У Росії – вічній тюрмі народів, людське життя ніколи нічого не було варто. Всі «здобутки» цієї держави завжди трималися на знищенні, руйнації і насильстві.
Особливо цинічним у своїх методах поневолення і знищення цілих народів став апогей цієї імперії зла – срср. Діставши необмежену, неконтрольовану владу, керівники нової держави розпочали цілеспрямований і небачений досі кривавий терор, про який, на жаль, ми й досі знаємо лише в загальних рисах, а часто – й у спотвореному вигляді. Всі сліди репресій ретельно замітались, а небажані свідки знищувались. Тому сьогодні майже неможливо знайти фотографії і документи про голодомор, чисельні депортації, розстріли, спецпоселення, табори смерті.
Українці, які в усі часи прагнули звільнитися від ярма «братської дружби», постраждали від неї найбільше. Окрім фізичного знищення, голоду, безкінечних воєн на території України, мільйони людей, в тому числі із західних, найдальших від Москви областей, примусово переселяли в занедбані, холодні, непотрібні навіть самій Росії, за виключенням видобутку корисних копалин, регіони Крайньої півночі, Далекого сходу, Казахстан.
Помахом руки, одним словом, параноїдальний диктатор вирішував долі сотень тисяч українців. Але для нього і його послідовників вони не були людьми. Так – цифри у звітах, «класові вороги», «куркулі», «націоналісти», «буржуазні елементи». Хіба має значення, що відчують вони, коли до їхніх охайних, чепурних хат вломляться пиндючні озброєні красноармєйци, зіб’ють до купи під дулами гвинтівок, викинуть на вулицю, дозволивши взяти з собою лише якийсь нехитрий скраб, заштовхають багнетами і прикладами у товарні вагони дітей і жінок?
Потім повернуться до спустошених домівок, і, як істинні «борці за справедливість» і будівельники «світлого майбутнього» розкрадуть чуже майно, розламають, розтрощать, розтопчуть те, що їм непотрібно, і заселять своїми родинами. А чого би й ні – не пропадати же добру?! Та й навіщо будувати, створювати своє, якщо легше відібрати в інших.
Отак, рік за роком, цілеспрямовано, шляхом «селекції» створювали радянські правителі для своєї штучної країни, побудованій на брехні, ідеальне населення – homo soveticus – істот, позбавлених почуття власної гідності та поваги до чужої, далеких від будь-яких загальнолюдських цінностей, зі спотвореною, скаліченою психікою, в якій поєднується глибоке відчуття неповноцінності та манія величності, абсолютне, ірраціональне і безпідставне відчуття своєї кращості, вищості за інших.
Основою для нового типу «людини» стали найнижчі суспільні елементи – ледарі, п’яниці, садисти, злочинці, насильники, психічно і розумово неповноцінні індивіди. Байдужі, жорстокі, безграмотні, інфантильні, не здатні до співчуття і критичного мислення, сміливі із беззахисними, сильні зі слабшими.
Саме вони були ідеальним «будівельним матеріалом», адже мали вроджену схильність до того, щоб прикривати марність і безглуздість власного існування високими ідеалами. Так, в результаті регулярного винищення найкращих, збереження і розмноження найгірших особин людської раси, виникла ціла держава, в якій всі поняття перевернуті, де зло вважається благородством, оспівується і прославляється.
Представників гомо советікус і зараз, на жаль, все ще багато серед нас. Це вони побиваються через те, що «такую страну патєрялі», з пафосом розповідають нам про «братскую дружбу», здивовано питають у народу, мільйони представників якого вони свідомо знищили і позбавили Батьківщини «а какая вам разніца, чіво ета ми далжни мінятса», зверхньо заявляють «ми всігда тут жилі», «нам так удобнєє», «ми так хатім», зухвало крадуть під звичними лозунгами «всьо для блага народа».
За своїм непомірно роздутим «его» вони навіть не помічають, що ми вже все про них зрозуміли, що світ побачив – за пафосом і фасадом ілюзорної «величі» немає нічого, окрім фальші, бруду, руїни, ненависті, ненажерливої жадібності, невдячності, безпорадності, страху і безсилої злоби. Попри гіпертрофовану самовпевненість і нахабство «людина радянська» все ж виявилася тупиковою гілкою еволюції.
