15 жовтня 2012 року у Чикаґо відійшов у Засвіти видатний український вчений і політик Василь Маркусь.
Як на мене, Покійний належав до тих, чия працьовитість й наполегливість у звичайній щоденній праці були головними рисами не лише як науковця, але також як політика й правдивого українського патріота. Йому була пританна стриманість та науковий підхід замість захоплення чи оптимістичного наставлення. Він був живим прикладом відданої тихої праці, прикладом постійних зусиль з глибоким, просто франківським почуттям обов’язку.
Якби покійний професор Василь Маркусь нічого не зробив, а лише упорядкував та видав, як головний редактор і співголова ради, кілька томів чудової «Еницклопедії української діяспори», то вже б залишив по собі надзвичайний слід у житті української суспільності.
Особисто мені не довелося зустрічатися за життя з проф.Василем Маркусем, але я й досі зберігаю його листа до мене, коли я працював над книгою про його соратника, члена президії УГВР д-ра Мирослава Андрія Прокопа, тепер вже також покійного…
Василь Маркусь народився 22 грудня 1922 року у селі Бедевля на Тячівщині (тепер – Закарпатська область), виявив себе як політолог, правник, публіцист, науковець й видатний громадсько-політичний діяч української діяспори, він був лицарем 20-го Пластового куреня «Ордену Хрестоносців» імені Митрополита Андрея Шептицького.
Михайло Орос у своєму спомині «Що було перед Ковнером і після нього?» писав: «…Ми вивчали історію України та читали підпільну літературу. А також про історію Української Військової Організації ОУН… Хустську організацію Юнацтва ОУН очолив Василь Маркусь, дуже ерудований юнак і талановитий поет. Ужгородську – студент учительської семінарії, теж поет, на мій погляд непоганий, Андрій Грицак…».
У травні 1942 року Василя Маркуся було заарештовано й засуджено угорським військовим судом до п’яти років ув’язнення за участь у роботі молодіжного націоналістичного підпілля з рамени ОУН на Закарпатті. Після звільнення з тюрми у 1943 році пан Василь навчався на факультеті філології університету в Будапешті, де студіював славістику, пізніше був делеґатом Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України, який 26 листопада 1944 року ухвалив Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Україною. Прикметно, що перше видання у справі судових процесів над українською націоналістичною молоддю «Закарпаття у липні 1942 року: За українське Закарпаття» вийшло друком якраз за участі й підтримки Василя Маркуся в Ужгороді в 1994 році.
Василь Маркусь у зарубіжній науковій пресі написав й видрукував понад 300 оглядів, статей, матеріалів, рецензій, він був співредактором журналу «Український самостійник» (Мюнхен). В українську літературу він увійшов також збіркою віршів і перекладів, яка вийшла в Ужгороді 1995 році у видавництві «Ґражда» під псевдонімом Василь Марко під наголовком «Спомини». Проф.Маркусь був членом редколеґії та автором багатьох статей в “Енциклопедії українознавства», від 1988 року – головним редактором «Енциклопедії української діяспори», а від 1994 року – одним із небагатьох іноземних членів Національної Академії Наук України.
В.Маркусь закінчив 1948 року Український Вільний Університет у Мюнхені, у 1951-1958 роках працював у Науковому Товаристві ім.Шевченка та в редакції «Енциклопедії українознавства» в Сарселі (Франція). Його докторська дисертація «Приєднання Закарпатської України до Радянської України, 1944-1945 рр.» вийшла окремою книжкою 1956 року французькою мовою в бельгійському місті Лювені.
У 1948-му році він був одним із лідерів католицького студенства “Обнова”, а згодом, в 1953 році – керівником української делеґації на Світовому Конґресі Мирян у Римі, був близьким співробітником віце-президента Української Головної Визвольної Ради отця Івана Гриньоха. Пізніше д-р Василь Маркусь став професором викладачем політичних наук, від 1962 року – в Університеті ім.Лойоли в Чікаґо. Його основними працями були: “L’incorporation de l’Ukraine sucarpathique a l’Ukraine sovietique” (1956), L’Ukraine sovetique dans les relations internationals…1918-1923” (1959), “Питання національної політики СРСР (разом з Я.З.Пеленським, 1960) та ряд інших пізніших праць, численних статей, у тому числі про ОУН та УГВР, рецензій в українській та чужій пресі.
Покійний Василь Маркусь був членом Політичної Ради ОУН за кордоном та активним діячем Закордонного Представництва (пізніше – Середовища) УГВР.
Спочив професор Василь Маркусь в чужій і далекій від України американській землі. Українські патріоти збережуть його ім’я в довгому рядку тих, що все своє життя і весь свій труд віддали справі визволення українського народу.
Олександр Панченко, адвокат, доктор права УВУ, м.Лохвиця Полтавської області