(відкритий лист Народному депутатові України Віталієві Курилу)
Колишній Ворошиловградський державний педагогічний інститут імені Т.Г.Шевченка (нині ЛНУ) – моя Альма-матер. Я закінчила його 1983 року, здобувши спеціальність філолога. Робота за цим фахом стала моїм професійним покликанням, їй я присвятила все своє життя.
Другою моєю улюбленою справою є просвітянська робота – висвітлення замовчуваних раніше сторінок української історії, відродження національної культури; я є член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
Починаючи з 1993 року просвітяни Луганщини отримали змогу проводити свої заходи в Українсько-канадському центрі «Відродження», який розташований на території Шевченківського університету. На день Соборності 19 років тому посол Канади в Україні Франсуа А. Матіс урочисто відкрив цей центр; у широкому сенсі, він мав сприяти утвердженню Української державності.
До квітня цього року я була активним гостем як у Шевченківському університеті (дарувала його бібліотеці свої книги, спілкувалася з колегами-викладачами, чимало з яких є моїми однокурсниками, брала участь у наукових конференціях), так і активним відвідувачем Українсько-канадського центру (була учасником круглих столів різної тематики, виступала з промовами, приводила своїх студентів на різні заходи, які тут проводилися).
А от у квітні голова Луганської обласної «Просвіти» і керівник Центру Володимир Семистяга (він же – доцент ЛНУ імені Тараса Шевченка) під час одного просвітянського заходу мені заявив: «Відтепер Ви, пані Магрицька, є персоною нон-ґрата в цьому університеті, і щоб Вашої ноги не було в Українсько-канадському центрі!». На моє здивування він відповів: «Це тому, що Ви написали статтю проти Віталія Курила в «Літературній Україні». І додав: «Щоб Ви знали, через цю Вашу статтю мене звільнили з кафедри і я вже не працюю в університеті» (!).
На всіх наступних заходах, які відбувалися вже за моєї відсутності, пан Семистяга оголошував присутнім на них просвітянам, що Магрицькій суворо заборонено переступати поріг центру «Відродження».
Справді, «Літературна Україна» надрукувала мій допис про цьогорічне «святкування» дня народження Тараса Шевченка в Луганську (див. http://mgm.com.ua/blog/yak-vidznachali-den-narodzhennya-kobzarya-v-lugansku). У статті я висловила свою думку щодо того, що в нашому місті вже стало традицією з боку влади проводити такі заходи задля «галочки». Підпав під перо моєї критики і Віталій Семенович, який організував своїх студентів узяти участь у цьому заході.
Виходить, я не можу висловити свою думку на подію, свідком та учасником якої стала? Виходить, що Віталія Курила не можна анітрохи критикувати просвітянам, бо вони збираються у закладі, який розташований на території підпорядкованого йому університету? У мене постає запитання: хіба це демократично – за щонайменшу критику своєї персони одну людину позбавляти роботи, а іншій забороняти вхід на територію університету та просвітянського закладу?
Прямо скажу: я ніколи раніше не чекала такого від Віталія Курила – людини, яка позиціонує себе як проукраїнський демократ.
Додам, що луганський осередок громадського руху «Чесно» (членами Координаційної ради якого є також В. Семистяга і я) до недавнього часу теж проводив свої збори в центрі «Відродження». Зрозуміло, що після мого «вигнання» ця організація втратила можливість у повному складі збиратися в цьому приміщенні.
Цим дописом я звертаюся до В. Курила з вимогою переглянути своє ставлення до мене як до людини, що живе за демократичними принципами, зняти з мене статус персони нон-ґрата в ЛНУ імені Тараса Шевченка та Українсько-канадському центрі «Відродження», а також поновити Володимира Семистягу на посаді доцента кафедри історії України ЛНУ.
Ірина МАГРИЦЬКА,
член ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка,
член Координаційної ради Громадського руху «Чесно»
Довідка Майдану: Віталій Курило – ректор ЛНУ імені Тараса Шевченка, чинний Народний депутат. Пройшов за списком “Батьківщини” під № 8, а зараз у “Реформах заради майбутнього”.
