для них найбажанішим. Тому, потрібно вчитись ці маніпуляції розпізнавати і оминати.
Це може бути загравання, зіштовхування один з одним, розсварювання, провокування на вияв емоції, викликання відчуття провини, зневіри, залякування дратуванням, зневажливим ставленням, затягування, вигадки. Треба намагатись не звертати на них уваги і поступово йти до мети. Може знадобитись років 3-4 постійної боротьби по одній справі. Буде непросто, але це ми робимо заради майбутнього наших дітей. Воно того варте.
Реагувати на будь-який утиск ваших прав. Наприклад, відкритий люк, нахилена гілка, неякісні продукти в магазині, неприбрана зупинка. В більшості цих випадків відбувається загроза життю і здоров”ю нас і наших дітей! Не вимагаючи усунення загроз, ми розділяємо вину з відповідальними у разі нещасного випадку.
Можна взяти собі одну таку справу і вести її до кінця. Дізнатись відповідального і вимагати усунення загроз і незручностей. Уявіть, якщо одним відкритим люком почнуть наполегливо опікуватись одразу декілька осіб, чи надовго він залишиться відкритим?
Можна напряму звертатись по допомогу і підтримку до громадських організацій, журналістів та ЗМІ. В епоху інтернету це дуже легко.
Витрачати час на громадські справи. В Європі кожна людина є учасником1-2громадських організацій і близько 60% людей активно в них працює. Ось запорука підконтрольної влади!
Звісно, можна заперечити, що немає часу, треба заробляти на харчування дітей. Але є така загальновідома аксіома:
Людина, що працює повинна себе гідно забезпечувати.
Якщо цього не відбувається, отже владою навмисно зроблено так, щоб у людей не було ні часу, ні грошей на відстоювання власних прав, власної свободи, здійснення контролю за владою. Але
Основне прагнення людини – бажання свободи і незалежності.
Людині властиво відстоювати свої права. На другий план це прагнення відходить тільки в одному випадку – коли під загрозою виживання. Саме тому недемократичній державній владі вигідно, щоб суспільство було бідним.
Отже, якщо хочемо гідно жити, потрібно цей час знаходити. Він з’явиться, коли поступово ми почнемо виборювати свої права.
Принаймні, якщо немає часу, потрібно хоча б фінансувати активістів і контролювати використання ваших грошей. Не здійснюючи контролю ми провокуємо людей до зловживань. Активісти самі повинні бути зацікавленими у надаванні звітів. Тільки так формується взаємна довіра.
Витрачати гроші на громадські справи. Без цього зміни не відбудуться.
В Європі 90% людей фінансують громадські організації, політичні партії і незалежні ЗМІ. Кожного місяця 3-5 євро кожна людина перераховує на таке фінансування. Відомо, хто фінансує – ті інтереси партія і відстоює. Якщо олігарх фінансує політичну партію – його інтереси в парламенті ця партія і відстоює (мал. 4).
Тому, якщо ми хочемо, щоб партії та громадські організації відстоювали наші інтереси – ми повинні їх фінансувати.
Якщо ми хочемо чути об´єктивну інформацію від незалежних ЗМІ – ми повинні їх фінансувати.
Інша справа, що в демократичних країнах законом встановлюється верхня межа фінансування, щоб партія не була залежною від спонсора. Допоки такий закон не буде прийнятий у нас – завжди буде імовірність, що партію можуть поглинути і вона відстоюватиме чиїсь інтереси. Тому, фінансувати в сучасних умовах треба обережно. Якщо є впевненість у незалежності партії чи ЗМІ.
мал. 4 джерело
Потрібно голосувати на виборах, бути спостерігачами, контролювати підрахунок голосів, контролювати протоколи. Звіряти ті протоколи, що на дільницях з тими, що надійшли до ЦВК. Зміни почнуться, коли люди не нададуть можливостей для махінацій.
І ще один цікавий момент – згідно світової статистики,
Україна належить до країн, в яких можливий швидкий розвиток.
Отже, ми маємо три імовірні шляхи розвитку.
Перший – швидкий. Можливий у випадку політичної волі лідера. Якби такий знайшовся, вже за два роки ми жили б у країні, що швидко розвивається і її б не впізнали.
Другий шлях – якщо ми зараз не подбаємо про позитивні зміни, то за 25 років наші нащадки житимуть в такій самій корумпованій, бідній країні і в них є всі шанси бути підневольними.
І третій шлях, якщо ми поступово почнемо виборювати наші права, то за 25 років наші діти житимуть у країні, що розвивається. Вони переймуть естафету боротьби і їм вже буде набагато простіше.
Кожна маленька справа наближає нас до спільної мети – правової держави, де панують закони, а не домовленості.
Потрібно не впадати у відчай, бо іноді буде здаватись, що ми це не поборемо – такою глибокою ввижається ця моральна криза. Але це ілюзія. Насправді, поборемо.
Якщо ми почнемо гуртуватись, самоорганізовуватись і не будемо боятись – в нас все вийде. Тільки таким шляхом можна перемогти – іншого у нас немає. Чим більше людей почне це робити – тим швидше ми житимемо в гідній країні і передамо її нашим нащадкам.
Якщо наш розвиток піде цим шляхом – потрібно готуватись до того, що ми вже не встигнемо гідно пожити. Ми можемо працювати тільки заради наших дітей.
Наталя Ляшенко, громадський рух “Ми-європейці”.
Використана література:
- Кристиан Вельцель, Роналд Ингелхарт “Как развитие ведет к демократии”.
- Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності».
- Тарас Плахтій “Криве дзеркало громадянського суспільства”.
- Ганс Рослінг “Ми показуємо світ таким, як він є, а не як про нього думають”.
- Віталій Портніков “Життя сучасних, молодих людей наступні 20-25 років пройде в бідному, кризовому і авторитарному суспільстві”.