Майже за чотири століття бездержавності нашого народу різноманітні окупанти намагалися знищити український етнос. Або у кращому випадку перетворити наших людей в бездушних покірних рабів, котрі не прагнуть волі та кращого життя . Однак, любов до рідної землі і українське волелюбство виявилися могутніше від ворожих насильств.
Хтось із письменників сказав: що Україна то є ріка народних сліз і крові, яка ще не висохла. Бо і кров, і сльози ще продовжують наповнювати ріку нашого страждання. І коли б не наше село, то до сьогодні, мабуть, не було б на світовій карті назви – Україна.
Селянство перенесло на свої хребтах, смертні наруги дикого кріпацтва. В часах найбільших переслідувань, воно коштом терпінь зберегло віру, церкву та рідну мову. Українське селянство катували морально. Чого лише варто зневажлива назва – чернь ! Посполитих , часто голодних, змушували гинути за чужі інтереси в різних війнах. Ніхто вже не скаже, скільки їх згинуло у повстаннях Хмельницького, Мазепи, у Визвольних змаганнях, у Зимовому поході, під Крутами і Базаром, та за Карпатську Україну. Скільки пропало в інспірованих більшовиками голодоморах так само достеменно не відомо. Як скільки загинуло у Сибірських тундрах, азійських степах, в таборах Гулаґу, в німецьких і польських концтаборах та за чужу справу в двох Світових війнах.
Правди, ніхто не буде знати скільки мільйонів селянських жертв, змололи ворожі жорна, бо вже за нашого часу ніхто точно не знає, скільки згинуло членів ОУН – УПА. Проте Знаємо, що крім численних жертв, селянські батьки важкими трудами виростили майже 90 відсотків української інтелігенції. Без існування якої не можлива будь-яка сучасна нація. Але, як то не гірко, однак, вимушені визнати, що ця «біла кістка» нашого етносу часто-густо цурається свого коріння. Особливо на східних та південних теренах, покрививши шию і духовне здоров’я, через заподатливий погляд у бік Москви.
А наше селянство і сьогодні дальше терпить. В той час коли деякі вчорашні колгоспники сьогодні живуть в неуявних розкошах. Навіть не рідкість, коли на сніданок літають до Швейцарії чи Парижу. А весілля своїм дітям влаштовують в найкращих закладах європейських столиць. Однак, у нас є шанс все таки применшити столітню наругу над нашим селом. І цей шанс найперше залежить від самих селян. Нехай вони добре подумають за кого віддати свій голос на жовтневих виборах до Верховної Ради. Певен народна мудрість їх не зрадить. Докажім нашу національну зрілість у виборчому процесі.
