У нас багато фахівців з «антикорупції», а останніми роками їх стало у декілька разів більше. Тож не намагаюсь забирати в них хліб, я не фахівець у питаннях антикорупції.
Мене більш хвилює питання корупції. На мій погляд боротьба з проявами корупції та запобігання корупції речі абсолютно різні. Звісно, треба боротись із проявами корупції, але лише такими методами корупцію не викоренити, я думаю, що навіть суттєво не зменшити. Але я не бачу в суспільстві реального обговорення та пропозицій саме запобігання корупції як явища, а не як діянь окремих осіб. Всі ці НАБУ, НАЗК, Антикорупційний суд, із купою антикорупціонерів спрямовані лише на боротьбу із проявами корупції як діянь. І жодного слова від них не чути про методи викоренення корупції як явища.
На мій погляд, існує декілька різнорівневих чинників, які сприяють або унеможливлюють корупційні прояви як систему. На мій погляд, всі ці чинники важливі, але на перше місце я би поставив контроль публічних фінансів, тобто державного та комунальних бюджетів. Орган, який повинен контролювати Державний бюджет – Рахункова палата, нелегітимна аж із 2013 року. 2015 року оголосили конкурс, але… 2017 знов оголосили конкурс … Члени Рахункової палати, чиї повноваження закінчились 2013 року, до цього часу отримують заробітну плату. Але найстрашніше, що нелегітимні контролери інколи працюють! За 4 роки після закінчення повноважень вони почали перевіряти діяльність керівництва міністерства охорони здоров’я!
Де-юре відсутність найвищого контрольного органу в Україні здається влаштовує і депутатів і антикорупціонерів. Ні перші, ні другі про нього не згадують.
Другий важливий чинник – монополії. Я би перш за все виокремив би монополії в наданні комунальних послуг. Надання комунальних послуг – це корупційний рай. І коли в мене питають, коли припинять піднімати ціни на комунальні послуги, то від мене чують одну відповідь – ніколи, поки не буде конкуренції, а ми самі не зможемо обирати постачальників води, електрики, газу тощо.
Третій чинник – всілякі обмеження та регуляції. Обмеження повинні бути, але в межах здорового глузду. Всюди де можна потрібна бути дерегуляція, держава повинна обмежувати якомога менше, і в основному із питань безпеки. Наведу два приклади. Перше, ввезення автівок. Обмеження (або митне здирництво) не має нічого спільного із здоровим глуздом. В нас весь час «захищають вітчизняного автовиробника», якого в нас фактично не існує. Чи не краще лібералізувати митні норми на ввезення автомобілів, які були у використанні? Немовби спростили ввезення, але для Евро-5. А що старіше, то металобрухт. Тим, хто не має статків на майже нові авто, мабуть краще їздити на «гордості совєцького автопрома» випуску 70-80-х років, ніж завести іномарку кінця 90-х початку 2000-х років?
Інший приклад із галузі будівництва. В нас регулюються фінансові показники при будівництві за рахунок державних або комунальних коштів. Це непогано, Однакові правила для всіх, відсутність зловживань при визначенні вартості будівництва. Все правильно. Але приведу одну суму. Середня кошторисна зарплата для будівельників та монтажників визначається як 3590 грн. Це якщо кошторис розробляється на будівництво не в обласному центрі. (Для тих, хто у своєму житті не стикався з проектними чи будівельними роботами поясню, що на проектування та будівництво об’єктів складається кошторис, в якому відображається інформація про всі роботи із нормами витрати часу та інших ресурсів, заробітною платою, прибутком тощо, і на основі цього кошторису проводяться розрахунки за роботи). Чи реально збудувати об’єкт із середньою зарплатою робочих-будівельників 3590 грн. (а в цій зарплаті ще й податки сидять)? Ось звідси починаються діяння, які ми називаємо корупцією.
Є ще інші чинники, але виокремлю дуже важливий – це психологія людей. А точніше, бажання чи небажання подолати корупцію. І це дуже болюче питання. Переважна більшість відмічає, що корупція – зло, і її треба викоренити. Але в той же час, більшість людей готова давати хабар, щоб вирішити особисті питання.
Тож на мою думку, завданнями у запобігання корупції є створення умов унеможливлення її проявів. До цього належить комплекс заходів. Серед них: запуск Рахункової палати (в ідеалі зробити її більш незалежною, як приклад Найвища Ізба Контролю в Польщі), демонополізувати економіку (в першу чергу, ринок комунальних послуг), провести якомога ширшу дерегуляцію економіки. І не забуваймо про психологію та виховання, вчити треба ще зі школи.
Олекса Муравльов, Інформаційний центр «Майдан Моніторинг»
“Третій чинник – всілякі обмеження та регуляції.”
Не третій за важливістю, а головний чинник.
Корупція є наслідком обмежень. Де нема обмежень – нема і корупції.
“Обмеження повинні бути, але в межах здорового глузду.”
Повинні бути з якою метою? От конкретно?
А здоровий глузд то справа відносна і суб’єктивна (він в кожного свій).
“Всюди де можна потрібна бути дерегуляція, держава повинна обмежувати якомога менше, і в основному із питань безпеки.”
Безпекою можна обгрунтувати що завгодно. Навіть взяття всіх приватних осіб під варту, для їх власної безпеки звісно.
Тому тут треба задавати запитання: чия безпека і безпека від кого/чого?
Якщо йдеться про безпеку громадян від зовнішньої агресії, то омеження не на власних громадян треба накладати, а радше на чужих – громадян потенційно чи актуально загрожуючої держави.
А загалом безпеки досягають не регулятивними обмеженнями, а наявністю можливостей відплати агресорові.