Верховина. Параска Онуфріївна розповідає про кілька музеїв.
Уточнюю:
– Це 4 музеї на всю Верховину?
Відповідає:
– ,,Та нє, то на цю одну вулицю!,, І усі приватні.
Сироваріння, ,,Тіні забутих предків,, , Токсодермії і Гуцульської магії (в два останні не ходили).
А в музеях майстер класи і цілі дійства. І ще все дають мацати і пробувати (сири).
Але вразив ще один музей (хоча це більше на сучасний театр схоже) – місцевого музики Романа Кумлика. Фактично – місце, де можна дізнатись про гуцульську музику і музичні інструменти, почути гру (всьо вживу) на них же і все це з приказками, коломийками, примовками і жартами. А ще можна спробувати на всьому цьому пограти.
Оце я розумію креатив, підприємництво, традиції і розвиток туризму. І любов до всього свого.
Ну а наприкінці ,,вода яка горить,, ))
