Мій путівник по Родосу стверджує, що італійці, які володіли цим островом від 1912 до 1944 року, збудували на ньому за цей час більше, ніж турки — за попередні чотири століття. Відбудову імперії вони почали з будівництва доріг, водогонів та очисних споруд. Завдяки італійцям на Родосі, поряд зі старовинним містом-фортецею, закладеним хрестоносцями, з’явилося цілком нове місто. Зі стильними конструктивістськими віллами та адміністративними будинками, з широким бульваром, пальмовими алеями, парками, стадіоном, новочасною набережною і розкішним готелем, перетвореним нині на казино. А головне — вони зайнялися розкопками та реставрацією пам’яток, до яких ані пригнобленим грекам, ані турецьким гнобителям не було жодного діла.
Серед іноземних туристів на Родосі італійців найбільше. Вони мають, здавалося б, таке саме море у себе. Проте їх тягне на східні креси — як поляків до Львова, як німців до Вроцлава, як хасидів до Умані.
Греки на Родосі роблять з італійцями бізнес. Хоча в глибині душі їх недолюблюють, згадуючи, що “вони нас гнобили”, забороняли мову й навіть іменували не греками, а “ортодоксами”, себто православними.
Турки їх теж гнобили і навіть відрубували голови за безневинне перебування після заходу сонця в межах старого міста. Проте це було давно. А головне, перефразовуючи галицьку приказку, — турки гнобили тіло, а італійці посягали на душу.
Ми обговорюємо з дружиною цей сюжет у кав’ярні під велетенським, майже на цілу площу, деревом. З-за сусідніх столиків долинає мішанина мов — я виразно розрізняю німецьку, польську, російську та італійську.
— Геть як у Львові, — усміхається дружина. — Лише турків не вистачає.
— Будуть тобі й турки, — оптимістично кажу я.
http://gazeta.ua/articles/ryabchuk/_shidni-kresi/400340