Війна йде, серед іншого – мабуть, й більш важливого – і за те, як виглядатимуть підручники історії через 70 років.
Чи там буде написано про Нацгвардію, бригади ВДВ та волонтерів так, як написано про вояків УПА та оунівців в українських підручниках часів СРСР, чи так, як в сучасних українських історичних текстах?
Онуки загиблих Небесної Сотні та ЗСУ можуть виявитися, відповідно до загальновизнаної на той момент правди, нащадками буржуазних націоналістів чи задурених наймитів сіоністського капіталу, а можуть – нащадками героїв війни за незалежність, і це визначатиметься тим, як закінчиться протистояння з Росією, в якому, як днями сказав Путін, Росія йтиме до кінця. До кінця – значить, що Росія наполягатиме на своєму праві на “зону впливу”, яка невідомо де закінчується, але точно включає Україну, тобто це включає право написати історію України в Москві. Компромісу тут не буде, бо в школі не можна вчити два курси історії за різними підручниками, буде лише один. Це нам зараз здається, що ми знаємо, хто є хто і за що воює, а насправді це ще невідомо і визначиться пізніше, коли стане ясно, хто і де писатиме підручник, а все те, що зараз нам відомо – не матиме тоді значення. І коли воно вже буде написано в підручнику, змінити ставлення до цього буде дуже важко – бачимо це на прикладі того, як важко змінити світогляд навчених на радянських підручниках…
І якщо Україна виграє свій підручник історії, це означатиме, що Росія програла – а це визначить підручник історії не лише в Україні, а й в Росії теж, він буде такий, як підручник Німеччини про часи німецького нацизму після його програшу війни, а не такий, як підручник СРСР про часи радянського режиму після його виграшу війни…
Тож ставки для Росії дійсно високі…