Відбулося обговорення на тему «Чи Кубань то Україна» за підтримки ІЦ Майдан Моніторинг, одним з учасників події став політичний емігрант з Росії В’ячеслав Мартинов. 21-річний житель Краснодара був змушений втекти в Україну у вересні 2014 року після організації маршу за федералізацію Кубані. Хоча діяч стверджує, що марш не був суто політичною акцією, а різновидом «тролінгу» в рамках російської Конституції, яка визнає федералізацію, утім, його та ще одну організаторку заарештували просто на акції. В’ячеславу вдалося переїхати до України, а дівчині зараз загрожує 8 років тюрми.
Що стало причиною неадекватно жорсткої реакції спецслужбовців Росії? «Кубань – це земля, де українська ідентичність залишається важливою складовою культурного життя і повсякденності, – запевняє В’ячеслав Мартинов. – Рух за федералізацію Кубані виник сам по собі після подій Майдану в Україні. З’ясувалося, що є частина людей, які пам’ятають своє українське коріння. Також в регіоні є націоналістичні козацькі угрупування».
На круглому столі В’ячеслав Мартинов представив історичний огляд краю, з детальним розбором козацького періоду та часів Кубанської Народної Республіки в 1917 році. Документи свідчать – у кінці ХІХ сторіччя більшість населення вважали себе українцями та розмовляли українською. І хоча в радянський період нащадки козацьких родів зазнали страшних репресій та знищення, досі в багатьох станицях розмовляють козацькою балачкою, яку фахівці вважають різновидом української говірки. Кубанський козачий хор, вишиванки, обряди та традиції, навіть поширений лозунг «Слава Кубані! Героям Слава!» – це не тільки зовнішні атрибути, але прояв живої української ідентичності, яка в «заархівованому» вигляді існує в регіоні Кубані, впевнена культуролог та голова Київського осередку ІЦ Майдан Моніторинг Тетяна Кохановська. Ця втрачена ідентичність, каже експерт, може відновитися згодом, як, наприклад, через 300 років відновилася шотландська ідентичність на територіях в Великобританії, де вона була майже забута.
«Українська Кубань – це не таке вже й далеке історичне минуле. Українські історичні і соціокультурні патерни нікуди не ділися, вони живі, – говорить Тетяна Кохановська. – Українські пісні, серед яких духовний гімн України, складають дві третини репертуару Кубанського козачого хору! І ці патерни актуалізуються в той момент, коли для того складаються відповідні умови, зокрема політичні. На Кубані це може відбутися дуже швидко, бо історичний час зараз прискорюється, і поштовх може статися в будь-який момент».
Поштовхом до відродження української ідентичності Кубані, кажуть експерти учасники круглого столу, може бути як економічний розквіт України, так і тиск якоїсь небезпеки, наприклад, посилення репресій, розпад Російської імперії або етнічні конфлікти та війни.
Козаки завжди були в опозиції комуністичному уряду, нагадав Віталій Овчаренко, кандидат історичних наук та учасник АТО. Ленін вважав козаків «чужим класом», тому на землях Кубані проводилися масові репресії, розкуркулення і голодомор, як і в Україні. Під час Другої світової війни німецькі війська на Кубані не зустрічали спротиву, тому після війни був влаштований червоний радянський терор проти козаків, проводилася політика повного стирання їх ідентичності, зросійщення, негативні наслідки чого ми спостерігаємо сьогодні. «Сила пропагандистської машини змінила моральні цінності цілого етносу. Замість воювати за свободу, вони сьогодні завойовують братній український народ, який прагне незалежності, що є парадоксом, – розмірковує Віталій Овчаренко. – Але зараз в Луганську відбувається роззброєння козацьких формувань і, я впевнений, це стане ґрунтом для змін. Гадаю, більшість козаків повернеться до своїх традицій та історичної місії і порвуть з цим радянським режимом».
Головною думкою обговорення став висновок про те, що справжнє українське коріння, козацька ідентичність є живою складовою сьогоднішнього населення регіону. І, якщо даними про цю ідентичність насичувати інформаційний простір, ми за сприятливих умов станемо свідками швидкого національного відродження на Кубані, вважають фахівці.