Сьогодні, 22 травня 2013 року, в інформаційному агентстві УНІАН відбулася прес-конференція на тему: “(Не)свобода мирних зібрань в Україні. Дослідження Майдан Моніторингу”.
У ній взяли участь голова правління ГО ІЦ “Майдан Моніторинг” Наталка Зубар, правовий радник «Майдан-Моніторингу», кандидат юридичних наук Олександр Северин, експерт Центру політико-правових реформ Максим Середа, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба та представник уповноваженого ВР з прав людини Михайло Чаплига.
На прес-конференції була представлена зібрана «Майданом» статистика щодо обмеження мирних зібрань в Україні за минулий рік.
Мова цифр – це завжди цікаво. В принципі, все те, про що йшлося під час конференції, ми з вами чудово знаємо: як суди забороняють мирні акції, посилаючись на сміхотворні приводи типу шкідливої для людей низької температури на вулицях чи ліквідацію наслідків повені у Межигір’ї. Знаємо, як усіх, кого заманеться міліції, затримують під час акцій і «шиють» їм нецензурну лайку у громадському місці. Або, в кращому разі – порушення порядку проведення масових заходів.
Але одне діло знати з власного і знайомих досвіду, інше – побачити статистику по всій Україні.
– у 17% населених пунктів мирні зібрання регулюються нелегітимними рішеннями місцевої влади, які суперечать Конституції та законам України.
– суди у 85% випадків обмежують право громадян на мирні зібрання, якщо з позовом звернулася місцева влада.
– міліція досі вважає, що мирні зібрання потребують спеціального дозволу.
– законодавче врегулювання питання про терміни завчасного сповіщення про мирне зібрання відповідно до ст.39 Конституції досі не здійснене.Ще трохи цифр:
В середньому по Україні на 100 акцій протесту припадає 19 репресій (дані Центру дослідження суспільства за 2010-2011 роки). Найчастіше до запобігання чи придушення протестів вдається держава в особі правоохоронних органів та судів.
Під час придушення протестів у 2011 році постраждали 62 активісти, серед них було поранено 30 осіб, і ще двом людям протестні дії коштували життя…
За 2012 рік влада через суди намагалася заборонити 358 мирних зібрань. Майже у 90% випадків їй це вдалося – дані Центру політико-правових реформ на підставі аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень.
Найчастіше суди забороняють мирні збори незаконно і з надуманих мотивів: невчасно подане повідомлення про масовий захід, збори можуть зашкодити іміджу країни, міська влада відвела окреме місце.
124 особи було притягнуто у 2012 році до адміністративної відповідальності за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (дані МВС за інформацією Інституту «Республіка»).
Пані Зубар казала, що коли влада забороняє масові заходи, люди все одно збираються, але це працює як демотиватор: з часом їх приходить все менше.
Ще одне цікаве спостереження: у маленьких містах проводиться більше мирних зібрань, ніж у великих. Найбільш активною в цьому плані є Волинська область.
У минулому році у Харкові, де живе пані Наталка, було заборонено 103 мітинги – це чверть судових заборон по всій Україні. Влада це пояснює тим, що це стосується протестів на підтримку Тимошенко, але насправді забороняла і «мовний майдан», і мітинги зоозахисників, профспілок, зустрічі кандидатів з виборцями. Сказати, за яким принципом вона діє, дуже важко – щось забороняє, а щось ні.
Далі слово узяв Олександр СЕВЕРИН. Він почав з того, що 18 травня вся країна побачила яскравий приклад незаконного перешкоджання мирним зібранням із застосуванням насильства.
Далі пан Северин вивів формулу: «Свобода мирних зібрань є, але за неї треба боротися». Є – це порівняно з нашими сусідами. За неї доводиться боротися, бо є дуже багато загроз у сферах праворегулювання і правозастосування.
Перша проблема – відсутній закон про свободу мирних зібрань. Законопроект не включили у порядок денний.
Відсутність такого закону була б і непоганою, якби Україна мала усталені традиції демократії. Але ж оскільки їх немає, український чиновник, не знаходячи норми закону, рефлекторно кидається до якихось нелегітимних внутрішніх інструкцій чи розпоряджень місцевої влади.
ВАСУ в середині минулого року офіційно визнав, що цей радянський указ про порядок проведення мирних зборів в СРСР, за яким досі обмежують масові заходи, не підлягає застосуванню на території України. Між тим, 199 органів місцевого самоврядування досі вважають його чинним.
Указ, який регулює відносини громадян неіснуючої тоталітарної держави з цією державою, має бути похований.
Друга проблема – незаконні рішення місцевої влади. Пан Северин продемонстрував папку вагою 4 кг, у якій зібрані незаконні акти, прийняті органами місцевого самоврядування щодо порядку проведення мирних зібрань.
Наприклад, Новопетрівська сільська рада (це Межигір’я), охороняючи спокій президента, прийняла свій власний незаконний нормативний акт – що про мирне зібрання слід повідомляти за 10 навіть не календарних – робочих днів, що під час акції заборонено використовувати мегафони, плакати і прапори.
«Рекорд» встановила Бережанська міська рада, прийнявши рішення, що організатори мирних зібрань повинні сплачувати у міський бюджет внесок, розмір якого встановлює виконавча влада (!)
Ми пропонуємо, продовжив пан Северин, органам прокуратури переглянути ці 87 порядків і положень і домогтися їх скасування. Ми вже домоглися цього у Луцьку і в парі райцентрів. Оскаржуємо відповідний порядок, затверджений Київрадою. Зараз ця тема перебуває у касаційному провадженні.
Третя проблема – регуляція дій міліції. Міліція має не спостерігати і навіть не розводити сторони, а припиняти незаконні дії і притягати нападників до відповідальності.
Чим керується міліція:
а) Статут ППС 1994 р.(зміни досі не внесені). Там у розділі про мирні зібрання жахїіття. Приводом для припинення міліцією є фактичне проведення несанкціонованого державними виконавчими органами заходу (При тому, що у нас немає санкціонування). Але міліціонер «припиняє», бо він дивиться у свій статут і не цікавиться Конституцією і міжнародними угодами.
б) «Методичні рекомендації МВС щодо запобігання, виявлення, фіксації, припинення тощо протиправних дій під час проведення масових заходів». Цієї методички ніхто не бачив, бо на неї наклали гриф «Для службового користування».Це неподобство, бо громадяни мають знати наслідки своїх дій – коли твої дії ще фіксують і документують, а коли міліція перейде до припинення. Ми будемо вимагати зняття грифу ДСК.
Четверта проблема. Існує ст. 340 ККУ, яка передбачає відповідальність за незаконне перешкоджання мирним заходам посадовою особою або із застосуванням насильства. Ось ці молодики спортивної статури та їхні натхненники мали б за нею сідати. Але у минулому році за цією статтею засудили 0 осіб.
Між тим, постійно застосовується стаття 185.1 – покарання за порушення порядку організації та проведення мирних зібрань. За цією статтею у минулому році до адміністративної відповідальності було притягнуто 124 особи.
Максим СЕРЕДА розповів, що зробив змістовний аналіз ідіотських судових вироків, якими заборонялися мирні зібрання в Україні, і зайвий раз переконався: суди діють не як неупереджений орган, а як складова державного механізму. Приклади:
У 2012 р. в Броварах суд заборонив мирну акцію на підставі листа від управління МВС, що не можна проводити мирні зібрання, бо у центрі міста склалася складна оперативна обстановка. Що це таке – ні суду, нікому вони так і не пояснили.
У 2013 р. 5 квітня суд заборонив мирне зібрання у Межигір’ї, бо нібито планувалося ліквідувати наслідки весняної повені. Але журналісти не зафіксували ніякої ліквідації.
Намети біля АП не можна встановлювати, бо, на думку суду, це створить антисантарні умови.
Якщо приїздять гості з ЄС тощо, небажано проводити мітинги, які вони можуть побачити, бо це може похитнути в очах європейських діячів імідж України.
Згідно постанова Херсонського суду від 2011 року, не можна проводити масові заходи без того, щоб учасники могли отримати належну медичну допомогу. Але оскільки через святкові заходи медики зайняті – значить, заходи проводити не можна.
Негативний вплив на організм зниженої температури взимку теж може стати приводом для заборони заходу. Так, наприклад, можна було б заборонити Майдан.
Максим ЛАЦИБА з Незалежного центру політичних досліджень розповів про розроблений законопроект «Про свободу мирних зібрань». Його підтримує УГСПЛ та інші правозахисні організації, ним зацікавились нардепи з кількох фракцій.
ОСНОВНІ ТЕЗИ ЦЬОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ:
1. Повідомний, а не дозвільний порядок проведення мирних зібрань.
2. Заборонити органам місцевого самоврядування ухвалювати окремі свої положення.
3. Дозволити спонтанні мирні зібрання (сталася подія, і люди одразу ж виходять на акцію, по дорозі зателефонувавши до міліції, щоб забезпечила порядок і безпеку).
4. Право на контрзібрання. Коли одна група має одну думку, інша іншу, а міліція зобов’язана захистити обидві групи. (Зараз, як тільки оголошують, що буде контрзібрання, іде заборона на всі акції в цьому місці).
5. Визнчити чіткий перелік підстав для заборони. (бо ст.39 Конституції дуже загально сформульована).
6. Невчасне подання або неподання повідомлення не є підставою для заборони.
7. Скасування 185 статті, яка передбачає адміністративну відповідальність до 15 діб за порушення порядку проведення мирних зібрань.
8. Внесення змін у кодекс адміністративного судочинства з метою захистити організаторів мирних зібрань: органи місцевого самоврядування тільки протягом 24 годин можуть подавати до суду про заборону акції. За 24 години до початку мирного зібрання звертатися до суду теж уже не можна.
9. Скрізь, де люди можуть вільно перебувати, дозволені мирні зібрання (тобто, всюди, крім злетних смуг, ядерних реакторів тощо).
10. Органи державної влади зобов’язані проводити медіацію з організаторами мирних заходів. (Тобто, ще до проведення акції зустрітися з організаторами і спробувати вирішити проблему, через яку пікетують).
Михайло ЧАПЛИГА, представник уповноваженого ВР з прав людини, сказав: «Наша позиція – повинна бути чітка регламентація, як людина може реалізувати своє право на мирні зібрання. Цей закон має бути ухвалений якнайшвидше і відповдати найкращим європейським ліберальним практикам».
Перше питання від журналістів було про залучення спортсменів на масові заходи – чи не є це ознакою якогось бандугрупування?
Олександр СЕВЕРИН: Це не сьогодні виникло, а раніше. Пік криміналу, що був у 90-і, стих, але це почало відроджуватися після того, як років 10 тому було дозволено залучати приватні структури до виконання судових рішень. Тобто, рішення суду виконують не судові виконавці, а молодики спортивної статури. Тоді на них з’явилася мода, і доросла до того, що «молодика спортивної статури» має бути внесено у перелік професій.
На акціях вони не обов’язково є бандугрупуванням. Все залежить від того, що вони роблять. Якщо спокійно стоять десь збоку і курять – мають право. Але якщо вони фактом своєї присутності хоча б психологічно тиснуть на учасників мирних зібрань, це схоже на ст. 340 ККУ – перешкоджання мирному зібранню.
Найгірше те, що їх залучають люди з адмінресурсом, наближені до влади. Для будь-якої нормальної держави, яка не хоче розпаду чи перетворення на суцільне царство рекету, найбільшим жахіттям є втрата монополії на насильство. Жахливо, що наша влада цього не розуміє.
– Які саме ознаки порушення ККУ були 18-го?
– Ідуть люди реалізовувати своє право на мирні зібрання, і вони піддаються нападу з боку якихось осіб. Чиї вони – мені нецікаво, це цікаво політологам, а я як правозахисник і громадянин повинен знати, що маю захищене державою право відстоювати свої конституційні права без загрози з боку молодиків.
– З якого віку законодавчо громадяни України мають право брати участь у мирних зібраннях?
– Немає обмеження за віком. Це право надане усім громадянам України. Є, наприклад, підліткові і дитячі табори, їх теж можна розглядати як мирні зібрання.
Але у численних місцевих порядках і положеннях, які приймають міськради (48 міськрад) встановлено, що організаторами і учасниками акцій можуть бути лише повнолітні. Є ще одна ідіотська місцева норма, що організаторів має бути не менше трьох.
Максим ЛАЦИБА: за нашим законопроектом організатором мирного зібрання може бути і дитина до 14 років, але спільно з дорослою людиною або громадським об’єднанням, яке в разі чого може понести відповідальність.