Казімєж Вуйціцький: Коротка історія УПА для поляків

Більшість поляків асоціює УПА виключно з волинською різнею.  В часи ПНР найбільшим злочином УПА вважалась смерть генерала Сверчевського, котрого зараз мало хто шанує. Лише в 70-80 роках дозволено говорити про Волинь, чого перед тим уникали, оскільки це були втрачені креси. УПА представляли за радянським зразком, що означало – колаборанти Гітлера і криваві націоналісти. Не могло бути інакше, оскільки Москва хотіла зрусифікувати Україну, українець котрий не хотів бути радянським росіянином мусив оскаржуватися в націоналізмі, а найкраще в фашизмі. Жахалочка УПА було надзвичайно вживана в пропаганді.  Добавляння в Польщі переляку не лише перед німцями, але також перед українцями, легітимізували тези, що конче необхідна польсько-російська (радянська) дружба. Це про справи пропаганди.

Історія українського незалежного руху є незрозумілою якщо не узагальнити шоки і травми які спровокували катастрофічний наслідок для українців Першої світової війни. Навіть такі невеликі  суспільства як литовці чи естонці отримали незалежність, а тим часом найчисельніше в регіоні українське суспільство не отримало власної держави. Український народотворчий рух в 19 ст. і до першої війни переважно був зорієнтований як соціал-демократичний і лівацький. Катастрофічна поразка викликала дискусії про її причини і також засадничий поворот до націоналізму.

Це не відбулося одразу.  Частина українських інтелектуальних еліт свої надії на незалежність повязує з новоствореною Українською радянською республікою не без причин, але не без великих помилок. На початку 20х років українська культура може розвиватись досить вільно. Вперше в історії молодь може вчитися в україномовній школі. Треба зауважити, що з польського боку український рух  таких свобод не мав

В 1927 році Сталін здійснює чистку українських «націоналістів», що означало кінець ілюзії щодо налагодження стосунків російсько-українських на рівних засадах.водночас ґрунтовному ослабленню підлягають ліві тенденції в українському незалежному русі. У той час голос отримує правиця та націоналісти. Організуватися вони можуть лише в Другій Речі Посполитій і в еміграції. Серед української молоді, очільником якої є вояк першої війни Євген Коновалець – наступає радикалізація. Це є власне момент в якому повстає ґрунтовний текст та декларація, якою став «Інтегральний націоналізм» Дмитра Донцова, котрий стає настільною біблією українського націоналізму. Ці процеси призводять до створення Організації Українських Націоналістів. Її перший установчий з’їзд, що обєднав існуючі угрупування, відбувся у Відні січні-лютому 1929 році. ОУН мала антибільшовицькі настрої щодо подій в УРСР мала також антипольські спрямування, базуючись на антиподах того напрямку українського незалежницького руху, який повязується з назвою Петлюри. Польські обіцянки надані українцям не були дотримані (наприклад утворення українського університету у Львові) а культурне життя та українська освіта була в Другій Речі Посполиті була ще більш проскрибована. Постання ОУН лише поглибили ці негативні тенденції з польського боку, а наростаюча з часом радикалізація ОУН спровоковує дедалі сильшу взаємну ворожість. Формується також формальна доктрина українського незалежницького руху, котра була відбитком теорії Донцова. В 1938 гине Євген Коновалець.  Отримання політичного спадку за ним провокують серйозні поділи, а керівником стає випущений з польської в’язниці 1939 році Степан Бандера. Справжнім початком війни для українського незалежницького руху є 1938 рік. Українці трактують відірване від Чехословакії і Словакії Закарпаття, як своєрідний Пємонт. Організовують там збройне повстання і повстає одноденна держава, це все швидко завершується повною поразкою. На вибух німецько-польської війни ОУН реагує мілітарною акцією. На теренах Галичини вибухає антипольськість.  Це сприймається як диверсія проти Польщі,але набагато гірше для українців виявляється совети, котрі появляються тут після 17 вересня 1939 року.

В 1939-41 роках осередком українського-політичного життя стає Краків. Керівництво ОУН, передбачаючи початок російсько-німецької війни, розробляють тут плани повстання на терені радянської окупації. Їх діяльність толерується з німецького боку.  З моментом початку радянсько-німецької війни та зайняття Львова  ОУН оголошує декларацію незалежності. Німці,  однак, не погоджуються з тим і Степана Бандеру вивозять до концентраційного табору.  Співправця українсько-німецька триває деякий час, але ОУН усвідомлює власні помилки. Постійні реквізиції і вивіз робочої сили в Німеччину призводить до того, що українці починають організовувати самооборонні відділи. Перша така більша формація повстає на Волині під керівництвом Тараса Бульби. Українці починають усвідомлювати, що змушені боротися на 2 фронти з Третім рейхом і совєтською Росією. Українці залишають лави поліції підпорядкованою окупаційній владі. Час коли повстає УПА (Українська Повстанська Армія) є важкий для висвітлення оскільки цією назвою на початку користувалися кілька формацій. Врешті-решт  початок УПА, підпорядкованою ОУН, припадає  на кінець 1942 року. Важливо розуміти цю ситуацію. Бо якщо ОУН можна закинути колаборацію  з Третім Рейхом у  1939-42 роках, то УПА з Третім рейхом не колаборувала, а з ним боролася. Корівництво ОУН та УПА уявляло собі закінчення Другої війни на подобу Першій війні – великі регіональні сили мали бути зламані і внаслідок мало утворитися політична пустота. В ній ОУН хотіла вибороти місце для власної держави. З цього пункту бачення істотним конкурентом на терені Волині та Галичини ставали поляки. Звідтам намір їх усунення що завершився провокуванням масових вбивств поляків. До цієї трагедії спричинилися також деморалізуючі події війни а також задавнені суспільні стосунки (наприклад конфлікт двір-село).  Вбивства не принесли ОУН-УПА  дивідендів, натомість стали важким історичним баластом. Поляків остаточно виселив Сталін, що відбулося би в будь-якій ситуації, а УПА в безнадійній боротьбі з совєтами переживало криваву геєну у повоєнних роках, будучи предметом нечуваних репресій. В цьому повоєнному часі доля вояків УПА дуже нагадує долю «виклятих жовнєжів». Коли датувати кінець боїв УПА сказати важко. В будь-якому випадку в 1950 році гине керівник Роман Шухевич. Бої  призупиняються, а репресії тривають ще довго. Радянська Росія змобілізувала гігантську пропагандистську машину щоб повністю дескредитуватиУПА . Головним закидом була колаборація з Третім Рейхом.  В своїй суті пакт Гітлер-Сталін (Рібентроп-Молотов) був набагато важливішою співпрацею і, без порівняння, більшим значенням та наслідках аніж повні оман спроби співпраці з боку українського незалежницього руху.  Але якась  інша презентація УПА, лише як фашистів та калаборантів, руйнував би радянський наратив другої війни – «вітчизняної війни»

Для патріотично налаштованих українців в той час УПА, передусім завдяки повоєній мартирології, ставала легендою складовою якої була присвята і пожертви. Як завжди з легендами  такого типу, про власні гріхи  говорити було важко, тим більше що російська пропаганда не заставила на УПА сухої нитки. Зрештою відомою легенда була тільки на Західній Україні. Сьогодні з цієї легенди лишилося небагато. Навіть чорно-червоний прапор, що викликає в Польщі стільки контроверсій, серед більшості молодого покоління не дуже асоціюється з УПА.  Чим міцніше Україна ставатиме на власні ноги, тим бліднішою ставатиме легенда УПА.  Доказом того є невеликі здобутки на виборах тих формацій котрі покликуються до УПА. Нова українська держава також має власну легенду «Небесної сотні» і засадничо не потребує іншої легенди. Критичний розрахунок з власним минулим буде можливий тоді коли війна за незалежність з Росією завершиться. Поляки не можуть забути про волинські вбивства , але обов’язковим є думка про те,  як память про цю трагедію і жертв,  може служити поєднанням з українцями. Ненависть не слугує памяті про померлих, але разить душі живих.

 

Переклад Володимира Ханаса

Оригінал публікації

Krótka historia UPA dla Polaków na użytek dialogu z Ukraińcami