В часи денеерівської смути у Дружківці переслідувалося і вбивалося все українське. Йшли чистки за етнічною ознакою. Українських активістів заносили у розстрільні списки, хапали на вулиці, кидали у катівні. Все українське в місті зховалося. Виїхали самі активні, решта принишкла.
Але ті, що за словами Стуса зростали вгору, не здалися… Їх одиниці, але вони дали відсіч денеерівській падалі за всіх нас. Вони не схопились за зброю, як перелякані “ополчєнци”, – вони, відкрито пішли на смерть за Україну. Вони знали, що не переможуть, але йшли.
Велетнем рік тому з державним прапором України встав перед переляканими сепаратистами біля пам’ятника Леніну наш земляк Анатолій Водолазький. В очі пропутінським покидькам висказав всю правду Василь Зандер. Тоді вони не перемогли… Але їхні подвиги і страждання не минули марно! Вони стали й будуть прикладом для нових борців за Україну, за нашу націю, за свободу!
Его «преступление» — любовь к Родине
22 травня, рівно через рік, у той же час біля пам’ятника знов встав велетень з жовто-блакитним прапором. Але сьогодні поруч з ним стали сотні дружківчан і донбасівців з сусідніх Краматорська, Слов’янська, Костянтинівки!
Нація почала рухатися і рости вшир…
А цього пам’ятника Леніну, біля якого відбувалося наше свято, ми й не замічали. І “валити” ми його не будемо. Його, згідно закону про декомунізацію, прибере наш мер, бо гроші за це отримує!
Євген Шапровалов, голова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого. Дружківка.
Гідна людина!