Давно виношую цей пост про реформи. Ну, практично років п’ятнадцять як. Після 2004 року.
Після Помаранчевої революції почаося “де реформи?”, я тоді багато писала, що влада ніколи не буде працювати на нас просто так, її потрібно копати, контролювати. Згодом прийшло розуміння про цінності і суспільний договір, а нещодавно я таки знайшла хороший приклад, на якому можна пояснити “де реформи?”
Ось у нас є така інституція, називається “пішохідний перехід”. Це не метафора, а саме приклад маленької інституції. Перехід це не шлагбаум, він не затуляє фізично проїзд, це суспільна домовленість — от ви можете їхати по дорозі, але біля цього знаку повинні зупинитися. Зупинятися чи ні, це вирішує кожний окремий водій, згідно зі своїми цінностями і розумінням суспільних домовленностей.
Що в цьому випадку залежить від влади? Та дуже небагато, насправді. Влада поставила знаки, намалювала зебру, а далі це справа громадян. Ви скажете, що водіїв треба штрафувати (а корупціонерів саджати, ага). Але тут такий момент… Це неможливо зробити фізично. Ну не було можливо, принаймні, до ери цифрових технологій. І як приклад я беру саме цю ситуацію. Біля кожного знаку не поставиш поліцейського, ловити і штрафувати можна дріб’язок, то страху переважно у водіїв немає.
Цікаво, що за часів совка переходи в Харкові не працювали від слова “взагалі”. Я пам’ятаю, що в школі нам розповідали, що переходити треба виключно по “зебрі”, але оскільки “зебра” не надавала пішоходам жодної переваги, то я не розуміла, звідки таке абсурдне правило. Іноді ми розповідали один одному “а ось у західних країнах…”, це було якимось дивом, але у нас треба було крутити головою і дбати про власну безпеку.
І от я точно знаю, коли це змінилося в Харкові. Я зафіксувала той момент. А саме, після Помаранчевого Майдану. Він якось дивно вплинув на людей, спини розпрямилися, а інституція пішохідних переходів у чарівний спосіб запрацювала. Я сама стала переходити переважно на “зебрі”, бо це реально стало зручніше і безпечніше. І ми так щасливо жили до 2014 року, коли з’явилися порушники конвенції. Не знаю, в чому причина, я розсіяна, номери не відсліджувала, але зараз не завжди пропускають.
До чого я веду? Реформи повинні йти не тільки зверху, але й знизу. І може навіть переважно знизу. Якщо народ не є замовником реформ, якщо корупція вигідна і зручна всим учасникам, якщо цінності переважної більшості населення збігаються з цінностями еліти, то нічого не буде.
Рецепт? Ну не знаю. Особисто я п’ятнадцять років веду роз’яснювальну роботу. Не дуже ефективну, каюся, але як є. Поки не зміняться цінності у суспільстві. поки не буде кардинального розуміння і консенсусу що нам потрібно, влада не багато зможе зробити.
Ну і ясен пєнь, влада все робить для себе, це аксіома для всих країн. Тому ротація і контроль, контроль і ротація.
Оксана Хвиля
