Мала нагоду подивитися фільм, який ще навіть у прокат не вийшов, але вже наробив розголосу.
Отже, що ж собою являє фільм, відомий як «”Смерть Сталіна”. Тоталітарна комедія»?
Якщо коротко – офігенне, блискуче кіно.
А тепер багато літер.
—
Розумієте, я не бозна який кіноман. І напевне вже лінивий ходильник до кінотеатрів. Отже, залишити тепленький пледік і вирушити у холод та пітьму переглядати фільм в кінотеатрі – може й не звитяга, але щось героїко-ентузіастичне в цьому напевне є. І рухали мною аж ніяк не сподівання на потужне художнє враження, а звичайнісінька культурологічна цікавість. Мені хотілося зрозуміти, наскільки просунулася на Заході рецепція всього цього радянського макабра, як Вільний світ тепер сприймає весь цей задушливий поствізантійський тоталітаризм. Чи усвідомлює, що це було? Ну й саме ця постановка видалася мені вдалим взірцем: Іануччі модний режисер, але в хорошому сенсі – виробляє не сумовитий артхауз, але й не попсу. До того ж він британець, а британське кіно остані роки для мене саме те, що треба. До того ж це кінопроект за коміксом, точніше, за графічним романом, що дозволяє сподіватися на певний додатковий шар художнього осмислення… Коротше, аж така взяла мене цікавість, що пішла я на допрем’єрний показ – не дочікуючись виходу в прокат.
Отже, повторюся, я не споівалася побачити нічого справді художньо потужного. І дарма. Бо, знову повторюся, це вельми потужний фільм, дуже влучно і ретельно зроблений, з надвичайно точно дозованими засобами художньої виразності. Справжній британський стиль, нічого зайвого, нічого занадто. Ніхто не буде лупити по нервах, тиснути сльозу, зловживати символізмом. Видно, що все це знають та вміють, проте вживають суто в необхідно-достатній кількості.
Насамперед – це жодним чином не комедія. Трейлер в нього гарний але виносити по ньому судження не раджу. І взагалі все те, що можна прочитати про фільм чи то в нас, а чи то пак в рашці, жодного стосунку до нього не має. Пишуть про «гомерично смішну», про «по-ярмарковому яскраву», про «майже монте-пайтонівську» комедію… нічого подібного. Подивившися на власні очі, я взагалі не розумію, чому таке пишуть. Можливо, оркам в їхньому Мордорі вона просто взриває мозок, і вони так відмахуються від подразника? (*див. постскриптум) А може, не дивилися ще насправді хоча й рецензії вже пишуть, й думають, що графічний роман – це те ж саме, що комікс про супергероя? J Хз – себто хтозна.
Ось тіки монті-пайтонівського там не більше, ніж, скажімо, в дипломатичному стилі Бориса Джонсона. Нічого від ярмаркових великих мазків та яскравості там нема, навпаки, дуже точно й ретельно вибудований відеоряд – ось справді, ніщо в картинці совка початку 50-х не дряпнуло. Ну так, еінде тм знято Київ замість Москви, Лавра замість Кремля, будівля кабміну як втілення тоталітарної радянської архітектури, ба навіть просто знайомі пересічні київські будинки (зрозуміти знімальну групу можна – мало що в тому мордорі станеться, нащо пхатися туди знімати). Але в цілому – дуже влучно, як самі лише бритіші вміють знімати ретро. І в цих декораціях розгорається точно, впевненими скупими штрихами намальоване життя повоєнного совку – нічні воронки, катівні НКВД, культурне життя, що заклікло, наче кролик перед удавом в очікування нового Великого терору.
Що ж стосовно комедії – то, мабуть, ні. це не воно. Це… певно, історчна драма. Таак, зроблена з певним ступенем узагальнення, чи то брехтівського, а чи то пак типу британського Blackadder, але загалом цілком адекватно. Так, там події з початку березня до кінця червня 1953 р. втиснуті в три дні після смерть рябого чорта, але суть процесів ухоплено цілком правильно, й акценти розставлено разяче точно й проникливо.
Проте не очікуйте широкого історичного полотна у ваговитому стилі «Війни і миру» – це історія виключно сталінського політбюро. Отих заляканих та злобних бульдогі з-під килима, в яких раптом помер Хазяїн. Історія надзвичайно достовірна, і психологічно, й історічно, власне, так само.
Звісно, хвала і слава британським та американським акторам. Неймовірний Джеффрі Тембор – Малєнков; раптово-зненацький монті-пайтонівський Майкл Пейлін – Молотов; спражнє одкровення Хрущьов – Стів Бушемі, він, мабуть. краще пояснює, хто і що був Хрущьов, ніжсам збережений історією «образ напубліку» – такого собі бурякового агроельфа у незмінній вишиванці. Ну хіба що Берія… навіть суто антропологічно в реальності він був значно бридкіший, ніж те, що зіграв шекспирівський актор Саймон Рассел Біл. Але по суті історичної ролі – так, все вірно. Так само й Жуков в реалі – анітрохи не шармовитий Джейсон Айзекс у рубцях та медалях. Але все ж таки екранізовано графічний роман, що зумовлює певну «красивість». А сцена першої з’яви Жукова в фільмі (всупереч всім канонам – на другій третині, коли сюжет вже рухає до розв’язки, хоча Жуков один з ключових персонажів) – ну неймовіро, нереально красива й моторошна. Ну і знову ж таки, історично все вірно. Адже Жуков в тих реаліях = Армія. Армія переможців, жорстока, брутальна, дика – але її візьмуть к нігтю, якщо не чинитиме спротив.
Ну і так, подекули і дійсно по-справжньому смішно, але так це тому, що Захід нарешті спромігся побачити (ост)сталінський совок без серпанку демонізації та сакралізації, облишив слухати жерців совітології, ціх оракулів, що провіщали в пітьмі та чаді. А просто узяв і підняв той самий килим, під яким копирсалися бульдоги, й уявив, як це було. Ким вони були, ті вершителі доль. І розповів про це з питомим скепсісом сучасної культури та відстороненою зосередженістю британців.
Тобто, резюмуючи: відповідь на своє питання я отримала. Усвідомлює цілком адекватно. Що додає оптимізму. А в якості бонусу – зненацька подивилася ДУЖЕ ГАРНЕ КІНО.
І знаєте що? Мабуть, коли в прокат піде, ще разик піду подивлюся, суто для задоволення. Напевне впустила багато смачного, фільм дуже тонко й ретельно зроблений, насичений деталями, все за раз не зчитати. Ну і так, наостанок – українська озвучка дуже якісна.
P.S. Відгук писався по гарячих слідах, одразу після перегляду. З тих пір додалося дуже кумедних подій довкола. Думала вписати їх в сам текст, але вирішила дати післямовкою, так смішніше. Розумієте, насувається дата виходу в прокат, і в Раші його подивилися не тіки два-три кінокритики, але й ціла зграє скрєпоносців, від вусатого таргана Міхалкова до гидотної няш-мяші Поклонської. І просто захлинулися піною доносів – поперло, наче з вогнегасника. Чого там тіки не знайшли! І обурення ветеранів (напередодні Сталінградської битви, ах і ох!), і паплюження історії, і надмір насилля (хоча цього точно нема), і навіть екстремізм! О! Годі й казати, всього цього там і близько нема. А приховані думки скрєпоносців видав хтось, мабуть, самий глупий – хіба можна таке перед виборами показувати!
Бачте, припущення про те, що фільм просто розриватиме їм мозок, виявилося цілком справедливим. Що цікаво – демократично налаштовані росіяне пишуть – мовляв, це певно «клюква», як завжди на Заході про Росію, але ж проти Сталіна, і це добре… Розумієте? Вони просто не можуть натягти його на свої вуха, от взагалі, ніхто з них
Ну звичайно, що скрєпоносці перемогли – у фільма відкликали прокатну посвідку, і не покажуть росіянам.
А нам – покажуть! Отже, мерщій всі в кіно, подивіться фільм, пройдіть тест на неросіянство. Гарного перегляду!
Тетяна Кохановська, ІЦ “Майдан Моніторинг”
