ПОСТЧОРНОБИЛЬСЬКА ПАНОРАМА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Я започаткував серію авторських передач «Очима культури» на канадській телемережі КОНТАКТ (OMNI TV) в Торонто у березні 2011, і у вступних заувагах до серії згадав деякі тогочасні політичні реалії українського життя. Та попри те, я вважаю, що за останніх півтори року не лише мої короткі (7–10-хвилинні) телесюжети, а й навіть оті вступні зауваги не втратили на актуальності. Адже їхня основна мета — осмислити різноманітні виміри української культурної спадщини, а відтак і нашої колективної самосвідомості (причому як в Україні, так і серед українців закордоном), себто шукати відповіді (чи, радше, відповідей) на питання: хто ми такі і якого життя шукаємо для себе? — а таке завдання, за визначенням, ніколи не стає зайвим чи застарілим.
Теперішній час передвиборчої метушні: обіцянок, очорнювань, політтехнологічних маніпуляцій та масової пропаґанди — це особливо сприятливе середовище для утвердження чи то ілюзорних надій, що така чи інша група політиків нарешті принесе зміну і добро громадянам, чи то навпаки, фаталістичних переконань, що нічого ніколи не зміниться і змінитись не може, а відтак і будь-яка надія та діяльність не мають сенсу. Оба ці підходи, звісно, короткозорі. Про пасивну зневіру я й не казатиму, а щодо надій на чергову (чи вже знайому) групу політиків, то хоча я свято переконаний в тому, що в сучасній ситуації активна і відповідальна участь у виборах кожного свідомого українця насправді критично важлива, то все-таки навіть перемога на виборах найпроґресивніших сьогодні політичних сил сама собою не вирішить основних проблем українського суспільства.
У вступі, що передує першій (теж вступній) передачі, мої намагання вмістити в неповних 5 хвилин пояснення концепції усієї телесерії, силою обставин, мусило виявитися вельми сконденсованим, неповним і схематичним. Та якщо пробувати висловити суть мого підходу до «діялогу з глядачем», яким мають бути телесюжети «Очима культури», то це моє непохитне переконання, що реальні зміни на краще (насамперед в Україні, але не тільки) настануть НЕ тоді, коли переважний відсоток суспільства відчує готовість одною великою отарою кинутися в боротьбу чи то під гаслами якогось харизматичного вождя, чи під «святим» знаменом-прапором (незалежно яких кольорів), а тоді, коли критична маса українців скристалізує в собі автентичне відчуття особистої самототожності, самосвідомості й чіткого розуміння, хто ми такі і які наші моральні та суспільні цінності, — і коли ця частина нашої спільноти візьме на себе тягар особистої відповідальности за свої думки і дії.
Ідеться про ситуацію, коли критична маса людей з чистою совістю зможе заявити, що якби це вони сьогодні опинилися в корумпованому лабіринті українських владних структур, вони ні в якому разі не поводилися б як загальна маса політиків: не брали б хабарів, не вживали б важелів влади для власного збагачення, а віддано працювали б для загального добра суспільства. А поки такого ще нема, тоді не можна забувати про самозрозумілі істини: що морально нестійкі люди неспроможні за своєю природою створити чесну систему врядування; та й, зрештою, що жодна політична влада, навіть і найкраща, ніколи не зможе дати людям свободу і щастя, бо ці якості це суто внутрішні риси особистого характеру, яких неможливо отримати іззовні.
Я переконаний, що щойно із того майбутнього прошарку свідомих і чесних членів спільноти (знову ж таки, як в Україні, так і в еміґрації) зможе вийти повноцінна еліта українського народу. А на мою думку, передумовою цього є глибоке, а НЕ стереотипове («завчене в школі») усвідомлення власної культури й спадщини. Один із перших кроків на шляху до себе — це спроба збагнути, звідки ми походимо, до якої культури належимо, який наш живий зв’язок із нею…
Передаючи перший блоґ «Очима культури» на розсуд відвідувачів «Майдану», маю ще кілька слів пояснення. Мої телесюжети створені з думкою про широке коло глядачів, включно із тими, які про українську культуру знають дуже мало. Водночас я намагаюся, щоб у них знайшлося щось цікавого для обізнанішого глядача, може й навіть інтелектуала. Сподіваюся, що мої думки будуть сприйняті у тому дусі, в якому вони були висловлені: не як спроба повчати, а як намагання будувати діялог і спонукати обмін думками про важливі для українців справи: як в Україні, так і поза її межами. Маю також надію, що глядачі вибачать технічні недосконалості деяких (зокрема ранніх) передач. (Серія створена за підтримки екзекутивного продюсера КОНТАКТу Юрія Клюфаса, а в записах і монтажу мені неодмінно допомагає оператор і монтажер Андрій Равлик.)
Перша вступна, дуже загальна, телепередача «Очима культури» присв’ячена темі критичної зміни культурних координатів в Україні напередодні незалежності, — зміни, яка вимагала від українців (а від багато кого ще й досі вимагає) переосмислення свого ставлення до своєї культурної традиції. Символом тієї критичної точки виступає мотив Чорнобильської катастрофи.
Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 1. Вступна телепередача з мотивом Чорнобиля.