Останні новини

Ольга Малишева: Як виграти інформвійну. Частина 2. Стара #ізмєна і нова #зрада

Консервативність в широкому сенсі не є протилежністю до лібералізму чи іншої ідеології, а типом особистості, що значно впливає на її загальний світогляд. Розпад пострадянського культурного простору і спільного інформаційного поля не позбавив Україну своїх консерваторів. Консервативний світогляд, що засадничо базується на конпірологічних уявленнях і відразі до “чужого”, легко мобілізується за допомогою чуток відповідної направленості. Консервативно мобілізовані аудиторії, незалежно від її проросійського чи проукраїнського спрямування, загалом схильні більш довіряти будь-яким чутками в рамках консервативної парадигми, ніж решті джерел інформації. Специфічна атомізація суспільства, притаманна для більшості пострадянських країн, робить розповсюдження таких чуток швидким і ефективним. Поза консервативно мобілізованою аудиторією люди зіштовхуються з великою кількістю понять, уявлень і практик, щодо яких в них немає (і не може бути) чіткої визначеної позиції. Їх розуміння будь-якої події багато в чому визначатиметься, по-перше, особистим ставленням до них авторитетних в їх колі спілкування людей, і по-друге, можливістю знайти релевантну і одночасно інтуїтивно зрозумілу інформацію, що не протирічитиме здоровому ґлузду.

В статті зроблено спробу описати різницю циркулювання і сприйняття інформації в цих двох окремих аудиторіях.

  1. Свій – чужий

XXI век стал не только веком конца идеологий, но и веком геополитики в чистом виде .  Геополитика на сегодня —  важнейший инструментарий для правильной ориентации в системе опознавания свой – чужой 

Важче за все дати чітке визначення найпростішим речам – тим, які ми абсолютно безпомилково відчуваємо і розуміємо інтуїтивно. Розмежування “свій – чужий”, якщо мова йде про великі групи (в тому числі й етнічні), є, мабуть, найяскравішим прикладом такого явища. Розмежування за мовою, територіальними чи культурними ознаками аж занадто неточні. Очевидно одне: інформаційний обмін всередині кожної з спільнот набагато інтенсивніший і тематично різноманітніший, ніж міжгруповий. Можна сказати, що велику групу визначає спільне інформаційне поле.

Ця межа особливо чітка, коли мова йде про звичні, побутові речі, теми повсякденних розмов і компанійських дискусій, – всього того, що стосується до міжособистісних комунікацій. Смол ток, нормативний вступ до розмови, в якому обговорюються загальні теми, слугує підтвердженням, що сторони мають спільний комунікативний протокол. Набір тем, усталених зворотів і аплікатурних жартів, направлених створення комфортного середовища для спілкування, є однією з найважливіших складових культурної компетентності, що наразі вважається чи не основною ознакою належності до культурної (або етнічної) групи.

Така компетентність може сприяти консолідації групи навіть за відсутності спільної мови. За цим принципом відбувалася, наприклад, креолізація в Карибському басейні, і на її основі в другому поколінні створилася спільна мова. Створення “єдиного радянського народу” на території СРСР, теж своєрідна креолізація, лишилася незавершеною; єдиний радянський народ так і не склався, але деяких ознак консолідованої великої групи все ж набув: межа між “своїми” (жителями СРСР) і чужими стала виразною в усіх сферах буття, виробився спільний етикетний і культурний простір, а “чужі”, за відсутністю достатнього обсягу міжособистісних контактів, почали сприйматися як більш однорідні, малозрозумілі і екзотичні. Вираз “ти как не советский” в 80-і роки мав цілком зрозуміле значення на всьому просторі від Вільнюса до Гісара.

З тих пір минуло немало часу, пострадянський культурний простір втратив середньоазіатські і балтійські країни, але решта так чи інакше сприймалася багатьма, як єдиний гуманітарний простір, якщо не культурний, то як мінімум інформаційний. Ще в 2010 році, під час розробки стратегій інтернет-маркетингу український сегмент вважався всіма без виключення учасниками ринку лише дещо специфічним сегментом рунету. Російські поштові сервіси, онлайн-видання, особливо неполітичні, соціальні і геймерські мережі були спільними, а участь українців в європейських чи американських проектах була навіть меншою, ніж у росіян. Винятків було обмаль, хіба що українці віддавали деяку перевагу Google перед російськими пошуковими сервісами. Також траплялося, що однакові за змістом вірусні рекламні компанії в мережі давали по Росії і Україні доволі різні комерційні результати – особливо це стосувалось товарів широкого вжитку, від пива і слабоалкогольних напоїв до жіночого одягу.

Може видатися дивним, але для інтеграторів пострадянського простору в єдиний Русскій  Міръ цей сигнал міг стати чи не найтривожнішим. Спорідненість інформаційної війни  і рекламних компаній описали ще творці теорії “рефлексивного управління” В. Лефевр і М. Іонов. Вдале використання прийомів маркетингу, наприклад, в виборчій компанії Дж. Буша в 2004 році (компанія TargetPoint) також не могло залишитися поза увагою. Проект “Единая Росія” (з її “Планом Путіна”, що був скоріше вірусним мотто, ніж реальним планом) був за стилістикою повністю маркетинговим проектом, аж до адресного запуску чуток, як в інтернеті, так і поза ним (внаслідок чого, згідно опитуванню ВЦИОМ,  в 2007 р. до 8% росіян зауважили сильну позицію в дебатах представників цієї партії, хоча “Единая Россия” участі в дебатах не брала взагалі).

Але ті самі технології навіть за умови фактично єдиного інформаційного простору мало вплинули і на успіх “Партии политики Путіна” (менше 1% голосів виборців), і на решту подібних проектів. Гірше того, абсолютно провалились реклами пива і інших алкогольних напоїв, зроблених за зразком реклами “пиво Толстяк” (аналоги – “Дядя Ваня наш человек”).

01

Легенда російської реклами, перший “мужиковий” бренд, абсолютно провалився в Україні. Згідно з дослідженнями другої половини 2010-х, “в современной России самым заметным типом русской маскулинности, приобретающей черты гегемонной, является образ мужика. Этот один из новых стандартов национальной маскулинности несет в себе основные характеристики русскости и является необходимым; компонентом, положительного образа Своих в национальной идентичности” (с…). Категоричне підсвідоме несприйняття образа “мужик” українською аудиторією свідчило про явні ознаки розпаду спільної пострадянської ідентифікації.

02 03

Можливо, це було першим вагомим свідченням провалу інформаційної політики, направленої на створення потужного ментального кордону між пострадянськими країнами і Західним світом.

Як не дивно, консерватизм, як система політичних переконань не є протилежністю до іншої системи, наприклад, ліберальної. Скоріше його можна назвати цілісною системою поглядів на життя. Для консервативної особистості характерні підвищена соціальна тривожність, виразно стресова реакція на ризик і доволі специфічна відразливість, подібна до тієї, яку вроджено викликає, наприклад, купа комах або шматок гнилого м’яса. Така відраза має компульсивний характер, її носії часто можуть фіксуватися лише на окремих, огидних для них деталях, ігноруючи при цьому решту оточення, яке може містити дещо не менш бридке, але залишене поза увагою. Дуже імовірно, що консерватизм має складне фізиологічне підгрунтя. Тут варто пригадати серію експериментів П. Зека, в яких в усіх учасників під дією окситоцинового спрея пом’якшувалось ставлення до опонента. Але на стійких носіїв консервативних поглядів цей результат не поширювався.

Відомо, що люди взагалі реагують на біологічно відразливі стимули і соціальну неприйнятність доволі близьким чином. Збудження в обох ситуаціях локалізується в одній і тій самій області мозку (передній зоні інсулярного кортекса). Моральна стурбованість і “консервативна” відразливість є явищами дуже близькими і тісно пов’язаними. Чужий, що в загальному випадку викликає певну тривожність, для консервативної особистості буде також відразливим, огидним, йому намагаються надати атрибутів, що викликають не лише соціальної, але й “біологічної” відразливості (згадаймо “гризуна”, “ослойоба”, “салоїда” російської традиції).

04 05

“Окситоцинова” довіра взагалі є засадничим механізмом так званого реципрокного альтруїзму, на якому базується система взаємопідтримки, в тому числі емоційної, всередині будь-якої великої групи. Сьогодні ти допоможеш ближньому, завтра хтось допоможе тобі, – таке світосприйняття (покращує здоровлячко)… дає можливість сприймати хоч скількись ризиковані вчинки як елемент гри, а не війни кожного проти кожного.

За словами  Ф. фон Гаєка, “Консерватор почуває себе впевненим і заспокоєним, лише отримавши запевнення, що за змінами слідкує і наглядає якась вища і мудра сила, тільки якщо він знає, що якась владна інституція зобов’язана забезпечувати “впорядкований хід” змін”.

В середовищі консерваторів будь-яка конспірологічна теорія матиме більший успіх, ніж будь-яке інше пояснення подій. Якщо ж ця теорія міститиме елементи ланцюжка “аморальне – огидне – збочене (як атрибут чужого)”, що сприймається людьми консервативного типу як важливі і значимі, вона буде якщо не сприйнята, то запам’ятована з глибоким засвоєнням і стереотипізацією особливо хвилюючих елементів. В такій системі уявлень “олігарх” буде скоріше асоційований з міфічною “торгівлею органами”, ніж з реальними кримінальними оборудками, “жид” – з “питтям крові немовлят”, а не з національною приналежністю, і навіть “енергія” – радше з “енергетичним вампіризмом”, ніж з електричним лічильником. Ці асоціації можуть бути загнані в підсвідомість культурою і вихованням, але в ситуації ризику і непевності, за сильної стресової реакції, що послаблює здатність до раціонального мислення і самоконтролю, вони будуть активізовані.

Подібні теми, будучи широко засвоєними, стануть культурно прийнятними темами нормативних бесід, жартів і анекдотів. А також пліток. Загальний дискурс такого спілкування є важливим маркером “своїх” і “чужих”. Більше того, інформація запам’ятовується дуже залежно від того, яким шляхом вона одержана – від 10% прочитаного до 90% переказаного іншим (так звана інформаційна піраміда Дейла), тому запуск відповідних пліток, – саме повідомлень, призначених для подальшого переказу і обговорення, став одним з важливих інструментів нової консолідації пострадянського суспільства. А тематика повідомлень, що консолідує суспільство на базі консерватизму, як ніщо інше підходить саме для пліток – сексуальні девіації, огидні хвороби, масонські змови з апокаліптичною метою, подані у вигляді хвилюючої історії і розміщені в великій кількості в маргінальних месмедіа, жіночих та чоловічих журналах, виданнях “про здоров’я”, тощо, не могли залишитися поза увагою. Таким чином ґвалтування норвезьких дітей, стерилізація слов’ян щепленнями і багато інших цікавих фактоїдів, щедро проілюстрованих і поданих в варіаціях на будь-який смак, стали відомими фактично всім, хто знаходився в російському інформаційному просторі. Було створено чіткі стереотипи чужих, максимально близькі саме консервативній аудиторії.

06

При цьому прийняття всього обсягу фактоїдів геть не обов’язкове. Асоціативні зв’язки цілком успішно спрацюють і при відкиданні деяких з них: “Это “рен тв” там и инопланетян показывают . Хотя и дыма без огня не бывает . С другой стороны я лично против гомосеков и других извращенцев . Не желаю чтобы в моей стране был хотя бы даже намек на такую жизнь”.

Відбулася, як мінімум на рівні інформаційних потоків, консервативна мобілізація пострадрадянського суспільства.

  1. Стара “ізмєна”

Долинає крізь шибки уривок з балачок бабусь на лавочці.

-…це ж Яценюк спеціально розпорядився нам воду відключити…

Яценюк, Карле
(невідомий автор)

Перефразовуючи класика, можна сказати: всі пострадянські консервативні середовища схожі між собою, але не всі вони однаково російські. Коли мова йде про спільне в усіх пострадянських суспільствах, мабуть найчастіше згадують їх атомізованість і високий ступінь соціальної недовіри. Одне з пояснень такого стану справ полягає в тому, що і в радянський, і пострадянський часи зона впливу і відповідальності особистості, а відповідно, і навички встановлення продуктивних стосунків, фактично обмежувались його найближчим колом, сім’єю і дружнім оточенням. При цьому дослідження показують, що дружні кола в більшості випадків складаються здебільшого з шкільних чи університетських друзів, і набагато рідше – з колег чи знайомих.

07

Відомо, що людина може підтримувати одночасно досить обмежену кількість зв’язків, десь біля 150 осіб. З них два – найближче коло (сім’я і дуже близькі друзі, 5 або менше осіб) і “група приязні” (десь біля 15) вважаються сильними зв’язками, група “хороших знайомих” – до 50, – середніми, і решта – слабкими. В нормі, якщо взагалі можна говорити про норму по відношенню до супільства, обидві групи сильних зв’язків  призначені для створення емоційного комфорту. Соціальна діяльність відбувається в групах середніх і слабких зв’язків (нинішніх і колишніх колег, ділових партнерів, сусідів, випадкових знайомих із спільними інтересами). В Росії 2000-х, за даними Л. Гудкова, відчуття “несправедливості” і соціальної недієздатності збільшується експоненційно по мірі віддалення від зони сильних зв’язків, досягаючи максимальних значень при комунікаціях з державними інституціями. В таких умовах групи сильних зв’язків перебирають на себе функції соціальної підтримки, взаємодопомоги і основного джерела ділових контактів (сумно відоме кумівство). Але при цьому вони частково втрачають притаманну їм функцію створення зони емоційного комфорту і відпочинку. Цю функцію, згідно з тими ж таки дослідженнями, перебирають на себе масмедіа.

 Ми любимо наші повноцінні сильні зв’язки, але їх дуже не люблять маркетологи, особливо спеціалісти з WoM технологій (або “сарафанного радіо”). Тому що повноцінні сильні зв’язки є бар’єром для розповсюдження чуток (це твердження називається принципом Грановеттера). Якщо уявити собі типовий граф передачі інформації між значною кількістю людей, то вона виглядатиме як окремі кластери, зв’язані між собою однією-двома особистостями. І ці особистості доволі часто знаходяться в сильних стосунках, що в нормі призводить до того, що вони мають свій особистий набір тем для бесід, і ланцюжок передачі повідомлень на них переривається. Навіть професійно запущена плітка матиме значний шанс не вийти за межі кластери, тому з кожним доводиться працювати окремо. Але “поза нормою”, коли сильні зв’язки є по суті дуже постійними слабкими, суспільство в цілому є ідеальним середовищем передачі будь-яких повідомлень. Особливо якщо вони хвилюючі і “ексклюзивні”, якими, власне, і є вірусні повідомлення, що запускаються як в рамках маркетингових компаній, так і інформаційної війни.

Як класичний приклад успішної WoM компанії, що мала як комерційну, так і ідеологічну складову, можна назвати “Свиний грип” 2009 року.

Консервативно мобілізовані середовища в пострадянських суспільствах  є прекрасними провідниками і реципієнтами чуток. Але найбільше – в своєму, косервативному стилі. Все, що має стосунок до конспірологічних теорій, огидних рис “інших” і решти відповідного набору, передаватиметься і засвоюватиметься краще, ніж інші типи повідомлень.

(з  поста А. Рудницької: в лікарні одна з медсестер змовницьки нахиляється до мене і шепче: “за нами усіма слідкують із космосу. зараз навіть телефонами і апаратами для процедур можна управляти із космоса. уявіть, до чого ми докотилися?” ).

З усіх чуток – “жахів”, що стосувалися ситуації в зоні АТО, найбільшою популярністю користувалась чутки про кастрацію військовополонених і торгівлю органами.

Українська консервативна аудиторія безумовно менша за російську. За даними опитування КМІС, а також за нашими, її можна оцінити приблизно в 25-30% населення. І не вся вона проросійська. Окупація Криму разом з одночасно розгорнутою російською інформаційною війною (в її гострій фазі) викликали в багатьох недовіру й огиду до основних джерел вірусних повідомлень – російських і відверто проросійських вітчизняних масмедіа і інтернет-ресурсів. Але це аж ніяк не вплинуло на їх схильність знаходити і розповсюджувати “консервативні” меседжі там, де джерела інформації виглядали як проукраїнські чи ідеологічно нейтральні.

(Описання бесіди з людиною, що дотримується цілком проукраїнської позиції): “Бизнесмен считает, что Обама и Путин похожи. Вторжение России основано на том, что Путин чувствует неуважение к себе со стороны Обамы. Обама послал Путину сигнал по Сирии, а Путин Обаме – по Украине. Бизнесмен поведал мне целый ряд драматических, неправдоподобных и противоречивых историй, которыми пытался объяснить, почему его страна находится в состоянии войны. Я не спорил с его теориями заговора, так как они являются следствием неудовлетворенности и комплексов, и это в некотором роде ужасно”.

Довіра до “конспірологічних” пліток і їх джерел тим більша, ніж більше особистість підходить під визначення “консервативна”. А загальна система консервативної мобілізації, посилена типово пострадянською атомізованістю, що робить посилення пліток блискавичним і нічим не обмеженим, створює своєрідне інформаційне поле, в якому світом правлять “олігархи”, на Заході живуть “збоченці”, Росія, попри нинішнє безумство, лишається острівцем справжніх моральних цінностей, батьківщиною “нормальних” чоловіків і жінок.

Підозріло дешеві (при тому фактично без реклами) газети кшталту “Российской газеты в Украине” і “Домового”, а також немала кількість новостворених “жіночих” ресурсів не вирізняються нічим особливим крім того, матеріали створюють враження спільного і безконфліктного буття з російським народом. Втім, жіночі портали також активно просувають концепти “життя без хімії” і “ведичної жінки” на противагу “синтетичній західній їжі” і “життю в емоційній пустелі”, що неодмінно приведе Захід до катастрофи. Що має створити підсвідоме враження, що, попри нинішню кризу відносин, українці і населення Росії все ж належимо до одного, “правильного” світу. Що ми “свої”.

При цьому повідомлення, взяті з маргінальних, малорозкручених ресурсів, віднайдені в завалах коментарів, по закутках соціальних мережах, а ще краще – “випадково” почуті в транспорті, “по секрету” повідомлені працівником держустанови і т.д. – значно продуктивніші в якості пліток, ніж одержані з “пристойних” медіа. Такі меседжі носять ознаки “ексклюзивності”, що й потрібно для формування вдалої плітки. Якщо ж повідомлення викладене в формі захоплюючої історії чи вірогідного прикладу з життя, з подробицями і надлишковими деталями, передатчик посилить ті з них, що цікаві в його оточенні, опустивши зайве. Таким чином він сам модифікуватиме месидж інформвійни в бік збільшення його впливу.

Для прикладу, навесні цього року широке поширення отримали чутки про “продаж олігархами України компанії Монсанто”.

Все почалося з коментарів на форумах і в соціальних мережах, де про генномодифіковані ріпак і помідори, а також неймовірну токсичність американських гербіцидів писалося ніби по ходу справи, як про загальновідому річ. Незабаром  сайти “Дурдом” і “1info.net” розмістили захоплюючі статті з ледь не детективними сюжетами (і посиланнями на французьких і американських експертів), за участю в’єтнамських дітей і “Легендарной ЧВК “Blackwater”  – про змову МВФ і продавців насіння. Змова була направлена на позбавлення українців їхньої землі. Не гірша стаття була розміщена і на сайті близької до “Свободи” газети “Україна молода”. Всі вони, особливо рясно відкоментований текст на “Дурдомі”, мали високий рейтинг популярності, а в обговореннях розповідали вже про помідори – вбивці потенції і шкоду гмо сої на ненароджених дітей.

08

В результаті цілком професійний окуліст в Одесі, абсолютно далекий від політики влітку цього року, намагався довести, що хліб з зерна цьогорічного врожаю не можна їсти, бо це призведе до сліпоти. З натяком, що це зроблено в інтересах олігархів, зацікавлених в зменшенні населення країни.

Менш масштабний, але не менш цікавий приклад. В віртуальних спільнотах музикантів (на ЖЖ і ФБ) з’являються заклики налаштовувати інструменти на частоту Ля, що дорівнює 432 Гц. Причини? Це частота, яка пов’язує з Космосом. Також нею користувався Дж.Верді. А налаштування на 440 Гц придумав Гебельс та інші фашисти, зокрема Гельмгольц (видатний акустик, який насправді помер задовго до заснування фашистського руху). Американська асоціація інженерів електриків прийняла та нав’язала світу стандарт 440 Гц. Не лише через фашизм, але також тому, що в США частота струму в мережі становить 60 Гц. Якщо спробувати укласти це в суху логічну схему, вийде: в жодному разі не 440, тому що 60. А 432 тому що Космос. Істинно наша людина, не зіпсована глобалістами, мусить відчути вібрацію.

За тиждень після того вкид реанімував відомий співак, що позиціонує себе як антифашиста. Частоту 432 Гц знову почали обговорювати. Цього разу до дискусії долучилися вже, крім музикантів,  ді-джеї, фольклористи, художники і системні адміністратори.

Мета створення консервативно мобілізованого середовища поза межами прямого впливу проросійських ідей та сама, що й “засівання” майбутньої цільової аудиторії в маркетингу: підготовка аудиторії до  наступного швидкого і безумовного сприйняття основних повідомлень. Інформація з “перевірених джерел” про те, що “Х продався олігархам”, “дія У зроблена на шкоду українцям і на користь світовим корпораціям”, “установа Z шкідлива, бо в її складі забагато жидів” будуть з високою імовірністю прийняті на віру. Вона швидко розповсюдиться, не піддаватиметься жодному сумніву і не потребуватиме аргументів на свою користь.

09

Метафорично висловлюючись, вона нічим не відрізнятиметься від класичного “Измена, царь-то ненастоящий!”

  1. Нова зрада

“основою вашої деморалізуючої вороже населення діяльності має стати невпиний рефрен:

“Ваша справа безнадійна. Ваша кров пролита даремно “.
П.  Лассуел

Українське суспільство виявилось менш консервативним і менш атомізованим, ніж російське. Цьому твердженню є декілька взаємодоповнюючих пояснень. Та позірна “аполітичність”, в якій так часто звинувачували українців після 2007 року вигляда скоріше як порівняно висока резистентність до прийомів політичного маркетингу, що будувалася не в останню чергу на WoM технологіях. Революція і війна також передбачувано зіграли в бік зростання ролі сильних зв’язків, і імовірно зформувала ряд нових. В усякому разі, людей, резистентних до месиджів інформвійни, як інформаційних, так і емоційних, в Україні виявилось набагато більше. Відповідно, можна стверджувати, що інформаційні потоки в ньому також ближче до умовно “нормального” типу – месиджі сприймаються і циркулюють всередині кластерів, співтовариств, в які об’єднуються за принципом “подібне до подібного”. Інформаційні потоки в таких кластерах функціонують доволі ізольовано, обмежуючись сильними зв’язками кожного з учасників. Таким чином інформація, актуальна і широко обговорювана в одному з кластерів, може залишитись непоміченою навіть для близького оточення його учасників.

Всередині кожного кластера є група людей, думка яких з певного набору питань важить більше, до них частіше звертаються, вони підтримують більше зв’язків всередині кластера. Такі люди називаються вузлами соціальної мережі. Вони не обов’язково є експертами в якихось питаннях або лідерами думок, але в будь-якому разі люди з високим соціальним інтелектом, здатні створити навколо себе комфортне середовище. І напевне, в інтернет-мережах останнє важить не менше, ніж в “реальних”. Люди, що виконують роль “вузлів” одержують значну кількість інформації саме від людей, з якими спілкуються безпосередньо. Вони є чимось на зразок агрегаторів інформації, перетворюючи її в форми, найбільш прийнятні, зрозумілі і комфортні для оточення.

10

Люди, що підтримують зв’язок між двома або кількома кластерами, конектори, можуть  виконувати різні ролі у своїх кластерах, і причин, чому саме вони грають роль вузлів, може бути більше – від експертної ролі до вільного володіння кількома мовами. Роль зв’язкового в передачі повідомлень між кластерами дуже велика – вони як правило є носіями унікальної інформації, яка становить значний інтерес для вузлів, а за їх посередництвом буде донесена і до решти.

В маркетингу існує класичне твердження, що на більшості ринків, крім відверто молодіжних, роль конекторів найчастіше випадає на долю бухгалтерів і юристів, це правило діє як в соціумі, так і в інтернет-спільнотах. Роль вузлів в ситуації сучасної України виконують громадські активісти і волонтери. Ці люди, як правило, є чудовими організаторами і комунікаторами, але не всі вони мають розвинене критичне мислення. Типова для пострадянських суспільств (і загалом виправдана!) недовіра до засобів масової комунікації лише підсилює значення соціальних мереж, підтримуваних волонтерами.

Однак організатори медійних кампаній стали шукати нові методи впливу на колишні аудиторії ЗМІ, які свідомо обмежують для себе перегляд маніпулятивного контенту. Одним з важливих інструментів роботи стали дослідження соціальних мереж, в яких спілкуються цільові групи. Що ці люди поширюють, що коментують, яку вагу мають в своєму оточенні, і як це оточення пов’язане з іншими групами. Зрештою, як вони відповідають на простенькі “психологічні тести”.

11998012_955961807775838_1427658371_n

Особливо цікава картина виходить, якщо протягом часу той самий користувач відповів на декілька тестів. Ці тести дають змогу створити спрощений, але відносно достовірний психологічний портрет користувача, загальну картину його віртуальних зв’язків та роль в комунікативному кластері. Після чого можна підготувати орієнтований на осіб з певним профілем продукт, від реклами до панічної чутки. Або грамотно інформаційно атакувати людину, що відіграє особливо важливу роль в певному кластері, підставивши їй відповідного конектора. Часи одної методички для всіх бригад тролів пройшли. Це-зрада стала персоналізованою; вона поширюється тими самими каналами, які загалом успішно протидіють інформаційним спецопераціям та просто неперевіреним чуткам. Відповідати на тести, які невідомі особи пропонують з невідомою вам метою, означає полегшувати роботу маніпуляторам. Все, що ви повідомите, може бути використане проти вас.

11

 Сумнівні або незрозумілі теми – введення/невведення військового положення, списання боргів, ситуація з добробатами, торгівля енергоносіями, володіння зброєю аж до кіновиробництва і мит на ввезення автомобілі, утиски україномовних на передовій – для кожного кластера підбирається своя тема, в кожному знайдеться кілька “експертів”, які коментуватимуть тему в потрібному напрямку: (наприклад, відносно реструктуризації боргу: Як би зараз Яресько НЕ ВИПРАВДОВУВАЛАСЬ, вона нанесла українській економіці … шкоду НА ПЕРСПЕКТИВУ. По-перше, вона у школі, ймовірно, була трієчницею по математиці і не вивчала прості та складні ПРОЦЕНТИ.
По-друге, через 4 роки її, Яресько, і близько не буде в урядових колах, коли прийдеться українському уряду платити підвищені відсотки (з 7,22% до 7,75%).
За таких відсотків, не виключаю, що кредитори пішли на 20% саме тому, що вони вже ВСПІЛИ заробити 40%. А хто як не кредитори РОЗУМІЮТЬ – краще малим ПОСТУПИТИСЯ, ніж все ВТРАТИТИ).

 Якщо кластер достатньо великий, коментар такого експерта тут же буде посилено цілком добросовісними співбесідниками. Ще з часів експериментів Уіллера з “ігор на довіру” добре описано феномен, за яким більшість розмов в ситуаціях, де учасники відчувають невпевненість і підозрюють обман, стосуються негативних рис тих, підозрілих осіб. “Передавши інформацію, що викликала негативні почуття і розчарування, люди по тому почувалися краще” писав Уіллер у висновках до своєї роботи. Тож достатньо одного-двох маніпулятивних коментарів, щоб викликати навалу таких самих вже від цілком добросовісних людей. Це в свою чергу додатково впливає на “вузли”. Таким чином настрій відчаю чи переконання в “шкідливості” тієї чи іншої дії створюються окремо в кожному кластері. Роль конектора-маніпулятора в такій ситуації цілком зводиться до передачі в інші групи повідомлення щодо негативного ставлення авторитетних людей до тієї чи іншої проблеми.

 Не варто звинувачувати “вузлів” кластерів, людей, навколо яких гуртуються інші і багато з яких зробили великий внесок як в виживання, так і в розвиток нашого суспільства, в легкій маніпульованості і легковірності. Причина, з якої вони змогли стати ніби центрами кристалізації для ще недавно настільки атомізованого суспільства, полягає в високому соціальному інтелекті і доброзичливому емоційному фоні, який вони здатні були створити і утримувати. Але високий соціальний інтелект і критичне аналітичне мислення рідко притаманні одній і тій самій людині. В деякому сенсі це протилежності (…) тому них часто діють псевдологічні переконання на кшталт “принцип леза Окама, шукай кому вигідно”, чи “все корумповано від верху до низу”.

При тому, що справи, куди не глянь, далекі від ідеальних, така обробка “вузлів” призводить до очікуваного ефекту: будь-яку негативну, розчаровуючу інформацію вони сприйматимуть, і транслюватимуть далі, як абсолютний крах, зраду.

Люди, фактично всі, а особливо так звані “соціали” взагалі дуже погано дають собі ради з імовірнісними ситуаціями. Нам властиво перебільшувати значення конкретного досвіду або особистого повідомлення, применшуючи або ігноруючи попередні знання і досвід.

Людина, що пише “Мій побратим, кіборг на псевдо “Чорний” закатований терористами. Викололи очі, руки зв’язані, відрізані вуха. Чомусь ніяке падло не вимагає довічного ув’язнення його вбивці! Таких тисячі!” абсолютно не бере до уваги те, що він неодноразово чув вимоги якнайжорсткіших покарань терористам. Він лише не чує їх тут і зараз, і з того робить висновок: “зрада”.

Цей ефект лежить в основі більшості поширених помилок мислення в межах здорового глузду. Він базується на тому, що набуття нового досвіду більш подібне до схеми “початкове знання імовірності події — інтуїтивне її передбачення з урахуванням нових даних — коригування нових даних” (з наступним підтвердженням чи без нього), а не причинно-наслідковою логікою. У випадках врахування рідкісних або емоційно навантажених подій такий спосіб дає значно більшу помилку.  Читачам, знайомим з математикою, раджу згадати Байєсову логіку і особливості її застосування.

  1. Що з тим робити

Людина, що не має в голові теорії, сахатиметься від однієї ідеї до іншої під впливом останніх подій (спостережень)
Т. Кун

  1. Якщо мова йде про консервативно мобілізовану аудиторію, то можна бути певними, що вони, скоріше за все, не сприймуть жодних посилань на природні процеси чи випадкові співпадіння. Засадничий конспірологічний погляд на світ вкупі з гидуванням тим, що вони відкидають, робить діалог з ними малопродуктивним для всіх, крім таких самих консервативно мобілізованих, але, як би мовити, з іншого боку фронту.
    Ефект “ізмєни” може бути перебито лише ще більшою, огиднішою і підлішою ізмєною, кажучи метафорично, “козні жида вальцмана” не можуть бути спростовані, але можуть поблякнути на фоні “людожерства демона агасфера”. І останнє подіє краще, будучи поданим з світоглядно і естетично прорадянської позиції, – для будь-якого пострадянського консерватора розмежування “свої-чужі” пройде рівно по лінії розділу “Радянський союз – решта світу”, бо враження, яким вони довіряють, через властиву консерваторам недовіру до навколишнього світу, походять переважно з дитинства. Прекрасно, якщо така позиція не подається напряму, але знаходиться ніби сама собою – іншими словами, кілька умовно “наших” сайтиків побутово-конспірологічного спрямування, совкових за оформленням і загальним контентом, могли б стати дуже доречними.
  2. Щодо решти
    Події останніх двох років
    (зміна життя, розпад стереотипів. Те, що раніше вважалося неважливим, стало важливим, конституційні норми – з ритуалу на важливу інформацію і так далі). Навіть знайомі поняття, за якими раніше не асоціювалося нічого, крім фігур окремих політиків, набирають нового змісту, а точніше – відновлюють початковий. Але нема уявлення і розуміння, як це працює і співвідноситься з іншими сторонами життя. Для сприйняття нового поняття, способу дій, принципу поведінки важливо, щоб вона вписалася в уже існуючу theory of mind – систему уявлень про світ, стереотипів, побутових практик і т.ін. Академічне пояснення – прекрасна річ, але діє переважно на аудиторію з відповідною підготовкою і апріорною готовністю сприймати багатоітераційні логічні викладки. Решта підсвідомо намагатиметься використати всю інформацію, а не лише сухі формулювання. А в умовах інформвійни “вся інформація” означає “старанно влаштований безлад”.
  3. Важливість історії
    За словами Л. Піранделло, “факт – це порожній мішок, що не стоятиме, поки його не наповниш. Щоб він стояв, в нього треба вкласти причини і почуття”. Тому один з основних способів подачі будь-якої малознайомої інформації – розповісти історію. Коли мова іде про події або процеси, сприйняття яких може бути неоднозначним, люди підсвідомо шукають в тексті історії емоційних ставлень автора до тих чи інших деталей, а також непрямих вказівок на напрями, в яких вони можуть шукати підтверджень, доповнень і спростувань. “Хвилі”, Арестовичі і купа решти псевдоекспертів і фейкотворців і досі живі лише тому, що їх матеріали подані саме в вигляді історій, з використанням яскравих метафор, аналогій і “прозорих” натяків, що створюють достатнє поле для конструювання читачем ілюзії загального розуміння всієї теми повністю, а не окремих запитань.
  1. 2. Інфографіка. Все, що стосується порівнянь з використанням незвичних, раніше невикористовуваних понять, цифр і співвідношень, відносно яких не існує стійких стереотипів або звичних практик використання, буде  незрівнянно легше сприйняте значною більшістю людей, якщо вони матимуть чітке візуальне уявлення про об’єкти розгляду, їх співвідношення і зв’язки. Велика кількість досліджень, аж від класичного [Gigerenzer, Hoffrage, 1995], показують, що замість співвідношень (у будь-якому вигляді), варто вживати вирази на зразок “двоє з шести”. Кількісні співвідношення, крім випадків, коли деякі з нас вирішують суто арифметичні чи математичні задачі, відпрацьовуються за тими ж принципами і в тій самій ділянці мозку, що й об’ємне уявлення, відчуття розташування предметів (візуалізованих!) в просторі. Тому будь-що, подане у вигляді картинки, що включатиме, замість звичайних діаграм, або на їх фоні, зображення добре відомих предметів (з використанням ефекту об’ємності) і підписами в стилі “два з шести” замість традиційних відсотків, значно полегшить сприйняття більшості з тих, хто раніше був мало знайомий з предметом. А включення в інфографіку сюжету з станом справ на початку процесу (до того, як відбулися зміни, традиційного уявлення і т. ін.), суттєво пом’якшить ефект витіснення апріорної гіпотези, базис більшості маніпуляцій з людською свідомістю.

Ольга Малишева, ІЦ “Майдан Моніторинг”

Інші статті циклу “Як виграти інформвійну”

Ольга Малишева: Як виграти інформвійну. Частина 1. Війна соціальних емоцій

More in Infowar, Війна, Суспільство, KnowHow, Освіта і наука, Статті, Стратегічні комунікації, Школа критичного мислення
640x480
“Запад нас не предал. Украину нельзя просто взять и разменять”, – директор Центра ближневосточных исследований Игорь Семиволос

Во всех своих публичных выступлениях Семиволос подчеркивает реальность возвращения Крыма в состав Украины

Close