Обмеження права мільйонів українців вільно залишати територію України ініційоване відповідальними за проведення мобілізації офіцерами Генштабу задля підвищення ефективності мобілізації взагалі та запобігання ухиленню від мобілізації шляхом виїзду за кордон зокрема, особливо до Росії.
Чи може бути досягнутий такий результат на практиці?
1. Теоретично результатом запропонованого заходу може бути не більше ніж рекрутування до війська людей, які навіть ладні тікати від мобілізації за кордон.
У такий спосіб теоретично можливе покращення статистичних показників ефективності мобілізації, таких як “відсоток реалізованих повісток” – співвідношення кількості виписаних військовими комісаріатами повісток до кількості фактично мобілізованих до війська громадян.
Припускаємо, що такий показник може характеризувати ефективність мобілізації у внутрішніх звітах Генштабу і служити підставою для різноманітного преміювання відповідальних за мобілізацію керівників.
Але для суспільства ефективність військових структур держави взагалі та мобілізації зокрема виражається не відсотком реалізованих повісток, а здатністю військових частин виконувати задачі, що перед ними ставляться. Будучи примусово мобілізованими, громадяни, які не мають мотивації до служби настільки, що навіть готові тікати від мобілізації за кордон, тим більше до країни-агресора, не підвищать, а понизять ефективність військової частини, де вони служитимуть.
Оптимізуючи формальні показники ефективності мобілізації, запропонований захід не здатен підвищити реальну ефективність мобілізації навіть якщо теоретично він досягне своєї мети. В основі запропонованого підходу лежить радянські принципи роботи системи військових комісаріатів — де первинним є не формування ефективного сучасного війська, здатного захистити Батьківщину від зовнішньої агресії, а примушування громадян до відбування примусової повинності перед державою у формі служби в армії, а отже боротьба з громадянами, що прагнуть цієї повинності уникнути. Такі підходи зараз є неприйнятними, а нездатні працювати інакше як “по-старінкє” керівники мають бути замінені.
2. В принципі говорити про ефективність запропонованої міри як заходу боротьби із ухилянням від мобілізації шляхом втечі від мобілізації за кордон, зокрема в Росію, можна було б лише у випадку, якби дійсно мала місце масова втеча від мобілізації за кордон, зокрема в Росію.
Наразі нема ніяких доказів того, що ця проблема дійсно існує у скільки-небудь помітних масштабах, а не є віртуальною загрозою, провокативно вкинутою в інформпростір Путіним. Регулярні звіти Генштабу про хід мобілізації повідомляють про відповідність графіку або перевищення основних планових показників мобілізації, не було жодного повідомлення про ризики зриву мобілізації через ухиляння громадян від мобілізації взагалі та шляхом втечі за кордон зокрема, особливо в Росію. Інформація про конкретні випадки масової втечі від мобілізації в Росію, наведена офіцерами Генштабу для обгрунтування їхньої ініціативи, згодом була спростована. Офіційні дані Федеральної міграційної служби РФ за останні два місяці перед початком мобілізації показують, що кількість громадян України в Росії за цей період не лише не збільшилася, а істотно – на 233,5 тис чоловік – зменшилася.
3. Можна розглядати два основні типи ухиляння від мобілізації – ухиляння від отримання повістки (без особистого підпису на якій громадянин не вважається повідомленим про необхідність виконання ним подальших інструкцій воєнкоматів) та ухиляння від виконання приписів воєнкомату громадянином, який вже отримав повістку (неявка на медогляд тощо).
Запобігти ухилянню від мобілізації шляхом ухиляння від отримання повістки скільки-небудь ефективно запропонований захід не може, оскільки залишити постійне місця проживання і роботи (де може вручатися повістка) і тим самим “ховатися від повістки” громадянин може рівною мірою як із виїздом за кордон, так і з виїздом у будь-яке місце всередині Україні, причому останній шлях, як правило, буде навіть простішим. Не може бути ніякого практичного сенсу в огороджені охоронюваної території парканом лише з одного боку за відсутності паркану з решти боків, витрати на такий паркан будуть абсолютно марними.
Після отримання повістки громадянин може нести кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації, може розшукуватися і затримуватися органами внутрішніх справ всередині країни – тоді як закордоном це практично буде неможливо, тому, дійсно, блокування виїзду за кордон даної категорії осіб принаймні може мати якийсь практичний сенс. Але при мобілізації десятків тисяч громадян кількість тих, хто ухилятиметься в такий спосіб, може вимірюватися максимум у сотнях, обмежувати права мільйонів заради гіпотетичного блокування сотень тих, хто отримав повістку і після цього вирішив сховатися за кордоном, є пальбою з гармат по горобцях. У разі потреби (якої на наше переконання не існує) блокування такого типу ухиляння може бути запроваджене шляхом надання прикордонній службі переліків осіб, які особистим підписом підтвердили отримання ними повістки, так щоб пропуск таких осіб (і лише їх!) на кордоні здійснювався лише за наявності дозволу від воєнкомату. Втім, на нашу думку і в цьому заході нема ніякого практичного сенсу, тим більше що не можна виключати зловживання з підробленням підписів громадян на повістках, так що на кордоні несподівано для них блокуватимуться люди, які й гадки не мали про наявність у них якихось стосунків з воєнкоматами та про потребу звернутися до них по дозвіл.
Таким чином, запропонована новація, що обмежує передбачене ст 33 Конституції України право громадянина вільно залишати територію України, не лише має безліч вкрай істотних негативних побічних ефектів як тактичного, так і стратегічного характеру, але й не здатна дати хоч скільки-небуть помітний корисний результат, заради досягнення якого вона ініціюється, тобто дійсно зробити мобілізацію ефективнішою.