Спостерігаю я пожвавлення у школах – гомонять, бігають директори, вішають поспіхом портрети Героїв Небесної Сотні, вчать вірші діти, вчителі готують промову….
А згадую, як два роки тому розповідали ці вчителі, що прийде Ярош й перестріляє всіх за те, що розмовляють російською. А згадую я, як ці вчителі й директори стояли повз Сумськоі вулиці з плакатами : “Хватит майданіть!”, ” Майданьте за окружной!” та тощо….
Не віталась також жовто-блакитна стрічка на рюкзаках учнів. А 9 травня минулого року я стояла з державними символами на меморіалі серед інших активістів, а напроти нас стояли вчителі моєї дитини, яких Гепа зігнав, як масовку. Ми завжди були опозицією до школи….
Нас в школі називали бандерівцями….
Ми перемогли, але….. Чомусь дуже гірко, коли знаєш, що не переміг систему. Немає переатестаціі вчителів, немає нових програм, навіть Гепа все ще дивиться на мене зі стін, правда, в компанії Героїв Небесної Сотні.
Профанація?! Так.
І зараз, коли вішають такі знайомі, рідні обличчя на стіни школи, я розумію, що ворог у вигляді радянської освіти все ще є. Цей ворог навчає наших дітей бути, як хамелеон, як страус, а іноді, як скунс. А наша боротьба все ще продовжується.