У відповідь на запити “Майдан-Моніторингу“, які віялом, килимовим бомбардуванням розлітаються Україною, з місць (по-нашому – “країв”, не казатимемо – “регіонів”), надходить інформація, яка характеризує стан дотримання права на мирні зібрання, позицію місцевих влад з відповідних питань. Однією з перших почала відгукуватися Дніпропетровська область.
І якщо, наприклад, у місті з симпатичною назвою Вільногірськ все ніби добре – нема ані свавільно прийнятого “самоврядувальниками” місцевого “положення” чи то “порядку” реалізації права на мирні зібрання, ані практики застосування т.зв. “указу президії ВР СРСР” 1988 року з тих питань, якому давно місце там саме, де і самому СРСР, то в інших містах не все так гладко.
Так, для прикладу, у Марганці дотепер керуються тим совецьким актом. І хоча нібито без норми, яка встановлювала для “щасливих” громадян Совдепії 10-денний строк попереднього повідомлення про мирні зібрання, але, натомість, нічого не сказано про незастосування найогиднішої мабуть норми – про право місцевої влади просто адміністративно заборонити зібрання.
У Новомосковську виконавчий комітет узяв та й визначив “місця проведення масових заходів”, іншими словами – обмежив реалізацію права на мирні зібрання за територією (на те, що недотримання цього рішення не може на практиці бути підставою обмеження права, ми звісно, сподіваємося, але менше з тим):
Ну і “на десерт”. От Пленум Вищого адміністративного суду України вважає, що вищезгаданий совковий указ не підлягає застосуванню. А у П’ятихатках, на думку владців – інакше: “так як даний указ – діючий”.
Далі буде
дніпропетровщина – “кузня совецких кадров!”