24 січня 2012 р. виповнюється двадцять років відтоді, як був заснований Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії – самостійна навчально-наукова установа, до компетенції якої належала розробка теоретико-методологічних засад сучасного українознавства та координація наукових пошуків вітчизняних та зарубіжних центрів українознавства. За 20 років працівниками ННДІУВІ було видано понад 500 монографій, сформовано нові наукові парадигми розвитку історії художньої словесності, етнології, філософії, культурології в системі українознавства, проведено 20 Міжнародних наукових конференцій з українознавства. Тут працювали всесвітньовідомі славісти Омелян Пріцак, Мікулаш Неврлий, Тарас Гунчак, тут очолював відділ української літератури «народний професор» Анатолій Погрібний, тут і нині здійснюють науковий пошук знані вчені – один з найвизначніших фахівців з питань археології України доби раннього Середньовіччя Володимир Баран, авторка циклу шкільних підручників з української мови Світлана Єрмоленко, провідний фахівець в царині української історіографії Ярослов Калакура, народна артистка України Валентина Коротя-Ковальська, профідний фахівець з проблематики української геополітики Валентин Крисаченко та ін. Сьогодні науковий колектив інституту – це понад 100 висококваліфікованих вчених, які працюють у 15 структурних підрозділах і 2 філіях інституту.
7 серпня 2009-го р., враховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності Науково-дослідного інституту українознавства, Указом Президента України Віктора Ющенка йому було надано статус національного. Розпочалось унікальне для української науки видання фундаментального багатотомного дослідження «Українська земля і люди. Українці у світовій цивілізації і культурі». Однак, з того часу, як Міністерство освіти й науки в березні 2010 року очолив Дмитро Табачник, інститут безперестанно зазнає відверто рейдерських атак. Минулого року ним було ініційовано т. зв. «реорганізацію» (фактично – ліквідацію) Національного науково-дослідного інституту українознавства. Після цього в дію були запущені «найновіші технології» адміністративного диктату, шантажу, залякування і погроз, за якими проглядалося системне й послідовне нищення цілісної науки про Україну і світове українство. Колективу нав’язувалось повністю кероване чиновниками міністерства «керівництво» на чолі з людиною, яка неодноразово публічно демонструвала абсолютну фахову некомпетентність та ворожість до національного відродження України, фабрикувались у жодний спосіб не погоджені з колективом «статути» та «штатні розписи». Коли ж не вдалося досягти мети такими способами, пан Табачник вдався до єзуїтських методів: МОНмолодьспорту надіслав до Інституту українознавства документ, згідно з яким обсяг фінансування інституту на цей рік становить лише третину від минулорічних коштів. Тобто, дві третини колективу науковців опинилися під реальною загрозою залишитись на вулиці.
Про все це та інші перипетії протистояння Наніонального науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії та чиновників МОНмолодьспорту, а також про перспективи існування однієї з останніх поважних українських аналітичних наукових інституцій йтиметься на прес-конференції «20 років Національному науково-дослідному інституту українознавства та всесвітньої історії: що далі?», яка відбудеться 17 січня о 15 год. в приміщенні Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» (Київ, вул. Б. Хмельницького, 8/16). У прес-конференції візьмуть участь доктор філологічних наук, професор, директор ННДІУВІ Петро Кононенко, відома сучасна письменниця, доктор філологічних наук, завідувач відділу міжнародного менеджменту українознавства Марина Гримич, завідувач відділу філософських та етнопсихологічних проблем українознавства Тарас Кононенко, кандидат філологічних наук Ангеліна Пономаренко, завідувач відділу наукових комунікацій Тетяна Ренке.