Всього лише 2 тижні тому ми вимагали підвищення прозорості і доброчесності у публічному секторі. Відповіді ще не отримали, терпляче чекаємо сплиття традиційних 30 днів і сподіваємося, що матимемо нарешті запитані документи.
Але останніми днями несподівано з’ясувалося, що та добречесність – то така штука, дно якої можна бурити знову та знову.
Вчора один колишній журналіст, нині – бунтівний нардеп та одне з облич молодої амбітної партії трошки привідкрив свої життєві принципи і заразом – деякі джерела своїх доходів.
Я не боюся назвати його прізвище. Про кого йдеться – очевидно.
Втім, не хочеться обговорювати персоналії. Хочеться говорити про правила та стандарти.
Отже, вчора користувачі дізналися, що держслужбовець вигідно придбав у власність квартиру вартістю у понад чотири сотні тисяч доларів.
Очевидно, що багатьом стало цікаво, звідки у непримеренного антикорупціонера такі статки.
Пояснення не забарилося:
- це мої заощадження як колишнього співвласника Української правди
- в 2013-2014 роках мною було задекларовано понад 100 тисяч доларів доходу
- банківські скриньки в умовах банкрутства банків та неможливості забрати суму з депозиту одномоментно є гарною альтернативою (готівці – прим авт.)
- половина суми придбання – це позика від засновника Української правди Олени Притули терміном на 10 років
- в том банке проплатил на счет Госказначейства
- така ціна має пояснення – будинок не готовий на сто відсотків, а забудовнику були потрібні гроші. Тому укладати угоди треба дуже швидко
- Гроші за квартиру не сплачувалися через Сбербанк. Є додаткова угода, де фігурує інший банк.
Перепрошую, співвласника? коли це було і як сталося?
Єдиний державний реєстр юросіб знає про 4 “Українські правди”
Дійсно, в одній з них серед засновників вказаний наш політик.
Але… Він є засновником ГО. Саме засновником, а не співвласником, адже у ГО власників немає і доходи серед засновників не розподіляються за визначенням.
У ПП “Українська правда” зі статутним фондом у 100 грн власник один. Вірніше – одна власниця – Олена Притула.
Дві інші організації до наших героїв очевидно стосунку не мають.
Так що ж мав на увазі політик, коли називав себе співвласником?
І що таке “заощадження співвласника”? Це щось типу дивідентів?
Нині на дворі вже 2016 рік, в минулому році політик бідкався: “Получил зарплату за май — 4 тысячи 784 гривны”
А отже не факт, що зароблене 2 роки тому досі не було витрачене.
На додачу варто підкреслити, що заощадження зберігалися в готівці і не були вказані у попередніх деклараціях, оскільки закон не вимагав декларувати готівку (так додатково повідомив нардеп в коментарях). Відтак, заробити бодай якісь відсотки на свої статки він теж не міг.
Отже, рахуємо долі вкладників:
- половина (приблизно 150 тис. дол) – позичено політиком у власниці Укрправди
- невідома частка – належить самому політику (скільки грошей було особисто в нього політик так і не назвав)
- решту додала дівчина політика (скільки – теж не вказано).
Повертати борг пара буде з доходів дівчини.
І отут й виникають питання до доброчесності.
Можливо, навіть не доброчесності політика – 100 тис задекларував, податки сплатив. Чи витрачав – довести складно. 1/3 вартості покупки так-сяк мав. Ну, нотаріусу сказав, що всі гроші його і в стосунках не перебуває. Ну, трошки збрехав. Дрібку.
А от до видання “Українська правда” питань значно більше.
- так є (був) політик серед його (видання) власників? у який період? чому це ніяк не відображено в реєстрі юросіб? хто ще є (був) у складі засновників видання?
- якщо не був – то з яких підстав йому видається, що був?
- чи є ГО “Українська правда” та ПП “Українська правда” вичерпним переліком складових частин видання “Українська правда”?
- чи задекларовано виданням “Українська правда” ті прибутки, які дозволяють його власниці позичати такі великі гроші на такий значний термін?
- хто ще з медійників може дозволити собі нашвидкоруч позичати півтори сотні тисяч доларів?
Звісно, кампанія з декларування наразі для ЗМІ не є обов’язковою.
Відкривати структуру ЗМІ та його доходи або є бажання, або нема.
Разом з тим, за понад 15 років, питання прибутковості “Української правди” поставало неодноразово, і щоразу звучало, що це – неприбутковий, соціально-важливий проект, а зовсім ніякий не бизнес.
Багато закидів звучало стосовно того, що перспективний політик скористався послугами банку країни-окупанта, які він спростував змістом додаткової угоди.
Так, дійсно, додаткова угода є. І інший банк в ній сравді фігурує. Але ж яким чином це відміняє факт того, що в основній угоді вказано про наявність у політика поточного рахунку саме у Сбербанку? Цього рахунку у нього нема? Але ж це твердження засвідчено його підписом?
(Я навмисно опускаю ту частину, яка стосується доходів дівчини нардепа, адже коли не йдеться про дерслужбовців, журналістів та борців з корупцією у чужу кишені справді заглядати негарно. Щоправда, оскільки вже виявилося декілька, так би мовити неточностей в словах політика, то суто для перевірки фактів дуже б хотілося десь побачити календар виступів Анастасії. Адже 200 концертів на 4-х континентах виглядають не дуже реалістично з огляду на логістику. Й цей календар вийти на цифру 200 теж не допомагає, хоча видно, що дівчина дійсно працює багато).
Після гучного скандалу політик звернувся до НАБУ та НАЗК перевірити законність його покупки. Хороший хід. Шкода лише часу двох установ, у яких й без того багато роботи.
Перевірка скоріш за все закінчиться нічим з якихось формальних причин (ще не настав термін декларування, наприклад). Хоча… Все може бути.
Є зовсім інше. Те, що потроху з’являєтся в нашому суспільстві віднедавна і зовсім несміло. Доброчесність. Етика. Репутація. Гідність. Честь. Самоповага.
Ті тонкі матерії, які гучно і з грацією слона в посудній лавці обговорюють у соцмережах – це дещо нове і не дуже унормоване у нашому хворому суспільстві.
“Зима, що нас змінила” – пам’ятаєте?
Оце воно і є.
Ми стали іншими. Нам вже недостатньо тих, хто банально не вкрав. Ми хочемо обирати серед тих, хто має совість, такт і смак.
Колись, багато років тому у маленькому американському містечку Amherst, що у штаті Massachusetts, один молодий і дуже перспективний політик побудував собі будинок.
На березі озера.
Обурена громада відкрила свій статут, аби покарати нахабу і… не знайшла там заборони будівництва біля озера. Просто століттями нікому таке на думку не спадало. Прогалину заповнили.
Будинок залишили. А от сенатора – ні. Тобто, на наступних виборах він вже навіть й не балотувався, бо знав, що немає шансів.
Майже 20 років у нього пішло на те, аби працювати в громадському секторі і відновлювати репутацію. На останніх виборах його знову обрали. Йому вже понад 60…
Тут на думку приходить ще одна паралель. Типовий будинок (2 поверхи, ділянка) в Amherst’і 10 років тому коштував 200 тис.доларів. Це дорого, як для Америки. Просто в цьому містечку величезний попит на землю – все ж таки 3 коледжи зі знаменитой п’ятірки, притягують велику кількість студентів. Переважно – платоспроможних.
Дуже сподіваюся, що наша нова генерація політиків, яку народив Євромайдан, швидко перехворіє усіма дитячими хворобами і роскоші їх більше не спокушатимуть.
Шанс можно поменять на туфли, на квартиру, на семью, на должность… Это личная история. Просто надо честно пояснить потенциальным избирателям, согражданам как к себе относиться. Как к зрелому государственному деятелю, как к опытному политику, к лидеру… Или как к молодому и перспективному журналисту с временным иммунитетом в Верховной Раде, который хочет тишины и семейного уюта.
Звідси
