Філософ, публіцист, громадський діяч, колишній політв’язень, літературознавець Євген Сверстюк презентував у Черкасах книжку «Шевченко понад часом». Презентація відбувалася у суботу в межах «Вечора поезії та сучасної музики», а також відкриття фестивалю «Живий камінь».
Як зауважив публіцист, «Шевченко понад часом» – це полемічна книга про Тараса Шевченка.
«То, можна сказати, мій ужинок. Але я не люблю писати товстих книжок, товсті вже написані, треба тонкі. Це книжка про Шевченка, яким я його відчуваю, бачу. Вона полемічна стосовно того шевченкознавства, яке досі лежить на полицях книгарень. Тобто, вона відмовляється від стандартного образу Кобзаря, а розкриває живого апостола правди», – сказав Євген Сверстюк.
Водночас, як повідомляє кореспондентка Радіо Свобода, Євген Сверстюк зауважив, що до Шевченка він ішов усе життя.
«Для мене Шевченко – це апостол, це молитва. Його образ використовували з політичних мотивів. Мені доводилося говорити про Шевченка те, чого не друкували. Навіть у моєму кримінальному вироку є одна стаття про Шевченка. Називається вона так тихо – «Остання сльоза». Специфіка моєї роботи така, щоб не здивувати. Я не хотів би дивувати читачів, я цього не люблю. Треба щоб було щиро. Можна було б багато вигадати щось інтригуюче. Але я спробував у книзі передати, як я уявляю Шевченка, порівняно з тим дідусем, якого малюють на портретах», – зазначив Євген Сверстюк.
Окрім того, під час презентації він висловився щодо української мови.
«За українську мову боротися має не закон, не законодавство. Хоча воно має бути згідно з Конституцією, де державна мова – українська. За українську мову має боротися кожен громадянин, кожен! І на кожному кроці, і в будь-якій ситуації, і перед будь-яким начальством він має бути непоступливим. І тільки тоді ми переможемо! І тільки тоді черв’яки, які хочуть підточити гору, залишаться черв’яками», – наголосив Євген Сверстюк.
пане сверстюк за мову не треба боротись,а треба розмовляти і любити свою
землю.ви і зараз спілкуєтесь з такою гурбою політичних проституток,для
котрих мова,історія,культура засіб як можно тепліше пристосуватися,зароби-
ти звання,почесті та все інше.ви їх бувших комуняк-ідеологів дуже добре
знаєте.вибачте,але ваше життя їх не цікавить,їм треба слава і примазатись
до вашего ім’я.україна дуже багата на ціх мутантів.
Дорогий Пане Сверстюк! Красно дякую за Вашу правдиву настанову для усіх НАС, бо таки грішимо перед Богом і самими собою тим, що дозволяємо пролазити у нашу мову різним “сизмам” і “цизмам”. Повністю з Вами погоджуюся, що за мову кожен громадянин повинен саме БОРОТИСЯ, бо любові тут вже замало. Дай, Боже, Вам здоров’я!
Біда у багатьох з граматикою. Навіть ось тут “Київ”, ніби й щось путнє пробував написати, але вийшла каша, бо пересіяна “блудами” помилками. Чи це любов така помилкова, чи …
Дорогий “Києве”, власні імена пишуться з ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ. Звертання до особи через Ви також З ВЕЛИКОЇ, хіба ви – до групи людей. Після крапки усі перші слова пишуться з ВЕЛИКОЇ БУКВИ, а особливо, коли йде мова про будь-яку державу, вже не кажучи про свою власну УКРАЇНУ.
Не зовсім відаю, що таке “гурба”. Слова “ціх” також ніколи не зустрічала. Має бути цих.”їм треба слава і примазатись
до вашего ім’я”. Правильно має бути “Їм потрібна слава, примазатися до Вашого імені”.
Даруйте, бо не знаю чи це лінивство і недбалість чи незнання правил української мови? Тут треба саме боротися, бо лише любові таки замало!