Віктор Янукович може, звісно, скільки завгодно розповідати, що “обрання президента всенародне має бути”, тільки повірити йому стає дедалі складніше. І не тільки тому, що патякати – це не “почути кожного” і не забезпечувати співгромадянам “покращення життя вже сьогодні” – цілком можливо, що наш Сонцесяйний ще і сьогодні щиро вважає, що він спроможний виграти прямі президентські вибори-2015 року, але ж справа не так у тому, що він сьогодні вважає, скільки у тому, що йому вважатиметься трохи пізніше, рівно як і у тому, що йому “навважають” у “сім’ї” та в оточенні.
Тому хай він розповідає про одне, а я про інше, і хай вже читачі самі думають, що виглядає правдивіше.
Чесна, чи навіть відносно чесна перемога Януковича на прямих виборах-2015 дедалі очевидніше стає ненауковою фантастикою. Успішна операція “преємник”, з висуненням кандидатом “від пацанів” якогось телегенічного розумника (після теперішнього гаранта таким казатися не важко), можливо і здатна тимчасово врятувати пацанський неофеодалізм, але чи буде до плану операції внесено порятунок Януковича та “сім’ї” – це ще питання. Чи потрібні вони зараз і тим більш чи будуть вони потрібні 2015-го року Москві – ще одне питання у контексті.
Тому він може робити заяви, ба навіть поїхати кудись до улюбленої Почаївської лаври (чи то ближче – до новопосталого схожого на овочевий ларьок “Десятинного монастьіря”) і там широченно перехреститися перед чимось канонічно-кірілічним, поклявшись у тому, що він залишається прихильником прямих президентських виборів і робити це абсолютно щиро. Проте “прихильність” то така мінлива штука… Особливо якщо згадати веселі, що аж, часи навколоконституційних “тьорок” з БЮТ, завершених, як пам’ятаємо, тим, що “пропало всьо”. Вихованому на верховенстві ситуативної доцільности Януковичу, вже звиклому до Межигір’я і до себе-президента, нашіптана на ясновельможне вушко потрібною вмотивованою людиною у потрібний депресивно-рейтинговий момент ідея спокійно переобратися у верховнорадянський спосіб може виявитися надто спокусливою. Особливо – якщо сервільний Конституційний Суд вчасно підметушиться з роз’ясненням, що коли другий строк (у хорошому сенсі) оформлюється через ВРУ, то третій строк – не третій, а теж другий. Ну, ви розумієте, про що я.
Відтак мені цілком очевидно, що цинічно-симулякрична “конституційна асамблея” ім.Януковича – це є цех з “кройки и шитья” такої [псевдо]Конституції, котра буде ситуативно доцільною в розумінні Януковича. Або тих, у кого на той момент виявиться джойстик від Януковича. З огляду на тенденції, рейтинги та наростання критичної маси владної інтелектуальної, організаційної та не побоїмося цього слова – моральної неспроможности – sapienti sat.
До речі, ще одним промовистим свідченням злих умислів “конституційних реформаторів” є те, що у януковичевій “Концепції” йдеться не про нову Конституцію, а про внесення змін до чинної. Зворушлива дещиця полягає у тому, що за чинним Основним Законом після 1996 року приймати нову Конституцію має право лише народ, а не Верхорада*. А допускати народ до народовладдя…у сприйнятті “елітних” паразитів така думка певно що вважається єретичною.
Ті, хто бажає одразу спробувати зіпсувати владі компот, можуть звернути свою оформлену у відповідний судовий позов увагу на те, що Сонцесяйний, своїм рішенням визначивши коло угідних йому установ, організацій, партій, котрі, мовляв, лише і мають право делегувати представників до творчо-трудового колективу написантів конституційних змін, дискримінував всіх інших, порушив принцип рівности громадян та громадських організацій перед законом вкупі з рівним правом на участь у державному управлінні.
Зокрема, чого варта лише відсутність у переліку “щасливців”, допущених гарантом, до конституційної творчости, Громадянської асамблеї України, котра була піонером і рушієм в Україні ідеї про Конституційну асамблею, щоправда, розуміючи її не як обслугу президента, а як повноправну конституанту – установчу владу. Втім, мабуть саме тому ГАУ там і нема…
Тож в кого є класична українська комбінація з часу + натхнення, красно запрошуються до адміністративного суду, кому ж ліньки чи гидко, важливіше інше.
Згідно з частиною другою ст.22 чинної Конституції “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав”. І якщо сьогодні у вас є право обирати президента, а завтра його без вашої на те волі не стане, це значитиме лише те, що це право у вас якісь гади вкрали. В якости ілюстрації: якщо ви є акціонером компанії і раптом без вас та 99,99% інших акціонерів хтось особливо хитрий спробує змінити статут, напевно, вам це принципово (і, що головне – активно) не сподобається.
Можна бути прихильником президентської республіки, можна – парламентської, можна – якогось змішаного варіанту, а мені, накприклад, взагалі естетично подобається конституційна монархія чи гетьманат, але все це ніяк не впливає на той факт, що красти – погано.
Колись у Донецьку (де, за легендами, ще подекуди зберігся реліктовий електорат регіонального Януковича), я почув цікаву та повчальну історію про те, як один чоловік, втомившись від постійних крадіжок у тролейбусах та маршрутках, врешті зашив у кишеню купу рибальських гачків, невдовзі після чого прийшов до міліцейського відділку у парі зі спійманим невдахою-шлепером. Хочеться сподіватися, що якщо/коли шлепери полізуть до нашої кишені за нашим правом обрати не-януковича, ми теж будемо напоготові. Напевно це вартує Майдану.
Олександр Северин, к.ю.н.
*Примітка: див. п.1 ст.85, ст. 156 Конституції України рішення Конституційного Суду України №6-рп від 16.04.08.
Шановний, Пане Севериn, Ви справді ясновидець і пророк, бо саме над цією темою сушу свою чухрату голівку, а Ви одним дотиком до клавіатури комп’ютера зняли тягар роздумів сумнівів. Ви чудово підмітили від “гієнічності” до “всьо пропало”, бо так воно було і до того йде у 2015, якщо перескочимо 21 грудня 2012 :-). Є ще одна “зупка” – ПОЛІТТЕХНОЛОГІЯ, якою щедро годують ліниву до самоосвіти, але готову до будь яких ґлаґолень-дискусій юрбу. Скинена в останню хвилину, приправлена чутками у суміші зі страхом і непевністю, може посприяти, що пацан випливе на тих напіввиборах ( прогноз – базуючись на 2004 і 2010 від повної фальсифікації до змагу між ТРЬОМА КАНДИДАТАМИ, майже американський варіант виборів Вашінґтона, але те, що відбулося в Україні – з дуже поганими наслідками для України). Про їх чесність і прозорість там навіть мови йти не може, а раз так, то це вже не вибори, а півфабрикат. Грошенята попливуть рікою до “своїх” і “згідних”, а не згідних залякають звільненням з роботи чи іншими “правовими” санкціями. Памятаймо, що згідно тих самих “вони прийшли надовго і добровільно не підуть”. Як перемогти? Думаймо про 1. Кмітливих добре інформованих Кандидатів у Виборчі комісії і відповідно надійних Спостерігачів, які добре знають закони і вміють ними послуговуватися у кожній ситуації. Порушення будуть – їх треба бачити, розуміти, грамотно документально нотувати до найдрібніших деталей та подати до вищої інстанції для розбору з фальсифікаторами. Байдуже, з якого табору. Однак. порушення не закінчуються на дільницях.
А за “гачок” подяка. Мудрий той чоловік був, що втяв таку штуку. Бажаю, щоб на виборах 2015 таких людей було понад 51 відсоток у доленосному турі для кінцевої перемоги добра і мудрості.
Дуже перепрошую, шановний Пане Северин, за “друкарський чортик” помилку у Вашому прізвищі. Дякую за вирозуміння.
Здається, збоку завдання поставлено ще більше, ніж завдання, щоб кожен виборець був українцем, та ще й розумним свідомим патріотом-націоналістом. Воно рівнозначно завданню стати за нинішніх умов як не головою сільради, то, принаймні, головою обласної ради, чи адміністрації… Вибачте, пане авторе, який споглядає збоку. Я відчуваю ваш біль.
Щиро дякую,Пане Олексо, за відчуття мого болю, бо він майже хронічний, але не в тому біда. Біль для живої людини нормальне явище. Більша біда у тому, що з кожним днем він непомірно загострюється через певні обставини…
Наголошення на важливості мати дійсно довірених людей у виборчих комісіях не просто завдання, а справа життя і смерті. Усі зусилля агітації, переконань за певного кандидата закінчуються у день виборів майже так, як переливання рідини у посуд з вузькою шийкою. Мало хто вправлений ще зробити без лійки. Виборча дільниця і є тією “лійкою”. Громадяни розуміють, що голосування є не тільки ПРАВОМ, але й ОБОВ’ЯЗКОМ, Це підтверджено статистикою явки на вибори. Але, що відбувається з голосом втіленим у БЮЛЕТЕНЬ саме на дільниці? Досвід участі у попередніх виборах чи “погляд з середини”, що відбувалося саме ПІД ЧАС ТА ПІСЛЯ закриття дільниці спонукало написати про уразливе місце. Будь-якою ціною треба надійно забезпечити саме тут. Це не чудеса, що у сні не присняться. Скоріш -нахабість одних, тих, що рвуться до влади по-головах, та неготовність, розгубленість інших дати тверду,але культурну відсіч. Власне на ключові пости треба уперто шукати відважних і кмітливих людей, школити їх.Це важка праця, але єдина потрібна, тепер вже як повітря. Україна задихається у теперішніх політичних умовах.
Підіймаючи важливі питання не треба послуговуюся принципом ОСЬ ТУТ ПРОБЛЕМА! Це дуже примітивний підхід до негаразду. Ніде, ні у якій країні світу нема досконалості. Але там є таки хтось, хто дотримується порядку і не дозволяє аж так зверхньо нехтувати волевиявленням. Довірені люди, їх розуміння важливості справи усувають ці проблеми шляхом узгодженої дії. Кожну проблему можна усунути ( і треба!) за принципом “ПРОБЛЕМИ І РОЗВ”ЯЗКУ”. Погляд збоку дає значно кращу перспективу бачення саме розв’язки. Не треба бути виборцем виключно українцем і свідомим патріотом націоналістом. Треба бути у першу чергу людиною. Не зовсім розумію, а тому не можу погодитися “рівнозначно завданню стати за нинішніх умов як не головою сільради, то, принаймні, головою обласної ради, чи адміністрації…” Усе перелічене – тільки посади. У міру зростання важливі посади, але нічого більше. Так, хтось до тих посад “дорвався” правдами і неправдами, хтось вислужився – відкритою нахабнiстю, підлістю і улесливістю, але хтось таки дійшов на свою чесною і відданою працею. Власне, саме тепер ще є час працювати з людьми над цим. Або є “легший” шлях – опустити крила, здатися під пацанський терор, а вони діють за принципом рабовласницького ладу – поки людина гаруватиме на них – дозволять існувати, а впаде від непомірної ваги праці, голоду, хвороб, то – покинуть диким звірям на поживу. До цього вже не далеко. А ще – HE треба розчаровуватися у комусь чи у чомусь – це завелика розкіш на яку не можна собі тепер дозволити, бо земля тікає з-під ніг.Пора зробити вибір!
Бачите, пане-товаришу Авторе, сталося непорозуміння, навіть у випадку, коли було мало слів… Проблема полягає у тому – як вивести тисячі і мільйони людей на вулицю, хто це зробить, і під яким гаслом. Хтось же ж виводить на Заході Європи людей з приводів значно менших і слабших, ніж в Україні. Ось, вбили у відділку міліції юного українця Ігоря Індила, царство йому небесне. Убили москиди в Одесі юного українця Максима Чайку. Убили у Львові Ігоря Білозіра. І їм нарство небесне. І що? Проквола щось попатякали – та й затихли… Що такого має в Україні відбутися, щоб знайшлася така сила, яка б покликала на вулицю силу-силенну людей, які б навіть своєю присутністю на вулиці змогли робити у країні потрібні зміни. Вибір зроблено, і розчин вже перегрітий. А де той кристалізатор, який запустить механізм потрібних позитивних змін? І усі відомі нам попередники виявилися у кращому разі нездарами, а у більшості – свідомими зрадниками. У рабство легко увійти у демократичний спосіб, а вийти з рабства демократичним чином навряд чи можна. То буде чудом! Це не з нашим щастям… (Тому я й говорив про якісь химерні посади)
Красно дякую, Пане Олексо, за відповідь і за приділені час та увагу. Рівночасно дякую за сприйняття мене саме, як товариша, та радо погоджуюся ним бути, бо таки це велика честь, коли хтось вартісний, але хто тебе майже не знає, побажає мати за товариша. Докладатиму зусиль, щоб виправдати високе довір’я. Ще раз дякую!
А тепер по справи. Ви знову влучно зауважили, що було мало слів. З Вашого боку однозначно. Лаконічно. А мого – значно більше, бо у двох словах важче пояснити саме де треба пильнуватися. Набиваємо ґулі на тому самому місці, але майже нічого не навчилися. Вже нове покоління українців має право голосу, але чи щось змінилося?
Також не думаю, що має місце якесь “непорозуміння”. Це загостре слово. Вийшла невиличка дискусія, яка завжди повинна мати місце для вирішення будь якої справи. Власне правдивій дискусії з повагою до опонента люди довго вчаться, бо істина топиться, коли ще до ладу особа не збагнула про що йдеться, а відразу тягне важку артилерію нікчемних образ ( у гіршому випадку), чи демонструє, як її образили ( що ще гірше),бо на її росуд або не розуміють, або незаслужено критикують.
Вивести “штучно” порядних людей на вулиці майже не підсилу нікому. Їх можна закликати до акції, якщо особа/партія користується повагою і довір’ям, бо на ділі відстоює те, що цим людям насправді важливо і потрібно. Дозвольте трошки історії. У 2004 році люди вийшли на вулиці добровільно. Чому? Кожен чесний громадянин і громадянка почувалися окраденим, їх волевиявленням цинічно знехтували. Мабуть, не буде зайвим сказати, що Україну прогресивний світ почав поважати, як самостійну державу, а не “республіку в складі Росіі” за дві важливі події Референдум 1991, та Помаранчеву Революцію 2004. Однак, саме це комусь “не сподобалося” і вже у короткому часі почалися балачки, що мовляв “вийшли за себе, а не за Ющенка”. Пам’ятаю той момент (восени 2005), коли довелося таке почути з уст навіть досить поважної людини. Щоб дати зрозуміти особі помилковість висловлення, мені спало на думку жартівливе запитання “За себе?Даруйте щиро,пане добордію, але не пригадую Вашого прізвища на бюлетні. Там було лише 2 – Ющенка і Януковича” Запала незручна тиша. Так, беззаперечно, він вийшов на вулицю “за себе”,але … щоб довести право на Президентський пост саме Ющенка. І цього треба було людям дотриматися тих 2 каденції. Дозволити, щоб таки більше зробилося з того приобіцяного під однією керуючою рукою. Та, ні, не відаючи броду полізли у тимошенківську воду. А як тепер? Вже на арені нове личко “міні мі” – пані Шьон Карр, “Жужа” Тимошенко. Але хто вона властиво є? Які її здобутки перед Україною? Тільки ті, що чиясь донька чи дружина? Якщо хтось сподівається, що вона виведе людей на Майдан, нехай вщипне себе й прокинеться. Не берyся спекулювати, але мало ймовірно, що хвилюють її смерті Індила, Чайки, Білозіра. Скоріш усього вона ніколи не чула про тих людей. ДОВІР”Я ВТРАЧЕНЕ. Одне, якщо хтось до того прагнув і дістав за заслугами, але поряд з тим підтримку втратила людина, яка таки прагнула змін і могла щось зробити доброго для України. Чому не спрацював грузинський варіант? Банда намагалася усунути Саакашвілі, але дістала належну відсіч.
Що відбувається нині з одного боку люди – не відчувають жодного захисту від тієї сторони, яка повинна була б їх захистити, бо їм довірені голоси, а з другого боку – йде повне залякування криміналітетом, який є у меншості ( кількісно до населення), але спромігся облаштуватися при владі.
Вражаючим явищем, яке все частіше привертає мою увагу є те, що люди відмежовуються від усякого роду політиків під час дуже важливих заходів. Зупинюся на найновішій події – вшануваннi Пам’яті Героїв Крут, яку “перенесли” собі на 28 січня, щоб не зустрічатися з “офіціозом”. Очевидно, що позапартійна людина має право робити, що вважає за відповідне і на власний роздум, але це сильний сигнал. Зрозуміло, що з Партією Регіонів ніяка людина, яка має трохи самопошани добровільно не піде на якийсь захід, але те, що й демократи дістали ту саму “повагу” це дуже небезпечно для завтрішнього дня країни, особливо у переддень виборів. Над цим демократам таки треба дуже добре попрацювати. Не треба покірно погодитися з тим, що їх не хочуть бачити. Це безхребетність і близькозорість. ДЕМОКРАТИ, ЙДІТЬ ДО ЛЮДЕЙ! Якщо ми у щось щиро віримо, то 100 відсотково ми будемо боротися до останнього подиху. Погодьтеся зі мною, що це так, бо у кожної людини були такі обставини, коли треба було дати сильну відсіч. Коли знаєш, що Правда на твоїй стороні, а напасник, хоч хвилево сильніший відступить, чи загине, бо ТИ ЙОГО ПЕРЕМОЖЕШ. Може, це щось містичне і ще ніким докінця незбагненне, але саме у той момент і фізичних сил додається. Цей момент назріває, бо далі нема куди. Людей витіснили на марґінес, стиснули, як пружину. Все має межу.
От тут і повертаюся до… виборчих дільниць. Вже ЗМІ попереджують про можливі шахрайства на найближчих виборах. Здобуті докази і їх оприлюднення (ТОЧНО ТАК САМО, ЯК у 2004) МОЖУТЬ ВИВЕСТИ ЛЮДЕЙ ЗІ СТАНУ ОЦІПЕНІННЯ. НЕХАЙ КОЖЕН ВІДВАЖНО І ПЕРЕКОНЛИВО ТАКИ ВИЙДЕ САМЕ ЗА СЕБЕ, АЛЕ Й ПРИВЕДЕ З СОБОЮ ХОЧ ОДНОГО. А НАЙГОЛОВНІШЕ МОТТО ДЛЯ КОЖНОГО: “НЕ СКУРВСЯ! НЕ ПРОДАЙСЯ! НЕ ВІСДТУПИ!”