Українська миротворча школа представляє третій фільм з документального циклу «Жінки миротвориці».
Знайомтеся з Оксаною Муравльовою та Євгенією Павловою з Краматорська.
Оксана Муравльова: “Я переїхала з Ясинуватої Донецькою обл. до Краматорська і все почалося з нуля. У вересні чоловік привів мене до виконкому сказав: “Ми будемо волонтерами. Допомагатимемо іншим переселенцям”. Ми працюємо на СОС – Краматорськ. Спочатку це була просто гуманітарна допомога, але з часом ми зрозуміла: тільки нагодувати – мало. Треба якимось чином перевиховати, довести, що саме Україна – це рідний дім, який треба захищати. Треба постійно виховувати наших справжніх патріотів. Тоді ми почали шукати проекти соціального плану. Олексій з грудня працює з Українською Миротворчою школою. Спочатку навчався, а згодом став повноцінним членом цієї школи та Громадської Організації “ІЦ “Майдан Моніторинг”. Я в свою чергу теж прийшла до Української Миротворчої школи. Ми хочемо наших переселенців адаптувати. Щоб вони не відчували себе викинутими людьми. Наприклад, по суботах і неділях зараз ми вишиваємо, спілкуємося, ділимося, що відбулося за тиждень, дізнаємося, які у кого проблеми“.
Євгенія Павлова: “Я приехала из Донецка. Когда я заезжала в Караматорск, повесила себе на сумку украинскую ленточку. Сразу же пожилой человек сделал мне замечание, что здесь так не принято ходить. Я ему сказала: “Будете ходить”. И спустя год многие ходят и не боятся. И с браслетами, и с трезубцами на майках, на сумках, в веночках, вышиванках. Теперь это наше. Моему ребенку здесь очень нравится. В школе нет разделения. Местный ты или переселенец – не имеет значения. Просто новый мальчик. Помогают друг другу, кто чем может. Я хочу, чтобы и взрослые обратили на это внимание. Как нам найти ниточку, чтобы нам помириться. Что-то же должно нас объединять. Думаю, что мы должны протянуть руку помощи. Не кто-то другой. Миротворчество должно быть не от другой страны, а от нас самих. Тех, кто переехал тем людям, которые там остались. В Краматорске люди хотят жить в Украине, ходить с украинскими флагами, поддерживать украинский язык, носить вышиванки. В Краматорске не было раньше этого. Сейчас это все есть. Я хочу это все в Донецк привезти. Не в этом году, хотя бы в следующем. Да, мы будем там тоже делать, что и здесь. Учить українську мову, посещать украинских людей, которые там остались и ждут, ждут. Просто ждут“.
Детальніше дивіться у фільмі.
Попередні фільми з циклу “Жінки Миротвориці“
Євгенія Левінштейн: Волонтерський рух – це і є те саме самоврядування